Смерть Йосипа Сталіна настала ввечері 5 березня 1953 року

1953 року на 75-му році життя внаслідок крововиливу в мозок, який стався, ймовірно, 1 березня на ґрунті гіпертонічної хвороби та атеросклерозу.

У ніч з 1 на 2 березня 1953 року охоронці виявили Сталіна в малій їдальні на Близькій дачі в Кунцеві,  і сповістили  Політбюро ЦК КПРС. Вранці 2 березня 1953 року на Близьку дачу прибула (у супроводі групи представників Політбюро) бригада лікарів, яка почала боротися за життя вождя.

О 21:50 5 березня 1953 року лікарі констатували смерть Сталіна.

Відновити картину вдалося частково завдяки спогадам співробітників охорони вождя, частину яких записав у 1977 році А. Т. Рибін, лікарів, що його лікували, і присутніх високопоставлених осіб.

Хроніка подій

1 березня

За словами групи охоронців Сталіна увечері 28 лютого 1953 року члени Політбюро дивилися в Кремлі кінокартину, а після перегляду, в ніч проти 1 березня, вирушили на Близьку дачу. Зокрема, з Йосипом Сталіним на дачу поїхали Лаврентій Берія, Микита Хрущов, Георгій Маленков та Микола Булганін, які перебували на дачі до 4 години ранку. Того дня, 1 березня, біля Сталіна чергували старший співробітник для доручень Михайло Старостін та його помічник В. Туков. Оскільки у коменданта дачі Орлова був вихідний, його обов’язки виконував помічник коменданта Петро Лозгачов. Також на дачі була кастелянка Матрена Бутусова. До 10 години ранку на дачі перебував полковник Іван Хрустальов, також прикріплений до Сталіна.

Лозгачов розповідав, що тієї ночі разом зі Сталіним готував меню для гостей: туди входило молоде виноградне вино «Маджарі», яке Сталін називав «соком» за малу міцність (під час вечері Лозгачов приніс на прохання Сталіна дві пляшки цього вина). Міцних напоїв ніхто не подавав, а вождь, за свідченнями Лозгачова, був у гарному настрої. Вечеря з гостями затяглася до 4 години ранку, після чого їм почали подавати машини.

Після відходу гостей, як повідомляли охоронці, Сталін звернувся до обслуги і комендантів, повідомивши приблизно таке: він збирається лягти спати і не потребує нині їх послуг, тому запропонував і їм теж лягти спати. Туков і Лозгачов стверджували, що Сталін раніше ніколи не віддавав такого розпорядження своїй охороні. Туков наводив цитату вождя: «Я лягаю спати, вас викликати не буду, можете і ви лягати». У той же час Лозгачов стверджував, що Сталін перед тим, як зачинити двері до своєї спальні, звернувся до Івана Хрусталева з такими словами: «Лягайте ви всі спати. Мені нічого не треба. І я теж лягаю. Ви мені сьогодні не знадобитеся». Той, у свою чергу, передав розпорядження решті співробітників дачі.

Після відходу гостей Сталін справді ліг спати. О 10 годині охорона зібралася на кухні, почавши планувати обов’язки на день. Протягом першої половини дня Сталін не виходив зі своєї кімнати і нікого не викликав, що вкрай стривожило охорону, оскільки Сталін за такого порядку дня зазвичай вставав не пізніше 11 чи 12 годин.

Охорона не наважувалася турбувати вождя: передбачалося, що всі можливі телефонні дзвінки Сталіну перемикалися на інші кімнати, тож зв’язатися з ним було складно. Входити до кімнати без розпорядження вождя суворо заборонялося. Майже весь день охоронці сиділи у службовому будинку, який був з’єднаний із кімнатами Сталіна коридором завдовжки близько 25 м.

