Втрачена планета Фаетон
Між Марсом та Юпітером мала існувати ще одна планета Земної групи. Вона невелика, приблизно розміром із Марс. Клімат там був не особливо приємний: якщо цей світ і знаходився колись серед нас, то існував він близько 1 млрд років тому, але, можливо, і більше, а тоді світність Сонця була нижчою, і, відповідно, світ Фаетона був холодним і обділеним світлом рідної зірки, адже навіть зараз, наприклад, Марс отримує набагато менше сонячної енергії – всього 60% від земного показника, а значить, Фаетон – і того менше.
Легенди кажуть…
Щодо Фаетона є багато цікавих версій. Частина вчених припускає, що на орбіті між Марсом та Юпітером все, що залишилося від Фаетона – це його уламки у вигляді Поясу астероїдів. Але хтось вважає, що ці уламки не мають жодного відношення до таємничої зруйнованої планети – це лише “будівельне сміття”, що залишилося після формування Сонячної системи.
Якщо чесно, мені дуже подобається одна версія про те, що колись на Марсі та Фаетоні були дві високорозвинені цивілізації, які в один “прекрасний” момент щось не поділили та розв’язали війну, а оскільки в обох рас техніка була на висоті, то якщо Марс уцілів, значить, марсіани й зруйнували планету, але і їм теж дісталося: уламки попрямували у бік Червоної планети та знищили колись квітучий і прекрасний світ. Можливо, і не було між ними війни (швидше за все, марсіани все-таки мали розрахувати наслідки свого удару: фаетонці ставили черговий науковий експеримент, і закінчився він фатально, причому так, що й Марсу дісталося.
Ці події могли статися до появи людини на Землі, або хтось із цих цивілізацій навідувався на нашу планету і ставив тут свої експерименти, в ході яких взагалі міг з’явитися наш вид. Прибічники такої думки посилаються на міфи та легенди різних народів світу, що розповідають про те, як на Землю прилітали боги на вогняних колісницях та давали свої знання давнім. Що ж, мабуть, ми погано вивчили їхні уроки й вони покинули нас. Але це лише фантастичні домисли…
Полювання на Фаетон
Історія про Фаетон розбурхує уми людей вже не перше століття, і про неї можна знайти чимало різних книг – як наукових, так і фантастичних.
Людям давно відомі планети, які видно неозброєним оком із Землі, як яскраві зорі: невловимий Меркурій, що вічно слідує за Сонцем; ранкова зірка Венера, грізний провісник воєн, лих та нещасть – Марс; Юпітер, якого напрочуд точно прозвали громовержцем; та повільний далекий Сатурн. Вважали, що більше ніяких планет у Сонячній системі немає, але коли наприкінці 18 століття англійський астроном Вільям Гершель випадково відкрив Уран, люди здогадалися, що у Сонячній системі, напевно, є ще багато невідкритих планет, причому вони навіть можуть ховатися десь поблизу.
Світ Марса у минулому в уяві художника
І ось згадали про одну роботу німецького математика та фізика Йоганна Тіціуса. Він помітив закономірність у відстанях вже відомих планет від Сонця. Правило Тіціуса звучить так: кожна наступна планета вдвічі далі від Сонця, ніж попередня. Але Йоганн Тіціус не розголосив своє відкриття: він лише в примітці згадав цю формулу в книзі, яку він перекладав. Але інший німецький астроном Генріх Ольберс помітив цю формулу, ще раз перевірив і розповів про неї вже у своїй публікації.. Зараз вона називається – Правило Тіціуса-Ольберса. Незрозуміло, чи працює це правило для інших планетарних систем, однак “збій у системі” був виявлений якраз між орбітами Марса і Юпітера: формула говорила про те, що там повинна бути ще одна планета, а її там не було!
З відкриттям Урана астрономи переконалися у тому, що формула Тіціуса працює – 7-ма планета знайшлася там, де й має бути за розрахунками. Але знайти нову планету на той час було дуже складно. Європейські астрономи домовилися провести “планетний патруль”: умовно розділити небо на 24 області, і за кожною з них було закріплено свою “небесну ділянку”, за якою треба спостерігати якнайретельніше.
Далі історія ще цікавіша: голубина та звичайна пошта в ті роки теж була не дуже. І ось італійський астроном Джузеппе Піацці, який нічого не знав про “планетну варту”, якому лист теж був відправлений, але до нього він так і не дійшов, розглядав небо 1 січня 1801 року. І саме в зазначеному Тиціусом місці він виявив крихітне тіло – дрібну планетку, але через кілька днів він втратив її з поважної причини – не дозволяли вести спостереження погодні умови, а потім Піацці захворів, а після того, як одужав, то й зовсім втратив свою знахідку.
Лише німецький математик Фрідріх Гаус, спираючись на координати Піацці, розрахував орбіту втраченої планети, але знайшов не Фаетон, а великий астероїд. Після відкриття Гауса астрономи знайшли ще багато подібних тіл, і у відомого вже читачеві Генріха Ольберса зародилася ідея про те, що всі ці маленькі астероїди – це залишки зруйнованої планети, якій і дали назву Фаетон.
А чи була планета насправді?
Досі астрономи знаходять нові уламки між Марсом і Юпітером, і багато хто вірить у те, що Фаетон існував. Але все ж таки хотілося б мріяти про прекрасні раси з Марса і Фаетона, але, на жаль, однієї великої планети не було. Зараз наука наводить такі докази:
- Якщо зібрати всі знайдені фрагменти Поясу астероїдів, то там не набереться навіть на Місяць. Щоправда, прихильники існування Фаетона стверджують, що астероїди постійно рухаються і стикаються один з одним, а якщо аварія Фаетона сталася близько 2 млрд років тому, то багато фрагментів подрібнилися з часом і роздробилися на такі уламки, що їх ми просто не знаходимо. А ще, що частину притягнув на себе Марс, а більшість і зовсім згинула в неспокійних хмарах Юпітера. Навіть Землю попадало безліч метеоритів, причому, залізних, а залізні метеорити може бути фрагментами ядра Фаетона.
- Розрахунки показують, що не було єдиної точки, з якої розлетілися б ці уламки. Орбіти астероїдів “пам’ятають” те, звідки розпочали свій рух. Щоправда, знову прихильники Фаетона кажуть, що у такому хаосі все могло переплутатися, і орбіти тіл могли багаторазово змінитись. Але астрономи, які спостерігали за цим “світом каміння”, знайшли кілька точок, звідки могли розлетітися уламки, і великої планети там точно не було.
- Вплив Юпітера дуже великий: цей газовий гігант силою своєї гравітації постійно вносив би обурення в орбіти згустків ще в протопланетній хмарі і не дозволив би сформуватися своєму новому сусідові. У результаті утворилися лише невеликі планети, які потім або були зруйновані, або стали чиїмись супутниками, а серед залишків ми бачимо Пояс астероїдів. На цей аргумент прихильникам Фаетона важко щось заперечити.
Як бачимо, суперечок навколо Фаетона дуже багато і по сьогодні, але все-таки офіційна наука вважає, що Фаетон – це лише красива легенда.
