Прочитав в одному із каналів про Михайла Горбачова, який вчора помер: “Він дав радянським людям шанс на свободу”
У радянських людей не було жодного шансу на свободу без юридичного та всенародного засудження свого жахливого минулого і без смертних судів над катами цього минулого. Радянські люди просто поміняли паспорти, залишившись у душі та розумі своєму радянськими людьми.
Перше, що мав зробити Горбачов – це закопати труп дегенерата та маніяка, який лежить на Красній площі.
Другий його крок має бути оголошенням Сталіна рівним Гітлеру.
Третій крок – відкриття всіх архівів КДБ.
І так далі.
Поки вся огидна правда минулого, вся і без залишку не була б цією горезвісною гласністю виплеснута на народ крижаним, що протверезить, душем. Впала б на цей народ з усією нещадністю. І стала б для нього дзеркалом.
І ось тільки подивившись на себе в це дзеркало, покаявшись, по справжньому покаявшись, назвавши речі своїми іменами вперше в житті, переоцінивши історію своєї країни, з’явився б шанс на волю. На нормальну країну та на її майбутнє.
А так… Ну, припустимо, СРСР розпався, бо економіка його здохла, а ідеї його перетворилися на остаточний фарс, якому ніхто вже більше не вірив. Горбачов тільки подув на цей картковий будиночок. Будиночок звалився, а далі що?
А далі через пару років затужили знову по кайданах та сатрапах. Не потрібна рабові свобода, якщо в душі він той самий раб. Птах, що у клітці, сприймає політ, як хворобу.
Самі залетіли назад у цю клітку. Самі себе закрили. І повернулися у звичний свій стан.
Ні грама співчуття для такого народу немає і не може бути.