Після 18 години постовий з вулиці телефоном повідомив, що у малій їдальні Сталіна запалилося світло, що трохи заспокоїло охорону, однак у наступні години, за словами Старостіна, жодної інформації від охорони не надходило. Лозгачов безуспішно намагався умовити Старостіна зайти до Сталіна, щоб провідати його. Ближче до ночі з’явився привід, коли на дачу було доставлено пошту — пакет із ЦК. Лозгачов взяв на себе  обов’язки доставити пошту.

Взявши пошту, Лозгачов вирушив до малої їдальні, де о 18-й годині загорілося світло — поруч із нею знаходилася кімната, куди складалися документи. Двері в малу їдальню були відчинені: зазирнувши туди, Лозгачов виявив Сталіна, що лежав на підлозі у безпорадному стані. За словами охоронця, Сталін лежав на підлозі, піднявши праву руку: Лозгачов припустив, що вождь ледве піднятою рукою намагався покликати на допомогу охорону, почувши її кроки. На підлозі лежали газета «Правда» та кишеньковий годинник, що показував час 18:30, а на столі стояла пляшка мінеральної води «Нарзан».

Лозгачов припускав, що приблизно о 18:30 Сталін збирався взяти пляшку води і якраз у цей момент упав. Охоронець запропонував Сталіну викликати лікаря, проте той не зміг йому нічого відповісти, лише сказавши ДЗ… ДЗ….

Домофоном Лозгачов терміново викликав Старостіна, щоб той допоміг перекласти Сталіна на диван: у цей момент вождь заснув. Охоронець Туков і кастелянша Бутусова, що прибули на місце, переклали вождя на диван, а Лозгачов зажадав від Старостіна повідомити про подію, що сталася «усіх без винятку».

Старостін додзвонився до міністра держбезпеки Семена Ігнатьєва і доповів про те, що сталося, проте той відмовився приймати будь-які рішення і перенаправив дзвінки членам Бюро Президії ЦК КПРС Лаврентію Берії та Георгію Маленкову. У той же час, за словами майора Михайла Есько, який входив в охорону Сталіна, Ігнатьєв додзвонився до начальника лікувального санітарного управління Кремля генерал-майора Петра Єгорова, запропонувавши спуститися в під’їзд з лікарською сумкою і дочекатися його.

Поки Старостін намагався додзвонитися до когось із них, Лозгачов та його колеги перенесли Сталіна у велику їдальню на великий диван, де, на думку охорони, було більше повітря.

За спостереженнями Лозгачова, Сталін дуже змерз бо  міг лежати без допомоги з 7 години вечора. Бутусова відвернула вождеві рукави сорочки, оскільки йому могло бути дуже холодно. Старостін у цей час зумів додзвонитися до Маленкова і доповісти йому про те, що сталося. До Берії він намагався безуспішно додзвонитися протягом півгодини, проте ще через півгодини Берія передзвонив на дачу і віддав розпорядження не повідомляти нікому про хворобу Сталіна.

2 березня

Приблизно о 3 годині ночі 2 березня, через чотири години після того, як Сталіна виявили охоронці на підлозі малої їдальні, до дачі під’їхав автомобіль з Берією і Маленковим. За спогадами Микити Хрущова, про те, що сталося, він дізнався після дзвінка від Георгія Маленкова: той повідомив, що доповів про те, що сталося, Берії і Булганіну і збирається сам виїхати, але також покликав і самого Хрущова.

Микита Сергійович викликав машину і спочатку заїхав у  «дежурку»: відвідавши чергових, він дізнався від них, що об 11 годині вечора Сталін зазвичай дзвонив і залишав якісь прохання, проте цього разу такого не сталося. Їм нібито доповіла про стан Сталіна Матрена Бутусова: вона додала, що товариш Сталін лежав на підлозі, а під ним було помочено. Хрущов стверджував, що до дачі під’їхали всі четверо, проте ніхто не вирішив постати перед Сталіним. У той же час Лозгачов свідчив, що Маленков і Берія все ж таки зайшли в кімнату до вождя, причому Маленков перед входом зняв черевики, що скрипіли, взявши їх під пахву.

