Катинь – рана, що кровоточить

13 квітня, у річницю опублікування німцями у 1943 році повідомлення про виявлення під Смоленськом масових поховань офіцерів Війська Польського, відзначається День пам’яті жертв Катині (Dzień Pamięci Ofiar Zbrodni Katyńskiej). Це був лише початок. Згодом стало відомо, що таких масових поховань було декілька і  не лише у лісах Катині, а й у різних місцях Радянського Союзу.

Але це не вся історія… був ще випадок, який можна назвати сміливо – Катинь-2.

4 липня 1943 року в Гібралтарській протоці зник літак польського уряду, який перебував у вигнанні тодішнього прем’єр-міністра, 62-річного генерала Владислава Сікорського, який серед поляків був дуже авторитетною людиною. Окрім генерала в літаку перебували його дочка, та 15 супроводжуючих осіб. Генерал був обізнаний від німців про трагедію з польськими військовополоненими, що потрапили в руки НКВС. Раніше він не раз цікавився їхніми долями по офіційних каналах через Червоний Хрест, але завжди отримував одну і ту ж відповідь – «… ми не маємо інформації про долю військовополонених… можливо вони втекли до Манчжурії…».

Потім, у 2010 році, правонаступниця Радянського Союзу – Росія через 70 років у тому ж Смоленську влаштувала Катинь-3.

Вранці 10 квітня 2010 року президент Польщі Лех Качиньскі з дружиною Марією, а також делегація у складі якої була вся політична та військова еліта Польщі, вилетіли з Варшави до Смоленська з метою відвідання Катинського меморіалу під Смоленськом у день 70-річчя Катинського розстрілу. Під час посадки літак зазнав аварії. Усі 96 людей, 89 пасажирів і 7 членів екіпажу, що перебували на борту, – загинули. Врятуватися не вдалося нікому. На відміну від офіційної Москви, всі сходяться на думці, що аварія літака Качинського була такою собі помстою Путіна, який за один раз усунув всю еліту уряду Польщі, зваливши всю провину на пілота, який кількома днями раніше виконував той же рейс і добре знав цей аеродром .

Але, давайте по-порядку….

Катинь -1

Для початку варто навести хронологію фактів, що передували цій трагічній даті.

– 25 липня 1932 року СРСР підписав із Польщею «пакт про ненапад» (Pakt o nieagresji Polska – ZSRR)

– 23 серпня 1939 року СРСР укладає з нацисткою Німеччиною «Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом (Deutsch-sowjetischer Nichtangriffspakt); який також відомий як пакт Молотова – Ріббентропа. — міжурядову угоду, підписану 23 серпня 1939 року головами відомств із закордонних справ Німеччини та Радянського Союзу. До появи на пострадянському просторі інтернету, де можна знайти практично будь-яку інформацію, ми не знали, що цей договір має також секретний додатковий протокол про розмежування між сторонами сфер інтересів у Східній Європі на випадок територіально-політичної перебудови. Протокол передбачав включення Латвії, Естонії, Фінляндії, східних «областей, що входять до складу Польської держави» та Бессарабії до сфери інтересів СРСР. Литва та західна частина Польщі були віднесені до сфери інтересів Німеччини. Саме цей аркуш паперу і визначив початок Другої світової війни, під час якого СРСР та Німеччина мали розділити Європу між собою.

1 вересня 1939 року, через тиждень після досягнення домовленості між Москвою та Берліном про переділ сфер впливу в Європі, Німеччина, порушивши договір з Польщею «про ненапад», вторглася не її територію. А ще через 16 днів, 17 вересня 1939 року, СРСР також порушивши досягнуті угоди 1932 року «про ненапад» вторглася до східної частини Польщі. Польська армія не змогла вести оборонні бойові дії на двох фронтах і змушена була капітулювати перед Німеччиною, так і перед Радянським Союзом. Таким чином Польща була поділена на дві частини, і дала старт Другій світовій війні.

Повернемося до подій Катині. Після капітуляції Польщі, близько 400 тисяч поляків як полонені дісталися СРСР. З цього числа НКВС виділило понад 125 тисяч офіцерів середнього та вищого складу, а також військових фахівців. Їхні долі були невідомі до того часу, поки у 1942 році в лісі під Катиню (на той час Смоленська область вже була окупована Німеччиною) польські залізничні робітники випадково виявили масові поховання розстріляних польських офіцерів та мирних громадян. Картина була настільки жахливою, що, навіть,  самим нацистам стало страшно.

