ФУТБОЛ НА МЕЖИ ТИСЯЧОРÿЧ (курта исторія подкарпатського футболу)

У Закарпатю (Подкарпатськÿй Руси) зачаток футбола мож вести из 1893 року. Товды на семінар до Будапешта закликали выкладачÿв гімнастикы гімназій Берегова, Мукачова, Ужгорода, якых ознакомили з правилами игры у футбол. Там одбыв ся показателный матч. Игра вшиткым полюбила ся. Позад закÿнченя семінару выкладачі нашого краю купили мячі. Ціна єдного мяча была така, ги ціна єдного центнера пшениці ци двох центнерÿв мелаю. Выкладачі Берегôвської и Мукачôвської гімназій не зробили одповідну розяснювалну роботу из студентами, и то привело до многых тяжкых травм и нищеня мячÿв. И як резултат, берегôвчани й мукачôвци на дакÿлко рокÿв «забыли» за футбол.

Опытный выкладач Ужгородської гімназії Иштван Медрецький пÿшôв иншакым путьом. Вÿн из свойима колегами: Ференцом Шюргером, доктором Іштваном Лаудоном и Матяшом Ролейзеком – розробили програму научаня новôї игры. Из 1 септембра 1893 року футбол ги дисципліна быв введеный у навчалну програму, и ученикы V-VIII класÿв зачали изучати правила игры. Варишська влада выділила на вулици Вербовÿй (ныні Анкудінова) 7 гектарÿв пÿд строителство спортивных майданчикÿв. Именно там в авґусті и появило ся першоє футболноє поле.

Футбол полюбив ся и гімназистам, и ученикам ужгородськых школ. Из рана до вечора туй проходили футболні баталії. Грали межи собôв школы, улиці, мікрорайоны. До першого офіціалного матчу было довгых 8 рокÿв. За сесь час было построєно щи єден стадіон (на місті теперішнього стадіона «Спартак»).

15 авґуста 1901 року у присутности бÿлше ги 1000 позерачÿв одбыв ся першый офіціалный матч межи Будапештськым клубом БАК и зборнôв командôв Ужгорода. До зачатку матчу, в перерыві и позад закÿнченя игры на стадіоні поперемінно играли два оркестры: духовый – варишського вôйськового гарнізона и циґанськый. Матч закÿнчив ся побiдôв гостюв из рахунком 3:0. Се свято было широко розрекламовано в газетах «Унґварі Кезлень», «Унґ», «Готарселі уйшаг», «Берег-католікуш семле» и другых.

Уже через два тыждні, 29 авґуста 1901 року, одбыла ся игра из зборнôв варишÿв Кошице – Пряшов. У команді гостюв играли член зборної Мадярщины Гейза Клеберсберг, а такой дакÿлко кандидатÿв до зборної. Гості выйшли на поле розслабленыма, из вiрôв у своюй побідi. Айбо ужгородци зробили выводы позад програша будапештцям, и на гру выйшли настроєні побiдили. Игра ся кончила з рахунком 4:1. За зборну Ужгорода в тых першых матчах выступали такi гравцi: воротарь – студент Будапештського технічного універзитету Бейла Найман; правый захистник – выкладач Ужгородської гімназії Тиводор Гулович; централный защитник – гiмназист Сілард Чюлош; лівый защитник – абітурієнт гімназії Кальман Ланер; правый полузащитник – студент Будапештського технічного універзитету Шандор Мальзельс; лівый полузащитник – гімназист Міхаль Корнідес; правый крайньый нападник – спомочный выкладач Ужгородської гімназії Кальман Бартош; правый инсайд – гімназист Дьєрдь Патай; централный нападник – юрист Дюла Мальзельс; лівый инсайд – гімназист Мітельман; лівый крайньый нападник – выкладач гімназії, доктор Ференц Чюрош. У якости арбітра перфектно «справив ся» ужгородськый кадет Гюго Майзельс.

Футбол в Ужгороді добрi розвивав ся до 1905 року. Потому через нестачу способных організаторÿв футболноє житя завмерло майже на 5 рокÿв. Из 1910 по 1914 рр. – полiпшило ся. Айбо Перша світова вôйна приостановила розвой футболу. Аж позад того, як Подкарпатська Русь увыйшла в 1919 роци у состав Чехословакії, футбол у нашому краї зачав ся зась розвивати.