Побачивши Сталіна, що спав, Берія вилаяв охоронця Лозгачова, заявивши, що той підняв паніку без причини, і зажадав не турбувати їх самих і «не турбувати товариша Сталіна». З цими словами Маленков та Берія покинули дачу. За версією майора Есько, Берія міг помилково вирішити, що Сталін та його охорона були п’яні.

Через деякий час Лозгачов попросив Старостіна ще раз зателефонувати та викликати членів Політбюро. Маленков, який прийняв дзвінок, повідомив про це Хрущову і наполягав на тому, щоб разом із Хрущовим, Маленковим, Берією та Булганіним прибули лікарі. О восьмій ранку на дачу приїхав Хрущов, який дізнався від Лозгачова про стан вождя — той, за словами охоронця, був «дуже поганий».

Приблизно між 8:30 та 9:00 на дачу прибули лікарі на чолі з професором Павлом Лукомським. Вимірявши тиск, лікарі зробили висновок, що у вождя міг статися крововилив. Слідом за лікарями на дачу прибули багато інших людей, у тому числі міністр держбезпеки Ігнатьєв та дочка Йосипа Віссаріоновича Світлана (син Сталіна Василь, за словами Лозгачова, не з’явився). Під час обстеження лікарі, за словами Світлани, ставили п’явки та робили рентген легень, доставивши установку для штучного дихання. Лікарі в результаті діагностування встановили параліч правої сторони тіла. За словами майора Есько, серед присутніх був також і генерал-майор Єгоров, який припустив, що Сталін міг перенести «серцевий напад чи щось гірше».

Біля  Сталіна залишився тільки Микола Булганін, а Берія, Хрущов і Маленков вирушили до Кремля.

2 березня о 10:40 ранку вони зібралися в кабінеті Сталіна, а потім до них приєдналися решта членів Президії ЦК КПРС, зокрема В’ячеслав Молотов, Анастас Мікоян, Климент Ворошилов та Лазар Каганович. Цим часом датувалося офіційне засідання Президії ЦК КПРС, на якому протягом 20 хвилин розглядалося єдине питання: «Затвердження результатів лікарського консиліуму, який встановив 2 березня у товариша Сталіна І. В. крововилив у мозок і тяжкий стан його здоров’я у зв’язку з цим».

Після засідання Берія та Маленков вирушили на дачу до Сталіна стежити за станом здоров’я вождя, при цьому разом із ними поїхали Ворошилов та Мікоян.

Чергова зустріч членів Президії ЦК КПРС відбулася о 20.30 у тому ж кабінеті.

Професор Олександр Мясников, який був присутній серед лікарів, писав, що Маленков сподівався на можливість того, що лікарі зможуть продовжити життя Сталіна ще на якийсь час, і розумів, що Маленкову потрібен був  час для формування нового уряду. За спогадами М’ясникова, іноді Сталін стогнав, а якоїсь миті навіть обвів осмисленим поглядом усіх оточуючих. Найближче до вождя стояли Маленков та Берія, трохи далі йшли Ворошилов, Каганович, Булганін та Мікоян. Хрущов тримався біля дверей, інколи ж серед відвідувачів з’являвся Молотов, який на той час був нездоровий. Сам Молотов говорив, що іноді Сталін намагався щось сказати, але в цей момент до нього підбігав Берія і цілував руку. За спогадами Світлани Аллілуєва, її батько «помирав страшно і важко».

3 березня

У наступні дні члени Президії ЦК КПРС щоранку вирушали на дачу і при цьому щодня обговорювали питання про те, хто стане першою особою у державі після смерті вождя. Незважаючи на всі зусилля лікарів, Сталін не приходив до тями, про що доповідав полковник Володимир Гончаров, начальник охорони міністра держбезпеки Ігнатьєва.

Вранці 3 березня смерть Сталіна стала питанням часу, і в апараті Георгія Маленкова — другої особи в державі на той момент — було підготовлено офіційне урядове повідомлення про тяжку хворобу радянського лідера та скликання Бюро Президії ЦК КПРС, на якому мали попередньо розподілити повноваження в керівництві партії та держави.

