Чому лауреат літературної премії імені Тараса Шевченка Петро Мідянка закликає робити з наших дітей «безбатченків»?
Через діалекти та ґаджети грамотність дітей різко падає, — про це на форумі “Re: Open Zakarpattia” розповів закарпатський письменник та вчитель української мови Петро Мідянка.
Форум прийняв багато поважних гостей і був дуже добре організований. За треба подякувати його організаторам Дмитру та Росані Тужанським. Правда, на мою думку, підбір модераторів з Закарпаття був досить тенденційний і визначався особистою симпатією організаторів форуму і не бажанню показати та відкрити Закарпаття для України у всій його багатогранності. Мої слова дуже добре підтверджує виступ Петра Мідянки на цьому форумі.
Я не філолог, а фізик за освітою. Пробував знайти чітке визначення чим відрізняється мова від діалекту. Не знайшов. І взагалі, що таке сьогодні літературна (державна) мова? Це київсько-полтавський (наддніпрянський) діалект, яким писав спочатку Котляревський, а потім і Шевченко. Діалект, який був вперше унормований в УРСР в 1927 році та став офіційно державною мовою Української Радянської соціалістичної республіки. Якою є зараз унормована українська мова? Мова стає все більш схожою на галицький діалект. Якщо в першому варіанті літературної української мови, граматика якої була близька до граматики російської мови, було, на скільки пам’ятаю, тільки 6 винятків із правил, то в новому унормованому варіанті літературної державної мови, вже понад 30 винятків. Для чого це? Для того, щоб затруднити роботу програмістів, які пишуть програми українською мовою чи з політичних міркувань, щоб українська мова не була схожою на російську мову.
Вона й так не була схожа.
Петро Мідянка — це окремий випадок, коли русин пише свої перші оригінальні вірші на своєму рідному “діалекті”, а точніше, на своїй материнській мові (збірка віршів “Луйтра в небо”) і отримує за них премію імені Тараса Шевченка, а зараз твердить, що материнська мова шкодить нашим дітям. Тобто хоче, щоб наші діти ставали безбатченками. Цікава позиція, чи не так?
Ще одне. Як можна сьогодні залишити дітей без гаджетів? Це, в першу чергу, зв’язок дітей з батьками, це онлайн-навчання, це оперативне інформування батьків про навчання їхніх дітей, це кінець кінцем комп’ютерна грамотність дітей. Проблема в іншому, в недолугості шкільних програм та текстів, які вивчають наші учні на уроках української літератури та історії. Це просто жах. Про один з таких жахів зовсім недавно писав закарпатський письменник Василь Кузан в соціальних мережах. Ось на що треба звернути увагу вчителю української мови та літератури Петру Мідянці.