За поширеними інформаціями – «18 лютого 1943 року солдати німецького вермахту під командуванням Haupt-Sturm-Fuhrer Von Gernsdorff почали розкопувати та ексгумувати масові поховання, повні польських офіцерів та добре одягнених цивільних осіб, які роком раніше були виявлені польськими залізничними робітниками. Було виявлено та ідентифіковано 4 243 трупи лише з одного поховання, у подальшому було знайдено десятки такого ж масштабу загальні могили поляків. Усіх їх, тобто. 15131 польських військовополонених розстріляв НКВС до 3 квітня 1940 року. І це лише Катинь!

Катинська трагедія — це масові розстріли, вона підживлена ​​ще й нечуваним цинізмом. Протягом трьох років радянське керівництво приховувало від представників офіційних осіб польського уряду у вигнанні та Червоного хреста доль полонених поляків, заявляючи їм, що вони не мають жодної інформації про їхнє місцезнаходження, і тим більше про їхній стан здоров’я. А 3 грудня 1941 р. на особистій зустрічі в Кремлі з польським прем’єром генералом Владиславом Сікорським (польський уряд продовжував працювати в Лондоні) і командувачем польської армії в СРСР генералом Владиславом Андерсом Сталін заявив, що «полонені… можливо, втекли до Маньчжурії!»

Проте, Німеччина у квітні 1943 року повідомила світ про нечувану жорстокість Радянського Союзу щодо польських офіцерів та цивільних осіб. З 10 по 13 квітня, протягом 4 днів, німці у відкритому ефірі радіо передавали списки ідентифікованих розстріляних офіцерів, знайдених у катинському лісі. Більше того, Берлін, через Червоний Хрест і британську розвідку, за ці 4 дні зумів передати прем’єр-міністру Польщі у вигнанні генералу Владиславу Сікорському всі матеріали по Катині, зокрема фотодокументи, зняті під час ексгумації останків, та особисті документи розстріляних поляків, видобуті під час окупації Смоленської області.

Радянський Союз одразу спростував звинувачення заявивши, що ці військовополонені були задіяні на будівельних роботах, і потрапили до німців улітку 1941 року, після того, як радянські війська залишили територію і відійшли назад. Але тут постає питання – якщо в уряді знали, що військовополонені були задіяні у будівельних роботах, і що вони потрапили в полон до німців, то чому приховували? І ще одне – де Смоленськ, та де Манчжурія? Таким чином Радянський Союз побічно зізнався про вчинене.

«Найтяжкий військовий злочин» – так визначає статут Міжнародного військового трибуналу, який судив у 1945–1946 роках. у Нюрнберзі головних нацистських злочинців, знищення без суду військовополонених. «Злочин проти людяності» – так визначає той же статут страти без судук цивільного населення захоплених територій, які становили більшість в’язнів в’язниць, розстріляних за рішенням Політбюро.

Катинь – 2

Катинська трагедія не закінчилася лише розстрілом десятків тисяч поляків. У Москві добре розуміли, що рано чи пізно настане день, коли доведеться офіційно відповідати за злочин перед людством. Щоб цього не сталося, треба було знищити докази та всіх свідків. Радянські кати постаралися знищити не тільки свідків, що залишилися, але не пощадили і тих, хто хоч якось непрямим чином, почув історію про Катинь.

У цьому списку головною метою був польський прем’єр генерал Сікорський. Його ліквідація була не простим питанням. Сікорський постійно перебував під охороною, і його охороняли не лише поляки. Більше того, незважаючи на її перебування у вигнанні, з польським урядом серйозно вважалися у світовому політичному суспільстві, що було обумовлено героїчним опором польського народу проти фашистських загарбників, а також за виявлену генералом Владиславом Сікорським особисту відвагу у І світову війну, та за його заслуги у справі відновлення польської державності.

Ліквідувати таку особу становило дуже складне завдання. Проте, 4 липня 1943 року сталося непоправне – в Гібралтарській протоці зник літак генерала Владислава Сікорського, в якому летіли сам генерал Сікорський, його дочка, та 15 осіб, які супроводжували.

До факту зникнення літака Сікорського прямо прив’язати Москву не виходить, хоча опосередковано певна зв’язок все-таки існує. Зокрема, за поширеними даними відомо, що за день до вильоту Сікорського, на той же аеродром приземлився літак російського посла Івана Майського. Також є інший примітний збіг – на той час англійською Гібралтарською розвідувальною зоною займався офіцер англійської розвідки Кім Філбі, який згодом, будучи викритим, врятувався від британських спецслужб втечею до Москви.