Увечері того ж дня Сталін на короткий час прийшов до тями, але потім знепритомнів.

4 березня

Було оголошено про хворобу Сталіна, опубліковано та передано по радіо бюлетені про стан його здоров’я; згадувалися такі ознаки тяжкого стану, як інсульт, непритомність, параліч тіла, агональне дихання.

У той же день було скликано останнє екстрене засідання Бюро Президії ЦК КПРС, на якому цей партійний орган був скасований і злитий з Президією ЦК, до якої увійшли, поряд із членами скасованого бюро Сталіним, Маленковим, Берія, К. Є. Ворошиловим, М. С. Хрущовим, Булганіним, Кагановичем, М. 3. Сабуровим і М. Р. Первухіним також Молотов і А. І. Мікоян. Чисельність президії скоротилася з 25 до 11 осіб.

Спрощення зазнала і Рада Міністрів СРСР, де замість президії та бюро президії залишили лише президію, скоротивши її склад до голови Ради міністрів та його перших заступників, якими стали не всі міністри, а лише деякі, які були одночасно членами Президії ЦК КПРС. Уряд очолив Маленков, його першими заступниками стали Берія, Молотов, Булганін та Каганович.

5 березня

О 20:00 відбулося спільне засідання вищого керівництва країни Пленуму ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР та Президії Верховної Ради СРСР.

За спогадами письменника Костянтина Симонова, який був депутатом Верховної Ради СРСР, він прийшов у зал на засідання хвилин за 40 до його початку, не знаючи про реальний стан здоров’я Сталіна, але вважав, що він знаходиться «десь поруч у Кремлі» і «ніяк не може прийти до тями”. На зборах були присутні близько 300 чоловік, а у своєму виступі Маленков вимовив такі слова про стан вождя:

«Товариш Сталін продовжує боротися зі смертю, але навіть якщо він переможе, стан його дуже важкий… Не можна залишати країну без керівництва. Тому необхідно сформувати уряд.»

На засіданні було затверджено прийняті напередодні рішення Бюро Президії ЦК: позбавити Сталіна керівних посад голови уряду та секретаря ЦК, але включити його формально до нового складу Президії ЦК. Весь захід зайняв 40 хвилин. Після завершення засідання деякі з його учасників негайно вирушили на дачу Сталіна.

Йосип Віссаріонович Сталін помер о 21 годині 50 хвилин: точний час смерті зафіксував доктор М’ясников. У момент смерті, за словами очевидців, Сталін підняв вгору ліву руку та вказівний палець, намагаючись показати якийсь жест, але в цей момент його дихання зупинилося.

Дочка Сталіна Світлана писала, що її батько в останню хвилину раптом розплющив очі: вона описувала його погляд як «чи божевільний, чи то гнівний, і сповнений жаху перед смертю». Реаніматор Чеснокова писала, що у цей час дихання різко порушилося, і настало збудження, а Сталін підняв ліву руку як у привітанні: та піднялася на короткий час і впала. Охоронець Лозгачов витлумачив цей жест як заклик допомоги.

За словами Світлани Аллілуєвої, Берія після смерті вождя негайно вискочив у коридор і вигукнув: «Кришталев, машину!». Сестра-господиня Валентина Істоміна, що знаходилася при Сталіні, впала головою на груди Сталіну і заплакала в голос. На відміну від Берії, біля тіла Сталіна залишилися стояти Молотов, Каганович, Ворошилов та багато інших його соратників, проте невдовзі і вони вирушили за Берією, щоб підтвердити прийняті на засіданні керівництва країни рішення та приступити до обов’язків у новому уряді.

Вся викладена інформація взята з Вікіпедії та інших відкритих джерел інформації.

Лежав у калюжі сечі, багато годин без медичної допомоги, тому що всі боялися зробити що-небудь не так. Його соратники ще при живому стали ділити владу.

Коли ж вийде такий же матеріал у Вікіпедії та інших засобах масової інформації світу  про смерть путіна???