Петро Ганчак: “…А нам до святості — як пішки по екватору…”
Друзі, підготувала для вас ще один смачний текст у форматі #жило_було_село.
На цей раз це розвідка про Буківцьово, село залишенців на Ужанській Верховині, заховане між горами, між дорогами та й, здається, що між світами. Це село відоме тим людям, хто любить шукати гриби (тут надзвичайно грибні ліси), а ще — тим, хто шукає своє здоров’я.
Адже саме за цим в Буківцьово з усіх усюд їдуть до Петра Ганчака. Це лікар, майстер східних єдиноборств, його називають і учителем, і цілителем, і навіть довелося, очікуючи зустрічі, почути від такого: “Я думала, вы колдун какой-то!”
Пан Петро непублічна особа, щоб домовитися про зустріч із ним, довелося трохи побути набридливою журналісткою, але чимось я таки переконала його викроїти мені трохи часу) Ми проговорили з годину у нього вдома. Переважно про його роботу з людьми в Буківцьовому, куди він переїхав і де живе понад 20 років (утім, своїм для місцевих так і не став), і звісно про сенси. Даю кілька цитат вам тут на сон прийдешній.
“Я люблю служити людям — це мій сенс життя. Іншого сенсу я не бачу в цьому світі. Сон, секс, їжа? Це цікавить у двадцять років, але згодом швидко набридає. Я не розумію такого сприйняття світу: я, моє, мені… Я інакший. Я хочу служити.”
“Це, до речі, уже мій десятий дім. І я тут буду до кінця. Доки не здохну — саме так, не поправляйте, бо помирають святі люди. А нам до святості — як пішки по екватору.”
До питання — як поєднує християнство (православ’я) та східні єдиноборства:
“Те, про що ви кажете, то все маркетинг: оті медитації, чайні церемонії… Скажу вам таку цікаву штуку: сьогодні уже нема тих бойових мистецтв, як було колись. Є рукопашний бій — плюс релігія того місця, де живе людина. Тут немає буддистів, нам нема кому передавати цю духовну традицію. Тому я й не граю в ці ігри. Я роблю собі вправи та в цей час молюся. Ну мені ніщо ж не заважає потягнутися вверх і при тому сказати: “Господи, Ісусе Христе, помилуй мене!”
Одним словом, це — співрозмовник, людина, яка надовго запам’ятається. Можливо, якось вдасться поговорити ще годину-дві) У всякому разі, із Буківцьова я їхала із бажанням обов’язково повернутися сюди. Це — найкраще (точно одне із найкращих!) місць на Закарпатті для детоксу. Мізків. Тіла. Загалом, життя.
