ДВА БАНДИТИ – ЦЕ ВЖЕ БАНДА, А ТРОЄ БАНДИТІВ – БАНДА ЗІ ЗРАДНИКОМ
Два бандити – це вже банда, а троє бандитів – банда зі зрадником.
Джозеф Банан
На початку 30-х років вихідці з Німеччини створили в США нацистську організацію, яка отримала назву німецько-американський Бунд (НАБ – німецько-американський Бунд). Американські нацисти німецького походження виступали за союз США з Гітлером, а після початку Другої світової війни закликали Америку не приєднуватися до неї на боці Великобританії.
На піку своєї популярності Німецько-американський союз налічував близько 25 000 членів, включаючи членів молодіжної організації. Її очолив німецький іммігрант з Мюнхена, нацист і антисеміт Фріц Кун, який переїхав в США в 1928 році з Мексики. У березні 1936 року Гітлер призначив Куна «американським фюрером», поставивши його на чолі наба, створеного з двох нацистських організацій, які займалися прогітлерівською, антисемітською і антикомуністичною пропагандою. Їх члени, одягнені в нацистську форму, проводили марші і мітинги, виробляли пропагандистські матеріали і фільми, тісно співпрацювали з іншими нацистськими організаціями. Антисемітський рух в Америці набирало обертів. Кількість нацистських організацій множилася, а їх члени відкрито закликали до розправи над євреями, яких не влаштовував такий стан справ.
До середини 30-х років в США налічувалося більше сотні нацистських організацій. Вони марширували з барабанним биттям буквально в кожному великому американському місті. Гасла стандартні: «Ми позбавимо нашу країну від бруду, корупції та євреїв».
Важливо відзначити, що єврейські бандити також були єврейськими патріотами. Ще в 1933 році, після призначення Гітлера канцлером, деякі з них всерйоз розглядали варіант висадки єврейської групи вбивць на європейському континенті з метою ліквідації головного нациста. Але всі карти були переплутані ФБР. Намагаючись запобігти міжнародному скандалу, який напевно вибухнув би, якби американський громадянин убив німецького лідера, американські правоохоронні органи допомогли врятувати життя Гітлера.
На початку 1939 року Фріц Кун почав підготовку до великого засідання своєї організації. У Нью-Йорк були запрошені нацисти з регіональних представництв НАБ, активісти з інших країн. Для зібрання була орендована головна арена Нью-Йорка – Медісон-Сквер-Гарден .
Це був час, коли Сполучені Штати, які щойно пережили Велику депресію, мали сильні настрої переваги білих і ненависть до євреїв і комуністів. І на цьому тлі американські нацисти, які користувалися підтримкою певної частина населення, зібралася для проведення свого німецько-американського союзного параду в Нью-Йорку.
Це мала бути знакова подія в центрі Нью-Йорка, самого космополітичного міста США. Напередодні зібрання нацистів лідери єврейської громади міста прийшли до мера Нью-Йорка Фіорлло Ла Гуардія і попросили заборонити нацистську суботу. La Guardia послалася на свободу слова в США і заявила, що влада не буде втручатися в політику, але порядок буде забезпечений.
Бунтівну агітацію потрібно заткнути. Але як? Право американських нацистів висловлювати свою точку зору захищала Перша поправка.
Юридично це можна було тільки терпіти. Але керівництво єврейських громад в США прекрасно розуміло, що незабаром в Америці можна очікувати погроми, так як з Німеччини надходили новини про дискримінацію і погроми євреїв, а також про події Кристальнахта, які тільки підігрівали побоювання. Перспектива стати трупом в ім’я яскравого арійського завтра для євреїв США зростала з кожним днем.
І ось, в зв’язку з цими подіями відомому нью-йоркському юристу і політику Натану Перельману прийшла в голову ідея відправити в пекло закон, коли на кону стоять життя людей, і розв’язати проблеми з цими виродками. Не зволікаючи зі своїм рішенням, Перельман подзвонив Меїру Ланскі, відомому єврейському мафіозі, якому він колись надавав юридичну допомогу, і відвідав його. Давайте послухаємо, про що вони говорили, але спочатку ми дізнаємося, ким був Меїр Ланскі.