У Москві також добре знали, що повторне захоплення Польщі в майбутньому заважатиме існування такої особистості, як Владислав Сікорський з його авторитетом не лише серед поляків, а й у світових політичних колах. А сам уряд Польщі, що перебуває в Англії, створював проблеми московської політики розвитку відносин із союзниками – думка польського уряду щодо Радянського Союзу завжди враховувалася. А це вже – мотив злочину!

Катинь – 3

Знову Смоленськ! Знову перша особа Польщі! Знову літак – борт №1 польського уряду! Знову квітень! «Вранці 10 квітня 2010 року президент Польщі Лех Качиньскі з дружиною Марією вилетіли з Варшави до Смоленська на борту польського урядового літака Ту-154М, який пілотував польський екіпаж. Разом із президентом летіла делегація, що складалася з політичних, військових, громадських та релігійних діячів Польщі. На борту літака було 89 пасажирів та 7 членів екіпажу. Метою візиту було відвідування Катинського меморіалу під Смоленськом у день 70-річчя Катинського розстрілу. При заході на посадку в аеропорту «Смоленськ-Північний», у тумані, літак на відстані 1,5 км від злітно-посадкової смуги пішов нижче за глісаду. Не долетівши до смуги, літак зіткнувся з деревами і зруйнувався. Усі 96 людей на борту загинули» – така офіційна версія причини події.

Згідно з офіційною позицією Москви, літак Качинського зазнав аварії через помилку пілота, який не врахував погодні умови, зокрема туман і погану видимість, і не впорався з керуванням, налетів прямо на дерева. Однак, у заявах Москви втрачено одне пояснення з офіційної версії причини катастрофи – «літак на відстані 1,5 км від злітно-посадкової смуги пішов нижче за глісаду». Щоб зрозуміти про що мова, давайте пояснимо, що таке «глісада», і з чим його їдять.

Глісада — траєкторія польоту літального апарату (літака, вертольота, планера), через яку він знижується, зокрема — безпосередньо перед посадкою. Стандартна глісада починається на висоті 400 метрів та закінчується на висоті 15 метрів. Кут нахилу глісади – контролюється або радіотехнічними засобами (глісадний радіомаяк), або пілотом візуально по передній кромці злітно-посадкової смуги, або за величиною вертикальної швидкості зниження літального апарату. На величину кута нахилу глісади може впливати перешкода у зоні аеродрому (дерева). Глісада в математичній моделі – це паралельне перенесення вектора вздовж геодезичної кривої, при якому його кут з геодезичною залишається незмінним. Швидкість зниження — «догляду» вниз — вимірюється радіусом геодезичної кривизни. Політ по глісаді може здійснюватися в автоматичному, напівавтоматичному та ручному режимах управління. Внаслідок польоту по глісаді літальний апарат потрапляє до зони приземлення на злітно-посадковій смузі.

Іншими словами – «глісада» – це траєкторія польоту зниження літального апарату, за якою визначається кінцева висота – 15 метрів над злітно-посадковою смугою. Тобто те місце, звідки літак має вже розпочати безпосередній процес посадки. Якщо з якихось причин ця точка виявиться пересунута від посадкової смуги, або в глибину, то літак зазнає аварії. Хоча в другому випадку, пілот може вирулити, і якщо смуга дозволяє набрати обертів, то можна злетіти і зайти на посадку. Але в першому варіанті це катастрофа. Також важливо, що цей процес – зниження по глісаді – може проходити як в автоматичному, так і в напівавтоматичному та ручних режимах. Літаки такої категорії, як «борт №1», оснащені сучасними приладами авіоніки, і мають можливість здійснювати посадку в автоматичному режимі. Для цього необхідно лише ввести в бортовий комп’ютер дані, отримані від диспетчера управління польотами, далі літак все робить сам. Якщо врахувати, що в той день був туман і відповідно погана видимість, то пілот вчинив би саме так, і не став би садити літак вручну. Значить, пілот запровадив ті дані, що передали йому з диспетчерської.

Є ще варіант – при поганій видимості сучасна техніка забезпечення польотами дозволяє з диспетчерської безпосередньо координувати процес зниження літака, задаючи потрібні дані, а глісадний радіомаяк робить свою справу, даючи можливість автопілоту благополучно посадити літальний апарат. Єдина причина, що могло б змусити пілота садити літак вручну, це відмова апаратури автопілота або бортового комп’ютера. Однак це виключено, оскільки незадовго до цього нещасного рейсу цей борт повернувся з капітального ремонту, який зробили в Росії. Хоча, як сказати?!