Примiром, в януарі 1919 року на території Подкарпатської Руси фунґовали лем 2 клубы – УАК (Ужгородськый атлетичный клуб) и УГК (Ужгородськый гімнастичный клуб). Чехословакія дала можность вчинити у краї великоє число команд. Особо много команд были в містах дислокації вôйськовых частий. Такі команды были в Ужгороді, Мукачові, Берегові, Виноградові, Хусті, Тячові, Рахові, Перечині, Ясінях, Міжгірї й иншых населеных пунктах области. Правда, на Подкарпатськÿй Руси команды, согласно указÿв Чехословацької футболної асоціації (находила ся у Празі), розділили за політичным и націоналным принципом. У 1920 році у нашому краї были сформовані дві лігы – словянська, в состав якої входили чеські та словацькі команды, и подкарпатська футболна ліга (Карпатолйох лобдоруго керулет), у якÿй были зобрані команды мадярськоязычного реґіону. Обадві лігы дiйствовали самостоятелно, согласно из затверженыма статутами. У 1925 році на Подкарпатськÿй Руси было создано першу русинсько-руську футболну команду «Русь» (Ужгород). Потому появили ся й инші русинські команды: «Бескид» Севлюш (Виноградово), СК «Духнович» (Мукачово), СК «Русь» (Хуст). Ушиткi команды брали участь у Подкарпатськÿй лізі. Туй также выступали команды ЧсСК (Ужгород), СК «Ужгород», СК «Уніон» (Свалява), СК «Железнічар» (Локомотив, Ужгород), СК «Слован» (Мукачово), СК «Королево над Тисою» (Королево), СК «Тячів», СК «Солотвино», СК «Уніон» (Берегово) и другi.

Чемпіонами Подкарпатської Руси з 1921 по 1938 рокы были такi команды: ЧсСК (Ужгород) – 8 раз; СК «Русь» (Ужгород) – 6 раз; «Слован» (Мукачово); СК «Русь» (Хуст) – по 2 разы. В другÿй лізі, де играли команды мадярськоязычного реґіону, команд было ищи бÿлше. Лем в Ужгороді їх было 5: УАК, УТК, УМТЕ, УШЦ, «Колпінг» ШЦ (Ужгород). У Мукачові: МШЕ и «Спартакус-Паланок», ШЕ (Чоп), ШЕ «Тісауйлок» (Вилок), АК (Королево), ХШЕ (Хуст), ШЕ (Тячів), АБТЕ (Солотвино), БФТЦ та БМШЕ (Берегсас) и другі. Званя чемпіона выгравали такi команды: УТК «Ужгород» – 6 раз, УАК, УМТЕ (Ужгород), МШЕ (Мукачово) – по 3 разы; «Спартакус-Паланок»; ХШЕ (Хуст); КШЦ (Королівські Хлумні, теперь Словаччина) – по єден раз. Майкрасшôв футболнôв командôв Подкарпатської Руси в 1921-1938 роках была команда СК «Русь» (Ужгород). Окрем шiстьох чемпіонськых титулÿв, она мала 6 побiд у чемпіонатах Восточної Словакії, 5 раз была фіналістом чемпіонату Словакії и 2 раз дÿставала титул чемпіона Словакії. Сеся футболна команда Подкарпатської Руси в сезоні 1936-1937 р. мала право выступати у высшÿй лізі чехословацького футболу. Чехословацька высша ліга на тот час была єднôв из маймоцнішых у Європі. Честь СК «Русь» у чехословацькÿй футболнÿй лізі защищали Й.Криж, Ф.Куруц, В.Кобзар, Ю.Крайняк, М.Суковський, А.Бендас, Е.Іванчо, В.Ковач, В.Радик, И.Товт, О.Бокшай, В.Федак, П.Криж, Й.Махата, Ю.Палінчак, И.Спевар, М.Шкіряк. Воспитаникы подкарпатського футболу успішно выступали за зборні Мадярщины и Чехословакії. Ужгородець Ласло Пешовнік у 1925-1928 роках играв у 8 матчах за зборну Мадярщины. Щи єден ужгородець Самуїл Шлізінгер у 1926-1932 роках 12 раз играв за зборну Чехословакії. Гейза Колочай из Берегова у 1932-1937 рр. играв у 4 матчах за зборну Чехословакії, а в 1934 році став сріберным призером чемпіонату світу в составі чехословацької команды. У 1941-1942 роках Гейза Колочай два матчі зограв за зборну Мадярщины. Из 1938 по 1944 рр. ворота зборної Чехословакії защищав выхованець СК «Русь» Олекса Бокшай.

