Наша менталіта. Пудкарпатська фігля
Єдна из майхарактерных рис русинського менталитета є сохташ удноситися до тягот життя из незмінным легкым гумором, ніколи не злым, злегка самокритичным, но тонкым, острым и далеко не простым. Пудкарпатський фігляр говорит лаконічно, точно, лишаючи слухачам многоє догадоватися самым, та сим и досігаючи комічний ефект.
Нигда не хоче фігльов нікого вкусити, уколоти. То лиш совітські літературознавці проповідовали, ож злобна сатира годна якогось грішника улічити и на путь истинний настановити. Друковані гумор и сатира мали безпощадно печи, кусати, грызти; удці називкы «Перець», «Крокодил», усякі «Жаливы», «Їжакы» и проч. Беруся твердити, ож ні єден злодій вадь бітанга уд сього публічного сміхованя и не думав исправлятися тай не творився на тоті літературні ескапады аж нікулько. В уснуй народнуй традиції, у фольклорі, сиї дидактичної націлености зовсім не видиме.
Неє у пудкарпатському гуморі и хотіння когось принизити, наприклад по націоналности, як ото сохтуют восточні славяни. Усі-сьте чули примітивні розказы на тему «Стрітилися американець, француз и руський», де послідній усе всіх обхитрит, як и у казках третій брат-дуринь перевершит двох старших розумних братув.
Русинська фігля близька и до жидуського анекдота, и до французького комічного фабльо, польскої шпічкы, и англо-америцького гега. Ото и не чудно, бо из вшиткыми європейськими народами наші русины добре спознавалися, живучи и трудячися из ними в’єдно цілыми столітями. Як наша кухня взяла у себе майліпші и майфіномні стравы уд сусідных народув, так и народна бисіда убрала в себе такі сміховинкы, у якых русин сам себе перед усим упознавав, свою сім’ю, свої звычкы – може и не все файні, но уд якых ся не удказовав.
Маючи добру памнять и бываючи меже людьми, мож легко назбирати тоті фіглі, образно кажучи, міхами, лиш уважаючи на вто, што у нас цінится не лиш сам текст сміховинкы, а уміння його розказати. Дар слова у истинного Фігляра є доста рідкісным и даєся далеко не каждому. Професійні фолклористы, котрі зараз на ниві народної творчости пасутся, ги козы, їдячи вшитко зашором, не годні похвалится зборниками сміховинок, а зборникы співанок и казок печут, ги паляніці. Шкода єдно, што из истинным фолклором не мают они нич общого.
Айбо пудкарпатський русин, посмівкуючися, робит своє діло, не даєся на стандартизацію культурного кода и, много не говорячи, сокотит свою безсмертну и неповторну душу у час сліпої світової глобалізації.
Пудкарпатська фігля є тим амортизатором, котрий нівелює удары сього безсердечного світа, де каждий, по правді, усе сам за себе: там , де чекаш дружньоє плече, стрічаться майскоро недружній локоть. Айбо наш сохташ не позволит нам озлобитися, закоритися, впасти – русин проблемы свої розв’язує добродушно, мнягко, без свады. Переведе бесіду на фіглі, слово за слово – и там, де грозила дика конфронтація, раз лиш найдеся прямий и чистий путь, на котрому ніко нич не втратив, а каждий ище штось и дустав.
Сись путь ся ще называт «Цивилізація».
