Агонія
Ця війна – його агонія. Його особиста, його злочинний режим і всього “Особливого шляху” імперської Росії, який вів її століттями до фатального кінця.
Відмовившись одного разу від Західного шляху розвитку, Росія обрала шлях національного самообожнення та злісного протиставлення себе усьому світу. Відгородившись від цивілізації Просвітництва, Росія почала варитися у своєму соку непробудного невігластва та манії величі. І нічого, крім жорстоких самодурів, що тримають у страху та гнобленні свій народ, у цьому слов’янофільському казані національного егоцентризму не було і вродити не могло.
Цей колос на глиняних ногах протримався стільки століть виключно коштом нескінченних поневолень народів навколо себе, колонізації чужих земель, поглинання їх ресурсів та висмоктування соків життя із самобутніх культур чужих етносів. Безперервно денаціоналізуючи і насильно асимілюючи закабалені народності у своїй імперії, що розбухає від крові, колос все сильніше відчував себе носієм великої місії на цій Планеті. Стоячи на кістках десятків мільйонів занапащених життів: депортованих, винищених голодом, війнами, репресіями, з руками по лікоть у крові, колос не втомлювався щось голосно заявляти про мир у всьому світі та свою богообраність.
Ішов час. Людство величезною ціною пробиралося через середньовічні помилки до світла гуманності, поступово відмовляючись від рабовласництва, тираній та безглуздих воєн. Росії було не цього, безплідно тупцюючи на місці, вона активно займалася негативною селекцією, виморюючи найкращих своїх синів і дочок з тіла своєї батьківщини, стираючи з лиця Землі цілі покоління. Перебувала у вічному пошуку зовнішніх та внутрішніх ворогів, винищувала та пожирала саму себе. Виведені після багатовікової негативної селекції упирі сьогодні вишкірили свої ікла, що прогнили, всьому світу востаннє. Рубали людям голови, рубали і стали нарешті народжуватися безголові люди.
Два антилюдські режими зіткнулися в середині XX століття. Один фашизм був знищений та розвінчаний. Другий режим, який вийшов переможцем, не загинув, а продовжив своє існування, планомірно ведучи Росію до точки 24 лютого 2022 року.
Ставши заручником своєї пропаганди та власних маніакальних ідей про світове панування, Путін прорахувався.
20 років він наливався кров’ю в загарбницьких війнах і терактах і божеволів від своєї безмежної влади. Це породило в ньому хибну впевненість у своїй непереможності. Параноїдальний масовий убивця, він вирішив за Росію і за весь світ, визначив усьому Людству свої місця: одні, мовляв, до Раю, а інші здохнуть.
Але реальність для фанатика виявиться більш прозаїчною. Його місце буде на лавці Гаазького трибуналу, де його судитиме вся Земля, кожна людина на цій Землі.
Сьогодні кожен українець – це український солдат. 40 мільйонів людей б’ються з абсолютним злом і ще 4 мільярди позаду подають їм патрони. Вихід очевидний. І незабаром він стане очевидним навіть для самого кремлівського бункерника, останнього гітлера цієї планети.
P.S. Просто як передбачення. Духу застрелитися в нього не вистачить, побачите. Він до останнього ховатиметься у своєму бункері, доки його не витягнуть звідти всього в соплях, з мокрими штанами та не піддадуть історичному суду.
