Жителі Західної України (Закарпаття?) схиблені на їжі?
Всі гештальти та потяги, всі очікування від життя і система координат — зосереджені в харчах, їх кількості та різноманітності.
З видатками українців на їжу можуть зрівнятись хіба що видатки на євроремонти та паркани. Айфони та автомобілі — ніщо в порівнянні з палітрою голубців, холодців, рулетів і салатів на свята.
Цілий тиждень до Різдва, під акомпанемент реклами фесталу по телевізору, молоді й старі ґаздині готуються до приймання гостей. Пічки та духовки не вимикаються цілодобово, робиться генеральне прибирання у хатах, витирається пил у сервантах, начищаються до блиску посуд і хрусталь, з яких ніколи так і не будуть їсти чи пити, “видраюються” до блиску вікна, вішають нові тюлі та прикраси.
Обсмалені свині лежать ратицями до неба.
А українські свині, вони як Lego, в умілих руках миттєво розлітаються на шинки, бочки, ковбаси, гурки, кров’янки, шпікачки, відбивні, сальтисони, шкварки, тушковані мізки, заливні язики, холодці, рулети з вух, смажені нирки та серця, тушковану печінку, запечені ребра та ще з добрий десяток страв, немислимих в решті частинах світу.
Як біблії, розгортаються засмальцовані книжки із рецептами дрібно списані ручками усіх кольорів, демонструючи численні рецепти пляцків, запіканок, медівників, штрудлів, тортів, наполеонів та вишиванок, перекладанців і рулетів, грибочків, кукурудзок, горішків і сухарів. “Бо як то куповане на стіл ставити, та що люди скажуть? Та чи я сама то не закопчу, зварю, наліплю, спечу?” А потім лягти після всього і “вмерти” від утоми.
Дверцята холодильників підпираються штахетами, стримуючи навалу продуктів куплених на свята: два відра майонезу, варена ковбаса, три слоїчки зеленого горошку, шість пачок масла, п’ятьдесять штук яєць, два кілограми мандарин, овочі та багато ще всякого іншого.
Вариться капуста на голубці, ноги на холодець, треться хрін на цвіклі й мак на кутю. Самогонка давно вигнана і закрита в коморі “бо та сволота і вмерлому би з вуха випив”, куплене в магазині вино, закарпатський коньяк і пару пляшок магазинної горілки на всяк випадок, сховані там же.
Випечені вісім видів тіста. Двері у незакінченій кімнаті, там де завжди зимно і запах, який не забувається з дитинства, вже відкриваються тільки на сантиметрів двадцять. Так, щоб тільки пролізти боком і докласти на підлогу у третій поверх ще харчів.
Десять тарілок холодцю на підлозі, мидниця шинок, випічка, ковбаска, копчена риба, стигне кисіль. З-поміж Евересту вишитих подушок з сумом на те все з образів дивиться Матір Божа.
І не приведи Господи комусь з дітей, або чоловікові щось з того з коштувати – “най, то на свята!”. Двері увесь час мусять бути міцно зачинені, щоб ще й чотирилапе руде падло не заліз і не поїв то все.
Виміняні дрібні гроші по 10, 20 і по 50 гривень колядникам (50 – то сусідським дітям, з якими не посварені та ближчим родичам).
Ну, ніби все, попередньо до свят готові.
Решта ся докупить пізніше.
Якось так. Це де? В Закарпатті? Галичині? Буковині?