Він народився в 1902 році в білоруському місті Гродно, який на початку ХХ століття входив до складу Російської імперії, і при народженні носив прізвище Суховлінський. Йому було менше 10 років, коли сім’я була змушена відправитися шукати своє майбутнє за кордон, рятуючись від повсюдних антиєврейських погромів. Американський представник імміграційного відомства вирішив спростити прізвище іммігранта і зробити її більш звичною для англомовного вуха. Він просто відрізав першу частину довгого прізвища, яке важко вимовлялося, перетворивши його в Ланський.
Разом з друзями дитинства Ланський організував групу, яка в поліцейських зведеннях називалася «Кошерна ностра». Вони займалися рекетом і дрібними крадіжками, але золотою жилою була крадіжка автомобілів, якими в той час були заповнені вулиці Нью-Йорка. Потрібно сказати, що період підліткового віку Меїра був непростим – він пройшов в умовах постійної конкуренції з представниками інших національних груп нью-йоркського округу Нижній Іст-Сайд. Ірландські, італійські та єврейські молодіжні групи боролися за владу і вплив в цьому районі, і ця тривала боротьба дала Меїру можливість проявити і загартувати свої бойові якості.
Меїр часто згадував, як в дитинстві напередодні суботи мати відправляла його в пекарню за халою (батьки і він сам все життя дотримувалися суботи і свят), але Меїр втратив цент, даний йому матір’ю. Мама його не лаяла, вона почала плакати, а потім Меєр пообіцяв їй, що він ніколи не програє. Правильно – не “не зіграє”, а “не програє“. Меєр дотримав свого слова. Він розумів просту річ – програють усі, крім тих, хто тримає банк, гральні будинки та автомати. Згодом він домігся цього: володів практично всім великим гральним бізнесом Америки.
Але першою його перемогою став поєдинок з італійським мафіозі Сальваторе Лучано (Лакі Лучано). Одного разу Меїр побачив, як він побив єврея. Втручаючись у бій, Ланскі вдарив Лучано по голові чимось важким, що потрапило йому під руку. Після «з’ясування відносин» вони стали друзями на все життя, і саме ця дружба багато в чому визначила майбутній шлях Меїра. Згодом він познайомився і подружився з хрещеними батьками італійської мафії. Сам він став на чолі великої єврейської банди, розчавивши під собою невеликі групи.
Так адвокат звернувся до нього з делікатним проханням і між ними сталася розмова:
“Дорогий Меїр! Ви знаєте, що відбувається з євреями в Європі зараз після приходу до влади Гітлера. Деякі наші євреї думають, що це десь далеко і тут, в США, біда їх не торкнеться. Але ви знаєте, що ми вже набираємо обертів в антисемітському русі. і кількість нацистських організацій неухильно зростає, їх ряди налічують близько 25 000 чоловік і в своїх гаслах вони відкрито закликають до розправи над євреями. Ви розумієте, що нас не влаштовує такий стан речей.
– Так, звичайно, пане Перельман. Я тримаю руку на пульсі і уважно стежу за подіями. Я сам єврей і співчуваю стражданням євреїв Європи. Але як ви це бачите? Як ви думаєте, що я повинен зробити, щоб воно виглядало більш-менш пристойно з точки зору закону.
– Я вже думав про це і вирішив, що найкращий спосіб зробити це так – ваші круті хлопці влаштують серію погромів проти нацистів. Є негласний дозвіл влади на розгін нацистських мітингів. Нехай зривають їхні мітинги, розбивають клуби, б’ють членів їхніх організацій. Що завгодно, але щоб переконатися, що вони бояться навіть своєї тіні. Єдина умова – нікого не вбивати. Можна бити і калічити, неможна вбивати – ні в якому разі. Я надам вам гроші та юридичну допомогу.
– Розумно, правда, куля сильно змінюється в голові, навіть якщо влучає в дупу. Мені просто не потрібна ніяка винагорода. Я згоден і зроблю все можливе. Але у мене також є прохання: мені потрібні гарантії, що єврейська преса не буде критикувати мої дії.
– Дякую, пане Ланські! Я не сумнівався у вашому рішенні, розв’яжу проблеми з пресою і зі свого боку зроблю все, що в моїх силах.
Меїр згадував своє дитинство, особливо ті моменти, коли брав участь у сутичках з антисемітськими сусідами-підлітками. Меїр зовсім не пам’ятав Росію, в пам’яті малюка оселився лише поклик інваліда-єврея-солдата: «Євреї, ніколи не здавайтеся». Він дотримувався цього заклику все життя, і це стало його життєвим принципом.
