Історія створення Інтернету
Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп’ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайтів оперативної пам’яті.
До 1971 року була розроблена перша програма для посилання електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.
Після Арпанет у США й інших країнах створювалися комп’ютерні мережі, що з’єднували комп’ютерні центри наукових і державних організацій. Багато мереж стали використовувати протокол IP. Цей протокол був зручний тим, що можна легко нарощувати мережу, приєднуючи будь-скільки нових комп’ютерів. Але крім IP-мереж, створювалися мережі, що працюють за іншими мережними протоколами.
У 1972 році у Вашингтонові пройшла перша Міжнародна конференція комп’ютерних комунікацій. У конференції брали участь вчені з 10 країн. Учасникам конференції вперше в історії продемонстрували мережу Арпанет, вона перестала бути секретною розробкою.
Мережа Арпанет – перша глобальна мережа; в ній найбільш повно використані сучасні мережні розробки. Саме тому до Арпанет стали приєднуватися інші мережі, розроблені освітніми, науковими й урядовими організаціями.
З 1972 року починає функціонувати громадська організація INWG – робоча група з міжнародних мереж під керівництвом Вінсента Сьорфа. INWG координувала роботу зі створення можливості міжмережевого обміну. Для об’єднання мереж, що працюють за протоколом IP і мереж, що працюють за іншими протоколами, був необхідним спеціальний міжмережевий протокол. Таикй протокол, TCP, розробили Вінсент Сьорф і Роберт Кан у 1974 році. Після об’єднання в 1982 році двох протоколів TCP і IP в один, протокол TCP/IP став стандартним протоколом об’єднаної мережі – Інтернет. У цьому ж році Сьорф і його колеги ввели термін “Інтернет”. Сьогодні Вінсента Сьорфа називають “Батьком Інтернет”.
Спочатку мережа складалася з 17 мінікомп’ютерів. Пам’ять кожного мала обсяг 12 Кбайт. У квітні 1971 року до мережі вже залучено 15 вузлів. У 1975 році мережа APRAnet складалася з 63 вузлів.
У середині 1972 року серед користувачів мережі стало поширюватися думка про те, що передавати лист через комп’ютерну мережу набагато швидше, легше і дешевше, ніж традиційним методом. Так почав зароджуватися перший сервіс, без якого сьогодні не мислимий Інтернет – це E-Mail. У 1976 році з’явилася програма UUCP (Unix-to-Unix Copy) – Інтернет офлайн (фрінет – не можна проглядати сторінки), що призвело до створення такої послуги, як USEnet (групи новин).
Саме так спочатку називалася мережа, що дозволяла користувачу ввійти на машину, де розміщувалася інформація і вибрати звідти всі потрібні йому матеріали. Вже на початковому етапі розвитку кількість користувачів мережі USEnet щорічно потроювалася.
У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель було під’єднано перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії; мережа стала міжнародною.
У 1970-х роках мережа в основному використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982-1983 роках.
До 1983 року кількість вузлів мережі досягла 600, а в 1985 році добовий трафік мережі склав більше мегабайта інформації. Сьогодні USEnet нараховує понад 15000 конференцій, сумарний обсяг яких дорівнює декільком десяткам мегабайт у день.
1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об’єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».
У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET появився серйозний суперник – Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під’єдналось близько 10 тисяч комп’ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.
У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).
У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (франц. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же упродовж двох років розробляв протокол НТТР, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.
Наприкінці 80-х років Радянський Союз приєднався до мережі ARPAnet.
У 1990 році мережа ARPAnet припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше під’єднання до Інтернету по телефонній лінії (т. зв. «дозво́нювання» англ. Dial-up access).
У 1991 році тенета стали доступні в інтернеті, а в 1993 році появився знаменитий оглядач тенет (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.
У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп’ютери Національного наукового фонду.
В тому ж році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши по об’єму трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».
Він уможливив вільний обмін інформацією, попри відстані й державні межі. Проте, на початках його ресурси були доступні лише за допомогою програмного забезпечення, орієнтованого виключно на пересилку файлів і неформатованого тексту. Зрештою фізики Тім Бернерс-Лі (Tim Berners-Lee) і Роберт Кайо (Robert Cailiau) із Женевського ЦЕРНа (CERN) вирішили розробити інфраструктуру, що дозволить обмінюватися результатами досліджень через Інтернет у вигляді звичного відформатованого й ілюстрованого тексту, що включає посилання на інші публікації. Так було започатковано World Wide Web (WWW) – Всесвітню інформаційну павутину, яка на сучасному етапі охопила своїми мережами практично весь комп’ютерний світ і зробила Інтернет доступним і привабливим для мільйонів користувачів.
Упродовж 1990-х років Інтернет об’єднав у собі більшість чинних на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керівного центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об’єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп’ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.
У 1998 році папа римський Іоанн Павло II заснував Всесвітній день Інтернету 30 вересня.
На цей час Інтернет став доступним не лише через комп’ютерні мережі, але й через супутники зв’язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв’язку, електропроводи й навіть водопроводи. Всесвітня мережа стала невіддільною часткою життя у розвинутих країнах, та країнах, котрі розвиваються.
