ВІЙНА VS ПЕРЕГОВОРИ
На Заході обговорюють два варіанти закінчення війни в Україні
У міру того, як війна поступово скочується в стагнацію і лінії фронту починають нагадувати «позиційну війну» 1915 року, і з наближенням зими з невідомими наслідками для Заходу, там розгорається своя боротьба. Політики сперечаються про можливі варіанти виходу з кризи, і таких варіантів існують лише два: або продовжувати і посилити підтримку України для її воєнної перемоги, або зробити все, щоб переконати обидві сторони сісти за стіл переговорів і так закінчити військові дії вже зараз.
Цього тижня виступили два «важковаговики»: колишній прем’єр Великобританії Борис Джонсон і редактор журналу The Nation Катріна ванден Хювел. Вона не політик, але впливовий експерт, і її думка зазвичай користується підтримкою членів «прогресивної» фракції Демократичної партії, певною мірою Ванден Хювел їхню позицію і показує. А ці люди вже мають вплив на Білий дім.
Для Джонсона, безперечно, кінцевою метою є мир. Однак, як він зазначає у своїй статті «Перемога — єдиний варіант для України», доки частина території України залишається окупованою, жодних умов для сталого миру не буде. «Немає сумніву, що якби існувало хоч щось, що віддалено нагадує життєздатний мирний план, уряд президента Зеленського за це схопився б, — пише Джонсон. — Звісно, Україна хоче миру. Економіка розірвана на шматки. Полонених катують, жінок ґвалтують, школи та дитячі садки цілеспрямовано стають мішенями — і все це відбувається щодня. Щодня безпілотники іранського виробництва валяться на міста, залишаючи їх без світла та води. Уряд Зеленського ледве може платити державним службовцям. Звісно, вони хотіли б переговорів».
Водночас вважає Джонсон, «переговори зараз нема про що вести. Жоден потенційний посередник на землі не зміг би запропонувати компроміс, який хоч би здавався правдоподібним. Який компроміс можна укласти в обставинах, що склалися? Припустимо, що західні держави намагатимуться переконати Україну обміняти територію на мир. Будь-яка така угода виглядатиме огидною, це стало б моральним докором усьому людству. Можна укласти якусь угоду, за якою Путін збереже не лише проросійські частини Донбасу, а й захоплені ним території на півдні. Цей план уже не тільки огидний — він безнадійний. Він не має жодних шансів спрацювати».
«Спитаємо себе, — продовжує Джонсон, — яку частину своєї землі українці мають назавжди віддати? Пару міст? Весь сухопутний міст із Маріуполя до Криму? Навіть якщо вдасться переконати українців відмовитися від прав на ці землі — чого вони не хочуть, не можуть і не повинні робити — немає жодних підстав вважати, що в майбутньому Путін дотримуватиметься умов цієї угоди… Він стверджує, що Херсонська, Запорізька, Луганська та Донецька області тепер юридично є частиною Росії.
Як стало ясно з його есе «Про історичну єдність росіян та українців», Путін одержимий хтонічною вірою в те, що Україна є частиною священного та неподільного союзу з Росією.
ПУТІНУ ПОТРІБНИЙ НЕ ТІЛЬКИ СУХОПУТНИЙ МІСТ, ВІН ХОЧЕ ВСЕ
Він так довго жив у ковідній ізоляції, слухаючи напівмістичні поради бородатих православних священників, що щиро вірить, що йому судилося помститися за образи історії та відтворити імперію Петра Великого. Звичайно, Зеленський хотів би вести переговори, але не можна вести переговори з брехуном, який продовжуватиме — хоч би що він говорив — намагатися знищити вашу країну».
Остаточним вирішенням конфлікту, на думку Джонсона, може стати лише поразка Росії на полі бою: «Отже, давайте будемо реалістами. Визнаймо, що існує лише одна ситуація, за якої можуть відбутися переговори, і це коли Путін зазнає краху. Єдиний спосіб закінчити війну — допомогти українцям вигнати загарбників з кожної милі території, яку вони анексували, і з усієї території, окупованої після 24 лютого».
Джонсон не згоден, що за такого сценарію підвищується ризик ядерної війни: «Прошу, припиніть нести дурниці про ризик «загнати Путіна в кут» і «змусити його завдати удару»… Якщо Путін застосує зброю масової поразки, це буде його заявкою на вихід Росії з клубу цивілізованих країн. Путін викликатиме огиду в країнах Азії, Латинської Америки та Африки, які в цей час йому потурають, і втратить своїх китайських покровителів. Зрештою, він злякає власне населення; вкинувши країну в кризу економіки, яка доведе її до точки абсолютного нуля. Цього не станеться».
Тому Джонсон упевнений, що «є лише один шлях уперед, і Захід має продовжувати підтримувати український народ. Можливо, це найсправедливіше і найправедніше завдання в міжнародних відносинах за всю історію людства».
