Ми маємо сказати це вголос: Росія — фашистська держава
Мандрівник у часі, що прибув би у наші дні з 1930-х, легко впізнав би в путінському режимі режим фашистський. Символ Z, народні ходи, пропаганда, ідея війни як акту очисного насильства, братські могили довкола українських міст — усе це не залишає простору для сумнівів. Війна в Україні — не просто повернення на традиційний фашистський плацдарм, а й відтворення традиційних фашистських практик та риторики. Інші народи існують для того, щоб їх колонізувати. Росія ні в чому не винна через її славне минуле. Існування України – результат міжнародної змови. Єдина можлива відповідь – війна.
Сьогодні Росія відповідає більшості критеріїв фашистської держави, щодо яких дослідники схильні погоджуватися. У ній існує культ одного конкретного лідера – Володимира Путіна. У Росії її присутній культ мертвих, створений навколо Другої світової війни. Вона має міф про минуле золоте століття імперської величі, яке залишилося і яке необхідно відновити за допомогою цілющого насильства, а саме — кривавої війни в Україні.
Оскільки Путін називає фашистами своїх ворогів, нам може бути складно прийняти той факт, що фашистом насправді він є сам. Але в ході російського вторгнення слово «нацист» означає просто «ворожу недолюдину» — того, кого росіяни мають право вбивати. Розпалювання ненависті, спрямоване на українців, спрощує їхні вбивства, як ми бачимо за подіями у Бучі, Маріуполі та інших частинах України, які побували під російською окупацією. Масові поховання — не трагічний випадок, але закономірний наслідок фашистської війни на знищення.
Фашисти, які називають фашистами інших, – це фашизм, доведений до нелогічного краю у своєму схилянні перед ірраціональним. Це фінальна точка, в якій мова ненависті вивертає реальність навиворіт, а пропаганда перетворюється на чисту воду заклинання. Це максимальне торжество волі над думкою. Називати фашистами інших, будучи фашистом, — це основа путінського методу. Американський філософ Джейсон Стенлі називає його «підривною пропагандою». Я запропонував термін “шизофашизм”. Українці мають більш елегантне визначення — вони називають його «рашизмом».
Сьогодні ми знаємо про фашизм більше, ніж у 1930-ті. Ми розуміємо, до чого він веде. Нам необхідно безпомилково розпізнавати фашизм, тому що таким чином ми розумітимемо, з чим маємо справу. Але розпізнати – не означає знешкодити. Фашизм – це не позиція в дискусії, але культ волі, що породжує містичний міф про людину, що зцілює світ насильством, і міф цей до кінця підтримуватиметься пропагандою. Перемогти його можна лише продемонструвавши слабкість вождя. Фашистського лідера необхідно здолати, отже, ті, хто протистоїть фашизму, повинні зробити для цього все необхідне. Тільки таким чином можна поламати фашистську міфологію.
Як і в 1930-х, демократія відступає у всьому світі, і фашисти вже почали нападати на своїх сусідів. Якщо Росія переможе в Україні, це означатиме не просто руйнування демократії грубою силою, хоча це було б жахливо. Це деморалізує всюди демократів. Ще до війни друзі Росії – такі як Марін Ле Пен, Віктор Орбан, Такер Карлсон – були ворогами демократії. Перемога фашистів на полі бою стане сигналом, що правда справді полягає в силі, що розсудливість для невдах, що демократія приречена.
Якби Україна не чинила опір, ця весна стала б темним часом для прихильників демократії по всьому світу. Якщо Україна не переможе, темрява може тривати десятиліття.
Зі статті Тімоті Снайдера,
професора історії Єльського університету.
