Міф про братні народи. Ч.03
Продовжуємо розвінчувати пропагандистський міф про братерство двох народів.
Коли Київська Русь (так Київську державу, назвали російські історики в середині 19 ст., для обґрунтування тези про три братські народи: росіян, українців та білорусів) була однією з найбільших держав на європейському континенті Москви ще не було навіть у проєкті у київських князів. Коли в 1048 дочка великого князя Ярослава Мудрого – Ганна Ярославна, вийшла заміж за короля Генріха I та стала королевою Франції, на місці Москви в непрохідних болотах квакали жаби. Так, можливо, це були особливі жаби й вони вже тоді квакали з особливою духовністю і з усією патріотичною гордістю заковтували повні роти тини, тут сперечатися не будемо.
Читайте також: Міф про братні народи
На окремий есе заслуговує історія про важливу роль угро-фінських народів у формуванні сьогоднішнього етносу тих, хто привласнив собі право називатися росіянами, про грецьке слово Росія, яким стали називати цю територію тільки за Петра I, про поступове спотворення слов’янської мови Київської Русі народностями Московії (а не навпаки), про відмінності в культурі, фольклорі московитів і про безліч інших історичних скриньок, відкриваючи які, буде виявлятися неприємна правда для міфологізованої Росії. Володимир Даль: “Що не кажіть, а набагато більш ніж половина земляків наших – обрусіла чудь”, професор В.К. Журавльов (журнал «Російська мова» ): «Російський етнос – це величезною мірою етнос русифікованих фінів, у тому числі багато народності (Мурома, Меря, Мещера тощо.) повністю русифікувалися, не залишивши навіть своїх мов”. Ось такі ось “слов’яни”, які сьогодні говорять про одну слов’янську родину…
Читайте також: Міф про братні народи. Ч.01
Але зараз кілька фактів про «братерську любов» з минулого.
Після смерті Юрія Долгорукого, продовживши політику свого батька, з Києвом воював його син князь Володимиро-Суздальський Андрій Боголюбський, що вже народився на чужій землі, і з дитинства ввібрав у себе звичаї фінно-мордовських племен. Для нього слов’янські святині Києва вже не були святинями, бо язичництво панувало тут до XIII століття. Він люто ненавидів Київ, і це виявилося під час його походу на Київ у 1169 році. Зібравши військо за межами Русі зі смолян, суздальців і половців, він пішов із ними на «Матір міст руських» і, увірвавшись до Києва, здійснив там страшну різанину: не шкодував ні жінок, ні малих дітей. Він пограбував місто, підпалив Софію Київську та Києво-Печерську лавру. Він вивіз із Києва всі церковні святості, у тому числі й ікону Пресвятої Богородиці, яка досі перебуває у Москві.
Читати також: Міф про братні народи. Ч. 02.
Як писали літописці: «Два дні грабували все місто, Поділ і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і помилування нікому й нізвідки. Церкви горіли, християн убивали, інших в’язали, дружин вели в полон, розлучаючи силою з чоловіками, немовлята плакали, дивлячись на своїх матерів. Взяли безліч багатства, церкви оголили, зірвали з них ікони, і ризи, і дзвони, взяли книжки, все винесли… Погані запалили монастир Печерської Святої Богородиці, але Бог молитвами Святої Богородиці оберіг його від такого лиха. І був у Києві стогін, і туга, і скорбота невтішна, і сльози безупинні».
Не встигла давня столиця Русі оговтатися після навали фіно-мордовських племен Володимиро-Суздальського князівства у 1169 році, як через чотири роки – у 1173 році, Андрій Боголюбський, разом із половцями та Смоленським князем, знову прийшов до Києва, захопив та спалив його! Потім, у 1203 році, Київ був захоплений та спалений Смоленським князем Рюриком Ростиславовичем. У 1230-х роках Київ ще кілька разів осідав і розорявся вищезгаданими князями. У результаті саме в ці роки розгромлений Київ втратив і економічне, і політичне значення, як столиці великої держави.
А хто ж допомагав знищувати Київ монголо-татарам під час навали ХІІІ століття? Батько Олександра Невського – князь Переславль-Залеський Ярослав Всеволодович, разом із Батиєм штурмував столицю Русі – Київ, і саме він, вирішивши віддати Русь азійським завойовникам, запропонував князям визнати Батия своїм царем. Олександр же Невський, який сьогодні у нас герой і Святий, жорстко придушував повстання краян проти Орди та цілував золоті чоботи свого Хана.
Минуло 1000 років. Україна знову у вогні та під Києвом ті самі “брати” зі зброєю.
