Боротьба світла та темряви
Варто лише подивитися на те, як вони бомблять школи, пологові будинки, лікарні, житлові будинки, відкривають вогонь по беззбройних, атакують атомні електростанції, мародерять і грабують у містах, спалюють своїх солдатів у пересувних крематоріях, кидають техніку при загрозі життю та розбігаються, як таргани по лісах та болотах; подивитися на всі ці прострочені пайки, автотранспорт, екіпірування та спорядження часів раннього Палеоліту; подивитися на те, як вони у вантажівках із червоними хрестами на кузові перевозять зброю, як прикриваються мирними жителями, йдучи в атаку, як розгортають у свій бік «Гради» та відкривають вогонь, як вони це робили регулярно з 2014 року, то приходить чітке розуміння, що це банальний набіг варварського племені звідкись із темного та неосвіченого минулого з людоїдськими звичаями та дикими віруваннями. Племені, яке не гребує нічим і не має жодних моральних принципів.
Але головне, що говорить про прірву між ними та Людською громадою – це їхня сліпа, інстинктивна, шовіністична ненависть. Ненависть до всього українського і не тільки. До мови, культури, традицій, до їх вибору, до їхньої волелюбності, до їхньої сміливості, до їхньої пасіонарності, до їхньої гідності та непокори перед “Старшим братом”. Злість та ненависть до всього чужого – це взагалі головна сутність їхньої ментальності. Чи лише до України? Звичайно, ні. До всього та до всіх. До Західної цивілізації, до демократії, до її гуманізму, до ситого, захищеного та щасливого життя інших, до здобутків та звершень, до прогресу та процвітання. Як таких. Тому, що всі мають жити, так само як вони – у будці. У безкультур’ї, у страху та безправ’ї. Або не жити взагалі.
Вони ненавидять абсолютно все, що не схоже на них. Виходець із Кавказу чи Середньої Азії? Чурка. Єврей? Жид, світова змова. Українець? Хохол. Русин? “Это наш – русский”. Білорусь? Бульбаш. Англієць? Бриташка. Макаронники, піндоси, гейропи, чорномазі – це категорії, якими вони з печерною дикістю дивляться на світ навколо себе. “Дійдемо до Києва! Можемо повторити! Перетворимо на ядерний попіл Вашингтон! Бояться, означають поважають! Ми росіяни й з нами Бог!”. І ось так спонтанне національне почуття насправді штучно нав’язувалось педагогікою, дресурою та пропагандою, поки вирощений в ідеологічній реторті балакучий і пихатий національний нарцисизм не призвів до військового вибуху та прямої загрози Третьої світової війни.
Але найбільше, звичайно, вони не поважають один одного, самих себе.
У безпросвітній сірості буття та загальної ментальної відсталості їх роками накачували релігією війни та власної переваги. Так, казали їм, у них там вдома гарніші, їжі більше і живуть вони там усі такі ситі й задоволені, але ви – багатші духовніше, ви обрані, ви особливі. А тепер настав час, ідіть – поживіться!
Але якщо копнути глибше, то стане зрозуміло, що ідея «руського міра» – це чистої води фальш, груба підробка, в яку ніхто по суті не вірить, безглузда буфонада, яка не витримує жодної критики. Навіть думка про реваншизм неспроможна, тобто безпідставна. Ви перемогли у Другій світовій, у вас найбільша країна на планеті, ресурси є, все є, чого не вистачає? Питання риторичні, бо немає там жодної ідеї, крім однієї-єдиної: агресивного апетиту імперії воювати, поневолювати, пожирати інші народи та захоплювати чужі землі. Колос на глиняних ногах не може встояти без зовнішнього ворога та нескінченної війни. За визначенням. Завжди чужим коштом, завжди ціною чужих життів.
Вже вбито 421 одну українську дитину.
