Хто передав німцям секретну інформацію з радянського Генштабу
Чи можливо це? Ну чому б і ні, з іншого боку? Образ Штірліца хоч і літературний, але має прототипи в реальності. Хто з тих, хто цікавиться тією епохою, не чув про «Червону капелу» – радянську мережу агентів у вищих спорудах Третього рейху?
І якщо так, то чому б не бути аналогічній нацистській агентурі в СРСР?
Те, що під час війни не було гучних викриттів ворожих шпигунів, не означає, що їх не було. Їх дійсно могли не виявити. Ну, навіть якби когось розкрили, навряд чи вони б роздули з цього гучну справу.
До війни, коли реальної небезпеки не було, шпигунські справи сфабриковували з нуля, щоб звести рахунки з “ворогами народу”.
Але коли спалахнула катастрофа, чого не очікувалося, то будь-яке викриття ворожої агентури, особливо високопоставленої, могло привести до паніки у населення та армії. Як це так, що в Генштабі чи ще десь нагорі – державна зрада?
Тому після розстрілу командування Західним фронтом і 4-ї армії в перший місяць війни Сталін більше не вдавався до подібних репресій, і ця справа особливо не афішувалося.
Але це теорія. Чи є підстави вважати, що агенти нацистської розвідки дійсно мали доступ до радянських стратегічних таємниць під час Великої Вітчизняної війни?
Агентська мережа “Макс”
Так, є такі підстави. В самому кінці війни глава відділу абверу «Іноземні армії – Схід» генерал Рейнхард Гелен здався американцям. Згодом він очолив розвідку Федеративної Республіки Німеччина.
У 1970-х роках деякі документи з його архіву були оприлюднені на Заході. Англійський історик Девід Кен розповів про Фріца Каудерса, який координував мережу агентів Макса в СРСР, створену абвером в кінці 1939 року.
Про цю мережу також згадує відомий генерал держбезпеки Павло Судоплатов. Хто був його частиною, поки невідомо. Після війни, коли начальник Каудерса перейшов з рук в руки, агенти Макса почали працювати на розвідку США.
Більш відома колишня співробітниця Секретаріату ЦК ВКП (б) Мінєшкіна (іноді її називають Мишинською). Згадується в декількох книгах західних істориків.
Якийсь Минєшкій (Мінєшкіна)
У жовтні 1941 року Міньєшкій служив політпрацівником у військах Радянського Західного фронту. Там він був схоплений німцями (або дезертував) і тут же погодився працювати на них, вказавши, що має доступ до цінної інформації.
У червні 1942 року німці переправили його через лінію фронту, сфальсифікувавши його втечу з полону. У першому радянському штабі його зустріли мало не як героя, після чого Мінєшкій налагодив контакт з раніше відправленими сюди агентами Абверу і став передавати важливу інформацію в Німеччину.
Найважливішим є його доповідь про військову нараду в Москві 13 липня 1942 року, на якій обговорювалася стратегія радянських військ в літньому поході.
У зустрічі взяли участь військові аташе США, Англії та Китаю. Там заявлялося, що Червона армія збирається відступити до Волги та Кавказу, за всяку ціну обороняти Сталінград, Новоросійськ і перевали Великого Кавказу, а також організувати наступальні дії в районах Калініна, Орла і Воронежа.
На основі цієї доповіді Гелен підготував доповідь начальнику німецького Генштабу генералу Гальдеру, зазначивши вірогідність отриманої інформації.
У цій історії є кілька абсурдів. Всі ті, хто втік з німецького полону, перебували під підозрою і піддавалися тривалій перевірці з боку влади СМЕРШу. Зокрема, політпрацівників.
Якщо політичний працівник не був розстріляний німцями в полоні, це автоматично робило його шпигуном в очах інспекторів.
Далі згаданий в доповіді маршал Шапошников, який нібито був присутній на тому засіданні, на той момент вже не був начальником Радянського Генштабу.
У подальших відомостях про Мінєшкіна йдеться про те, що в жовтні 1942 року німці організували йому зворотну переправу через лінію фронту. До кінця війни він займався аналізом інформації на кафедрі генерала Гелена. Після війни викладав в розвідувальній школі Федеративної Республіки Німеччина, а в 1960-х переїхав в США та отримав американське громадянство.
Невідомий агент в Генштабі
Щонайменше двічі абвер отримував повідомлення від ще невідомого агента в Генштабі СРСР про радянські військові плани.
4 листопада 1942 року агент повідомив, що до 15 листопада радянське командування планувало почати ряд наступальних операцій. Далі були названі райони наступів, що практично точно збіглося з тими, де Червона армія почала наступ взимку 1942/43 років.
На думку історика Бориса Соколова, це може бути пов’язано не з радянською дезінформацією, а з тим, що на той момент остаточний план операції під Сталінградом ще не був визначений.
Початкова дата наступу дійсно планувалася на 12 або 13 листопада, але потім була перенесена на 19-20 листопада.
Навесні 1944 року абвер отримав нове повідомлення від цього агента. За його словами, радянський Генштаб розглядав два варіанти дій на літо 1944 року. Згідно з однією з них, радянські війська планують завдати основних ударів по Прибалтиці та на Волині. Згідно з іншою, головною метою є німецькі війська угруповання “Центр” в Білорусі. Знову ж таки, цілком ймовірно, що обидва ці варіанти були обговорені. Але в підсумку Сталін обрав другий – завдати головного удару по Білорусі. Гітлер вирішив, що більш імовірно, що його опонент вибере перший варіант.
Хоч би що там було, точним виявився звіт агента про те, що Червона армія почне наступ тільки після успішної висадки союзників в Нормандії.
Хто перебуває під підозрою?
За словами того ж Соколова, таємного агента слід шукати серед тих радянських солдатів, які в кінці 1940-х років, працюючи в Радянській військовій адміністрації в Німеччині (СВАГ), втекли на Захід. На початку 1950-х. у Федеративній Республіці Німеччина під псевдонімом «Дмитро Калинов» вийшла книга нібито радянського полковника під назвою «Радянські маршали мають слово», що базувалась, як сказано в передмові, на документах Радянського Генштабу. Однак зараз уточнено, що справжніми авторами книги були Григорій Бєседовський, радянський дипломат, емігрант-неповерненик, який втік з СРСР в 1929 році, і Кирило Померанцев, поет і журналіст, син білого емігранта.
У жовтні 1947 року підполковник Григорій Токаєв (Токати), осетинець, який займався збором інформації про нацистську ракетну програму у СВАГ, дізнався про своє відкликання в Москву і можливим арештом СМЕРШом. Токаєв переїхав до Західного Берліна і попросив політичного притулку. Пізніше працював в різних високотехнологічних проєктах на Заході, зокрема в програмі «Аполлон» НАСА.
Під час війни Токаєв викладав в Академії ВПС імені Жуковського, працював над радянськими секретними проєктами. Нічого не говориться про його обізнаність у військових планах Генштабу. Не виключено, що справжній агент Абверу продовжив після 1945 року працювати в радянському Генштабі на нових, заокеанських господарів.
