Як Угорщина втрачає союзників через свою проросійську позицію
Угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан підтримує добрі стосунки з Москвою попри війну в Україні та санкції ЄС, стаючи рупором Кремля. За це Угорщина платить високу ціну, вважає Жужанна Вег.
Президент Росії Володимир Путін (л) і прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан під час зустрічі у Будапешті, 30 жовтня 2019 рокуУ липні 2022 року прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан виступив із резонансною промовою в румунському карпатському курорті Байле-Туснад, що викликала хвилю обурення. У ній він розкритикував змішування європейських та неєвропейських “рас”. На його думку, це згодом призведе до витіснення західноєвропейських народів та утворення “змішаних” країн у “постзахідному” світі.
Саме така термінологія, що нагадує мовний інструментарій нацистів, викликала міжнародну критику. Тим часом заяви Орбана про Росію та війну РФ проти України отримали менший розголос. А дарма, адже вони заслуговують, як мінімум, на не меншу увагу.
У тій промові прем’єр-міністр Угорщини фактично зробив себе рупором Кремля. Він ухопився за російські побоювання щодо ризиків можливого членства України в НАТО, назвавши їх якщо не виправданням, то принаймні зрозумілою причиною для агресії РФ. А ще Орбан повторив слова міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про те, що Росія, мовляв, посуне лінію фронту далі на захід.
Нехтування правами України
Крім того, Віктор Орбан майже незавуальовано закинув Заходу, особливо Сполученим Штатах, відповідальність за війну в Україні, оскільки вони, мовляв, проігнорували безпекові інтереси Росії, і закликав до негайних мирних переговорів. Для того, щоб такі перемовини були успішними, сказав він, вони мають проводитися між Росією та Сполученими Штатами, оскільки, на думку Орбана, саме останні можуть усунути побоювання Москви.
Навіть якщо угорський прем’єр-міністр і не прагнув прямо виправдати російську агресію, подібні заяви, а також повне ігнорування суверенного права України домагатися членства в обраному нею безпековому альянсі, заперечують здатність України ухвалювати власні рішення. Таким чином, Орбан бере на озброєння російські аргументи, замінюючи ними ті цінності та міжнародні зобов’язання, на яких ґрунтуються об’єднання, членом яких Угорщина є (ЄС і НАТО. – Ред.).
Вето на санкції ЄС проти РФ
Той факт, що Орбан у своїй промові віддав перевагу російському наративу, органічно вписується в лінію поведінки угорського уряду з початку російського вторгнення в Україну, тобто з кінця лютого 2022 року. Адже Будапешт наголошує на важливості підтримання добрих відносин з Москвою і ставить під сумніви антиросійську санкційну політику ЄС. Приміром, у червні уряд Орбана навіть погрожував накласти вето на ухвалення шостого пакета санкцій проти РФ лише для того, щоб виключити російського патріарха Кирила з підсанкційного списку ЄС. І це вже після того, як Угорщина успішно провела переговори про виняток для себе з ембарго ЄС на постачання російської нафти.
Так само у той час, як ЄС закликав країни-члени зменшити залежність від російського газу, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто в липні зустрівся зі своїм російським колегою, щоб домовитися про постачання додаткових 700 мільйонів кубометрів природного газу для Угорщини. Тут особливо неприємно те, що ще під час свого візиту до Москви в лютому Орбан уже намагався домовитися з Путіним про постачання ще одного мільярда кубометрів природного газу на додачу до щорічних обсягів у 4,5 мільярда кубометрів російського газу, тоді ще сподіваючись встигнути укласти угоду до парламентських виборів в Угорщині, котрі відбулися у квітні 2022 року. Однак тодішня спроба не вдалася.
Міністр закордонних справ Угорщини Петер СіяртоСоціальна політика Орбана у небезпеці
Але кілька днів тому угоди, очевидно, було досягнуто. Проте, схоже, вона не виправдала очікувань. Додаткові обсяги газу, обіцяні Угорщині на серпень 2022 року, становлять лише 52 мільйони кубометрів. І це при тому, що Росія навіть не постачає й раніше обумовлені в контракті обсяги газу, які мали б надходити до Угорщини через Австрію.