У кÿнци 1938 року согласно из Віденськым арбітражом Ужгород, Мукачово, Берегово были передані Мадярщині (дата арбітражу – 2 новембра 1938 року). 15-18 марта 1939 року мадярська армія окуповала всю Подкарпатську Русь.

СК «Русь» успішно выступав у чемпіонаті Мадярщины. У 1944 році клуб увыйшôв до высшого футболного ешелону Мадярщины, айбо вÿн так и не зограв ани єдного матчу у высшÿй мадярськÿй лізі. Воєннi дiйства призвели до того, што Подкарпатська Русь стала частьôв Радянської Украйины, и нашi спортсмены уже не могли выступати за Мадярщину.

Исторія подкарпатського футболу набыла продôвженя в 1945 році. Ліпшых гравцюв Закарпатської Украйины было покликано до Кийива на першу повоєнну Спартакіаду, яка мала одбыти ся из 23 авґуста по 6 септембра. Для выявленя тых, тко завоює право їхати на Спартакiаду в столицю, рішили провести одборні змаганя. На старт выйшли маймоцні команды краю: СК «Русь», УРСО (обадві из Ужгорода), «Динамо», «Спартак» (обадві из Мукачова), «Верховина» (Берегово), «Партизан» (Севлюш), СК «Русь» (Хуст), СК «Солотвинські копалні» (Солотвино), Хімзавод (Перечин) и другі. До пÿвфіналу пробили ся ужгородські СК «Русь» та УРСО (пÿздніше УРТГ), «Динамо» (Мукачово) и «Верховина» (Берегово).

На Закарпатю было сформіровано обласну футболну секцію (федерацію) и судювську колегію. Головôв футболної секції обрали Ивана Бачинського, а судювської колегії – Александера Модораса. Нововчинені футболні центры позитивно вплынули на далшый розвой футболу в Закарпатю. Для одправкы зборної области на І Спартакіаду было вчинено дві зборні команды, до якых одобрали майже тридцять футболістÿв, котрі мали готовати ся до поїздкы у Кийив. Команды поділили на восточну и западну. До западної войшли игрокы команд Ужгорода, Мукачова, Перечина, Свалявы. До восточної – Берегова, Виноградова, Королева, Хуста, Солотвина. Побiду здобыла зборна запада из рахунком 2:1. Першый голова обласного спорткомітету Василь Федак затвердив состав гравцюв на Спартакіаду: М.Кречко, В.Поп, И.Богдан, Й.Богдан, М.Мигалина, Д.Товт, В.Юхвід, Г.Лавер – СК «Русь» (Ужгород), В.Бабич, Р.Бунчек, И.Фабіан, Ш.Фабіан, В.Бандура, П.Полачек, Й.Гагер, И.Зельманович, Г.Раковці – УРТТ (Ужгород), М.Урам, М.Мишко, Ю.Грабчак, В.Гайлик, Ю.Фіалко, Д.Фіалко – «Динамо» и «Спартак» (Мукачово), Ю.Тренич – «Верховина» (Берегово), Й.Біловарі – «Партизан» (Виноградово), О.Мейсарош (Солотвино). Представниками команды были призначені П.Крайняниця, Й.Криж и Г.Мозер. Наша команда была маймоцна, ги другі. Так, матчі зборної Закарпатя из зборнôв Измайила закÿнчив ся из рахунком 8:1; Закарпатська – Львôвська – 1:1; Закарпатська – Волинська – 19:0; Закарпатська – Станіславська (И.Франківська) – 8:3; Закарпатська – Дрогобицька – 9:0; Закарпатська – Тернопольська – 10:0; Закарпатська – Чернівецька – 3:0. Так стартовали закарпатські футболісты на всеукраїнськÿй арені. Поєднаня разных футболных школ дало добрый резултат.