І ще – мотиви! Кожен злочин обов’язково має свої мотиви. А їх у цьому випадку у Кремля хоч греблю гати:

– Лех Качинськи повністю знищив російський вплив у Польщі;

– посилив присутність у країні військових НАТО;

– активно просував справу про визнання розстріляних у Катині поляків жертвами репресій Радянського Союзу, а також визнання дії Москви у 1940 році як «злочин проти людяності», що прямо било на репутацію Росії;

– у 2008 році, під час військової інтервенції Росії проти Грузії, відкрито підтримав приїхавши до столиці – Тбілісі – особисто, а також мобілізувавши десяток лідерів європейських країн, що тоді завадило Росії повністю втілити свої плани щодо захоплення Грузії;

– офіційно відмовився від запрошення Москви брати участь у помпезно-пропагандистському святі на вшанування річниці перемоги над фашизмом, і вирішив замість  цього поїхати вшанувати пам’ять жертв Катині.

Звичайно ж, для президента Росії володимира путіна, якому властиве лихопамятство, такі мотиви є переконливими аргументами для планування «відплати». Зрозуміло, довести все це важко, але факти говорять самі за себе.

Катинь – «сьогодні»

13 квітня 1990 р., що теж символічно, Радянський Союз визнав провину, і офіційно заявив про «безпосередню відповідальність за злочини в Катинському лісі Берії, Меркулова та їхніх підручних», і розстріл польських військовополонених назвав «одним із тяжких злочинів сталінізму».

У зв’язку із цим визнанням Головна військова прокуратура (ГВП) розпочала розслідування кримінальної справи за фактом розстрілу польських полонених. У перші ж роки розслідування було встановлено невідомі до цього місця поховання розстріляних військовополонених із Старобільського та Осташківського таборів. За поширеними інформаціями було виявлено ініціаторів, організаторів та учасників розстрільної операції НКВС 1940 р. З них було знайдено та допитано – колишнього начальника управління НКВС у справах військовополонених Петра Сопруненка та начальника управління НКВС у Калінінській області Дмитра Токарєва. Знайденими доказами викрили фальсифікацію доказів та свідоцтв, покладених в основу повідомлення комісії академіка Бурденка. Цим результатам сприяло видане раніше розпорядження Бориса Єльцина, з якого було розсекречено і оприлюднено «рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 р.» та інші секретні документи про розстріл польських військовополонених та ув’язнених, які викривають та доводять провину про скоєння злочину членів Політбюро Ворошилова, Молотова, Мікояна, Калініна та Кагановича, а також учасників розстрільної операції НКВС.

Незважаючи на такі обставини, особливо офіційне визнання Москви про скоєння злочинів, а також те, що імена, по батькові, прізвища та роки народження значаться у відомчих документах НКВС СРСР про розстрільну операцію, ГВП та суди Росії відмовилися визнати «жертвами злочину» навіть поіменно названих розстріляних. польських військовополонених. Більше того, військові прокурори відмовилися підтвердити політичний мотив страти і навіть визнати сам факт загибелі цих людей, утримуючи їхній статус у формі «безіменних жертв». Якщо в жертв немає статусу «жертви злочину» і не встановлені їхні особи, то їх кількість проста статистика, і не більше.

Зрештою, у 2004 році справу було припинено «за смертю винних», всі матеріали засекречено, а винними були визнані лише четверо: Берія та призначеної Політбюро для оформлення смертних вироків члени т.зв. трійки – заступник наркома Меркулов, начальник Головного економічного управління НКВС Кобулов та начальник 1-го спецвідділу НКВС Баштаков. Сталіна, Ворошилова, Молотова, Мікояна, Калініна та Кагановича, а також учасників розстрільної операції НКВС взагалі вивели зі справи, а дії чотирьох кваліфікували як перевищення посадових повноважень.

І немає нікому діла до того, що імена та місця поховання всіх польських громадян, розстріляних за рішенням Політбюро, включаючи досі невідомих ув’язнених із в’язниць Західної Білорусії, ще не встановлено.

15/04/2021

Гоча Гвараміа

Експерт з питань національної безпеки та російсько-грузинських відносин

(Матеріал підготовлений на підставі інформації різних російських ЗМІ)

Джерело