Це ставить під загрозу соціальну політику Орбана, спрямовану на обмеження витрат на електроенергію та комунальні послуги для угорського населення. Під час свого візиту до Москви на початку лютого прем’єр-міністр Угорщини заявив, що завдяки сталим постачання російського газу можна буде гарантувати постійні низькі ціни на газі й струм для населення.
Угорщина та Польща: різні шляхи
Утім, після останніх подій переваги проросійської позиції Орбана для Угорщини стають вельми сумнівними. Однак, враховуючи вищевикладене, малоймовірно, що позиція Угорщини щодо Росії знову наблизиться до позиції західних союзників країни. Ті дедалі більше розчаровуються в Угорщині як у партнері. Але окрім постійної критики в бік інститутів ЄС та Сполучених Штатів щодо верховенства права, що вже давно зробило Угорщину проблемною дитиною ЄС, позиція уряду Орбана щодо Росії навіть віддалила його найважливішого союзника – польський уряд, очолюваний правою націоналістичною партією “Право і справедливість” (ПіС).
За словами прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького, шляхи двох країн розійшлися. Навіть Орбан зараз говорить про те, щоб угорсько-польську співпрацю треба приберегти на повоєнний період. Два інших члени так званої Вишеградської групи, Словаччина та Чехія, дедалі більше відверталися від угорського уряду ще до війни. А проросійська позиція Угорщини поглибила розбіжності із цими двома східноєвропейськими країнами.
Віктор Орбан і голова ПіС Ярослав Качинський, вересень 2017 рокуСпівпраця радикальних правих сил
Розрив відносин між угорською правлячою партією “Фідес” та її польською партнеркою ПіС також підриває амбіції Орбана щодо створення нового праворадикального альянсу в ЄС. У цей альянс правих сил мали б увійти європейські консервативні та реформістські партії, очолювані ПіС, а також група “Ідентичність і демократія”, очолювана правопопулістською французькою партією “Національне об’єднання” на чолі з Марін Ле Пен та італійською партією “Ліга”. “Фідес” і надалі намагається підтримувати відносини з всіма цими силами в надії, що колись ці ідеологічно близькі їй партії таки прийдуть до влади у своїх країнах. Вступна промова Орбана, виголошена на початку серпня на Конференції консервативних політичних сил (CPAC) у Техасі, в якій він висловив підтримку колишньому президентові США Дональду Трампу та сподівання на повернення останнього до влади у 2024 році, показує, що він налаштований на довгострокову міжнародну співпрацю між праворадикальними силами.
Але якщо Орбан складає всі яйця в один кошик, то це говорить про те, що він не хоче покращувати стосунки з чинним американським керівництвом та нинішніми європейським провідними силами. Власне, це дає підстави очікувати лише подальшого загострення конфлікту із західними союзниками і “холодного” періоду в дипломатичних відносинах – у той час, коли єдність Заходу важливіша, ніж будь-коли за весь час після закінчення “холодної війни”.
Віктор Орбан на Конференції консервативних політичних сил (CPAC) у ТехасіКорисний пішак антизахідних сил
Звісно, вихід Угорщини зі складу ЄС, а особливо з НАТО, як і раніше, не стоять на порядку денному, оскільки ні те, ні інше не відповідає інтересам Орбана. Але його нарікання на занепад Заходу та доброзичливі жести на адресу противників Заходу – передусім Росії, а також Китаю – залишаться частиною зовнішньополітичного інструментарію Угорщини, на який доведеться налаштуватися її західним партнерам.
Утім, хоч Орбан прагне таким підходом збільшити простір для маневру Угорщини, насправді він досягає зворотного ефекту, підірвавши позиції країни як надійного партнера на Заході. Тож угорська політика перетворює її на корисну іграшку для сил, які хочуть послабити альянси, членом яких є сама Угорщина.
Жужанна Вег – наукова співробітниця Європейського університету Віадріна та є гостьовою науковицею “Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів” (GMF). Стаття містить виключно думку авторки, а не установ, у яких вона проводить дослідження.