Джонсон не турбується за Путіна, для якого поразка зрештою буде ганебною, і йому доведеться це пояснювати. «Він контролює органи пропаганди, у нього є сильна підтримка населення. Він може сказати, що «нацистів» було вигнано з України й що російська меншість тепер захищена. Нехай вигадує свою історію, це не наша робота. Наше завдання — надати українцям допомогу, яка їм потрібна: HIMARS, артилерія, танки та літаки. Тоді вони зможуть захистити свої будинки та свої сім’ї та відновити те, що мали: вільну, суверенну, незалежну та демократичну Україну».
Тільки тоді, вважає Джонсон, «настане час для переговорів про мирні, упорядковані та міцні відносини та про дружбу між Україною та Росією».
Зі свого боку, Катріна Ванден Хювел у статті «Як зупинити війну в Україні? Настав час переговорів» вказує, що кожен новий день війни – це людські та матеріальні жертви. Вона пише: «Просування України на полі бою далося страшною ціною. За оцінками генерала Марка Міллі, кожна сторона зазнала щонайменше 100 000 осіб у вигляді безповоротних втрат. Українські війська, які повністю залежать від допомоги Заходу, відчувають брак солдатів, зброї, авіаційної підтримки та артилерії. Мільйони українців були змушені залишити свої будинки. Росія зруйнувала електромережі України, що спричинило широкомасштабні відключення електрики».
Водночас як вважає ванден Хювел, «у міру того, як Путін мобілізує все більше військ, шанси на те, що Росію вдасться витіснити з більшої частини російськомовного сходу, а тим більше з Криму, невеликі… Враховуючи, що вартість відновлення України вже оцінюється в один трильйон доларів, необхідність припинення війни очевидна, і дедалі більше людей висловлюються на користь дипломатичного рішення».
ПРОДОВЖЕННЯ ВІЙНИ ВИКЛИКАЄ НЕЗАДОВОЛЕННЯ, ЩО ЗРОСТАЄ, І НА ЗАХОДІ
Ванден Хювел зазначає, що «подальша підтримка не безмежна. Санкції, введені проти Росії, сприяли тому, що у Європі, за всіма ознаками, настає жорстка рецесія. Гнівні демонстрації по всьому континенту через зростання вартості життя свідчать про зростання народної опозиції. Тут, удома, президент Байден має двопартійну підтримку, але спікер Палати представників Кевін Маккарті вже зробив попереджувальний постріл, заявивши, що після того, як республіканці отримали більшість у Палаті представників, «виписувати чек» на будь-яку суму Україні вже не будуть».
Найбільшою загрозою є втягування безпосередньо у війну США та НАТО. Як вважає Ванден Хювел, у цій війні «інтереси Заходу явно відрізняються від інтересів українців. На полі бою єдність НАТО була зафіксована обмеженнями: не вводити війська на територію України та виявляти обережність щодо того, яка їй поставляється зброя. Погляди на переговорний процес також розходяться. Через жахливі збитки, завдані його країні, Зеленський вважає компроміс з російськими огидним, і поступки територій йому буде важко прийняти. Його найкращим шансом було б втягнути у війну Сполучені Штати та НАТО, як активних учасників, хоча ні ті, ні інші не хочуть на це йти».
Зважуючи всі ці чинники, такі зовнішньополітичні експерти, як колишній посол ООН Томас Пікерінг (Thomas Pickering) та директор зі стратегії Інституту відповідального державного будівництва Джордж Бібе (George Beebe), роблять висновок, що дипломатія — це єдиний спосіб покласти край війні. «Тим, хто стверджує, що час ще не настав, вони відповідають, що дипломатія вимагає часу, і підготовка має розпочатися вже зараз, — цитує Ванден Хювел. — Тим, хто вважає, що прикордонні питання є нерозв’язними, вони пропонують розпочати дипломатію з менш складних питань: способів зменшити кількість жертв серед цивільного населення та вироблення основ для можливого припинення вогню».
Противником подальшої ескалації є і людина, думка якої має найбільшу вагу в цьому питанні – голова Об’єднаного комітету начальників штабів НАТО генерал Марк Міллі. Свою думку він уже заявив: «Коли є можливість вести переговори, коли можна досягти миру, треба скористатися моментом».
У Білому домі не могли до цього не дослухатися. Як зазначає ванден Хювел, останніми тижнями Білий дім почав обережно прочиняти двері для переговорів. Адміністрація організувала низку витоків у пресу: про те, що дискусії з росіянами щодо застосування ядерної зброї «зменшили температуру» конфлікту, що Білий дім заохочує українських лідерів «продемонструвати відкритість» до переговорів, що Салліван вступив у конфіденційну дискусію з помічниками Путіна, що у Києві він обговорював із Зеленським, «як може закінчитися конфлікт і чи може він мати дипломатичне рішення».
Поступово, на думку Ванден Хювел, Білий дім приходить до думки, що застосування дипломатії – це просто здоровий глузд. “Ставки надто високі, – вважає ванден Хювел, – щоб ми могли сидіти склавши руки, поки катастрофа поширюється, а витрати – і ризики – продовжують зростати”.