На зустрічі з ватажками єврейських банд з інших міст Ланський познайомив їх зі справою і дав команду діяти, суворо застерігаючи їх не вбивати. До бойовиків Ланського і професійних вбивць, які працювали з ними, приєдналися загони єврейської самооборони та інших спеціально навчених груп. Вони підкупили місцеву поліцію, яка симпатизувала євреям, і ті розповідали їм, де і коли нацисти проведуть черговий мітинг, а під час мордування закривали очі. Ось як це проходило:
У приміщенні, де проходив черговий нацистський мітинг, вривалися кілька десятків накачаних єврейських хлопців з кийками, кастетами та іншими підручними засобами, після чого почалося тотальне пекло: ламалися ребра, руки, ноги, спорядження, палилися прапори зі свастикою з обов’язковим викиданням агітаторів з вікон. Нацисти, як щури, намагалися сховатися де було можливо, їх ловили, знову били і тільки тоді, коли все закінчилося, йшли додому. Незабаром за прикладом бойовиків Ланського пішли гангстери і в інших містах.
Наприклад, лідер єврейських гангстерів Цвіллман говорив, що в Нью-Йорку зачистка була зразковою. За спогадами одного з бойовиків його банди, «нацистам в Ірвінгтоні порахували всі ребра арматурою. Більше нічого про них не було чути в Нью-Джерсі.
Одна з найкривавіших масових погромів стався в місті Міннеаполісі. В ті часи прогресивна Мінесота тримала перехідний приз в чемпіонаті з найбільш впертих антисемітських місць в США. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що в державі оселився полум’яний нацист Вільям Пеллі з «Срібних сорочок», ще однієї пронацистської організації. Він буквально жахав місцевих євреїв своїми обіцянками «врятувати Америку, як гітлерівська Німеччина».
В один момент, коли у сорочок відбулася чергова зустріч, прибули місцеві гангстери Девіда Бермана. Змішавшись з натовпом, бойовики чекали сигналу, і як тільки Пеллі закричав в мікрофон «давайте покінчимо з усіма єврейськими виродками в місті», вони напали на присутніх. У залі почалося звалище, гітлерівці бігли на всі боки. Сотні зубів вибили, руки і черепи ламапли десятками, але бандити дотримали свого слова – жоден демонстрант не загинув. Коли все закінчилось, Берман, змастившись чужою кров’ю, піднявся до мікрофона, дістав пістолет і вистрілив у повітря.
— Це попередження, — проголосив він з крижаним спокоєм, — хто скаже одне слово проти євреїв, той отримає те саме. Тільки наступного разу буде набагато гірше.
Так згасла політична зірка невдалого фюрера Пеллі. Йому не вдалося влаштувати нацистський джихад в державі. Подібні набіги проходили у всій країні. До них активно приєдналися місцеві соціалісти, члени комуністичної партії, анархісти. Більше масових парадів в нацистській уніформі не було.
Залякані бандитами, євреями і комуністами, нацисти пішли на безпрецедентний крок: звернулися до влади з терміновим проханням захистити своє «право на свободу слова». Гаразд, сказали американські чиновники, недоброзичливо посміхаючись. Але тролінгом найкраще займався тодішній мер Нью-Йорка Фіорелло Ла Гуардія, який наказав виділити для охорони нацистських мітингів тільки чорношкірих і єврейських поліцейських. Крім того, нацистам заборонялося носити коричневі мундири, співати партійні пісні, виставляти прапори і свастики. Одним словом, вони повинні були являти собою звичайну юрбу громадян, просто дуже расово стурбованих. «Супермени» на очах перетворилися в перелякану колекцію політичних активістів, яких не тільки вже не боялися, а й відверто зневажали.
Мета була досягнута, відкрита нацистська пропаганда була зупинена євреями. Але була і ложка дьогтю. Меїр думав, що єврейська міська еліта задоволена його діями, але вони не могли утримати єврейську пресу від звинувачення в його адресу. І вперше, що було дуже образливо, авторитет «висвітлили» в єврейській газеті, назвавши його бандитом. Ланський пам’ятав страшну образу з боку рідних до кінця свого життя.
