Освіження пам’яті (відео)
З 1941 по 1945 рр. за Ленд-лізом американцями в СРСР було надано допомоги на $9 млрд, що в сучасному еквіваленті перевищує $120 млрд. У постачання входило абсолютно все: від військових літаків до телефонних кабелів, ковдр і тушкованка.
Примітно, що до 1943 року радянська влада відмовлялася публічно говорити своєму народу, що бере допомогу в США. Все змінилося, коли в березні 1943 року американський посол у Москві адмірал Вільям Стендлі заявив, що «російська влада, мабуть, хоче приховати факт, що вони отримують допомогу ззовні. Очевидно, вони хочуть запевнити свій народ, що Червона Армія бореться у цій війні одна». Після цього в радянських газетах почали з’являтись повідомлення про постачання необхідної допомоги від американського народу. Але просто так це залишити не можна! Тому кримінальний кодекс був доповнений протверезними статтями:
Стаття 32 п. 1 Вихваляння американської техніки до 10 років.
Стаття 32 п. 2 Вихваляння американської демократії 10 років.
Стаття 32 п. 3 Поклоніння Заходу 10 років.
Ці статті аналог сьогоднішніх статей законів про фейки в російському законодавству
А ось, як висловлювалися про Ленд-ліз у різні часи ті, хто садив за вихваляння американської техніки простих людей:
Під час Тегеранської конференції в 1943 році Сталін на урочистому обіді на честь 69-річчя Уїнстона Черчилля сказав тост, в якому назвав США країною машин і сказав, що «Без цих машин, що поставлялися по ленд-лізу, ми програли б цю війну».
Або Мікоян: “…коли до нас почали надходити американська тушкованка, комбіжир, яєчний порошок, борошно, інші продукти, які одразу вагомі додаткові калорії отримали наші солдати! І не лише солдати: дещо перепадало і тилу. Або візьмемо постачання автомобілів Адже ми отримали, наскільки пам’ятаю, з урахуванням втрат у дорозі близько 400 тисяч першокласних на той час машин типу «Студебекер», «Форд», легкові «Вілліси» та амфібії… Вся наша армія фактично опинилася на колесах та яких колесах! підвищилася її маневровність і помітно зросли темпи наступу. Без ленд-лізу ми б напевно ще рік-півтора зайвих провоювали.»
Або «маршал перемоги» Жуков: “Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми не могли б формувати свої резерви та не могли б продовжувати війну… У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим виготовляти патрони для гвинтівок. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою… А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз подають справу так, що у нас все це було свого в достатку”.
Щоправда, потім Жуков відхрещувався від цих слів, говорячи, що він трохи перебільшив.
Як не дивно, визначальними було постачання їжі, тому що зброї, літаків та танків можна було поставити скільки завгодно, але якщо ти пухнеш з голоду, то жодним танком керувати не зможеш. Зі США було поставлено понад 1 750 000 тонн продовольства. Майже вся армія, а також значна частка «цивілки» (переважно працівники ключових військових заводів та номенклатури), на завершальному етапі війни знаходилися в основному на ленд-лізівському продовольчому забезпеченні тушкованкою, олією, шоколадом тощо.
І немає нічого поганого в тому, щоб приймати допомогу у лихоліття. Поганою є невдячність. Чорна, лицемірна невдячність.
Головною скріпою, завдяки якій сьогодні Росія змогла збожеволіти й піти шукати фашистів в Україні, попутно погрожуючи світу в особі США ядерною війною, є безпардонно присвоєна собі одноосібна перемога у Другій світовій.
«Переможна переможність» всі ці роки розжарювала свідомість росіян до стану важких галюцинацій і спраги абсурдного реваншизму. Так, головним чином саме ця скріпа, що складається наполовину з брехні, а наполовину з безсоромних недомовок, дозволила їм сьогодні взятися за зброю, протиставивши себе решті світу.
США посилали їжу російському народу під час голоду 1891-1892 рр., голоду 20-х років XX ст., під час війни, потім у 90-ті й незабаром, можливо, знову.
Може вп’яте вже скажуть “дякую” і заберуться з України?