У 1946 році ужгородськый «Спартак» и зборна молодежна команда Закарпатя стали чемпіонами Украйины. У 1948 році запрошеня выступати у «Динамо» (Київ) дÿстали такi гравцi: защитник Георгій Лавер (69 игор в основному составі); нападник Иван Фабіан (46 матчів); Дезидерій Товт (85 матчів); Василь Годничак (7); Золтан Сенгетовський (55 игор); Михаил Мигалина (108 игор); Ернест Юст (123 игры); Михаил Коман (169 игор). Окрем них, по дакÿлко матчÿв за «Динамо» зограли Василь Гажо, Золтан Дьорфі. Ушиткі они выступали за кийивськоє «Динамо» у 1949-1959 рр. У кÿнци 50-х рокÿв изнова кияни попросили помочи в закарпатцюв. Из 1957 по 1962 рокы в «Динамо» закликали Ивана Диковеця (26 игор), Андрія Гаваші (16), Василя Турянчика (308), Йожефа Сабо (246), Федора Медвідя (243). Особенно треба одмітити великый вклад у пÿднесеня престижу «Динамо» Василя Турянчика, Йосипа Сабо и Федора Медвідя. Они по 4 раз выгравали чемпіонат СРСР и 4 раз ставали сріберныма призерами, двычи робили круг пóчести из кубком СРСР на московському стадіоні «Лужникы». Окрем того, Сабо зограв 35 матчÿв за зборну СРСР, а Медвідь – 7 матчÿв.

У Закарпатю футбол быв видом спорту №1. Успіхы першого повоєнного року повторено у 1950 и 1953 роках. Маленька область за якыхось 40 рокÿв дала радянському футболови верьх 200 класных футболістÿв. Многi знали такых нашых спортцменÿв: Й.Бецу, Г.Вайду, Ф.Ванзела, Я.Габовду, А.Гаваші, И.Герега, И.Диковця, М.Комана, Г.Лавера, В.Мартиненка, М.Мигалину, З.Мілеса, И.Микулинця, Ф.Медвідя, В.Медвідя, И.Мозера, В.Пасулька, В.Плоскину, Й.Микуланинця, О.Полана, Т.Поповича, В.Раца, І.Шангіна, Ст. Варгу, Ст. Решка, Т.Пфайфера, В.Пінковського, В.Гажо, В.Радика, Й.Сабо, К.Олага, Е.Кеслера, Л.Калуї, С.Асталоша, Й.Філака, Б.Гачія, І.Шопу, О.Філена, З.Сенгетовського, І.Секеча, Д.Товта, М.Фаркаша, Ф.Чорбу, Ю.Чиркова, М.Русина, Й.Бордаша, Е.Юста, И.Яремчука, Я.Лендела, І.Шандора, І.Бората, Г.Ербаха, Ч.Кахлика, І.Котору, І.Пажо, М.Масинця, Й.Біловарі, Ф.Касоні, М.Штулера, Е.Лендєла, І.Вагнера, Е.Ціцея, Б.Калінова, Ю.Грубчака, В.Годничака, В.Грубчака, З.Бреня, С.Котора, М.Теллінгера, В.Теллінгера, А.Пельгарського, Р.Білічку, Ю.Гегедюша, М.Бобаля, И.Буловчака, Е.Губані, Т. и І.Корпонаї, И.Ковача, В.Комана, И.Ладані, З.Мечех, О.Сабо, И.Фабіана, Ю.Ціпле, С.Селменського, В.Юхвида, О.Гача, Й.Ваганя, К.Кіша, А.Мущінку, В.Напуду, Ф.Ньорбу, А.Шандора, В.Щербея, В.Якубика, О.Рудая, И.Фляшка, С.Гаджу, И. и Г.Качура, И.Гецко, Ф.Капустея, Й.Штефуцу, И.Улинця, В.Манді, С.Сербайла, В.Матолчі, И.Осуського, М.Кабація, С.Войтка, Ф.Варгу, П.Андрейчика, В.Борку, Т.Тулайдана, М.Тимчака, В.Васютика, Ю.Суслу, В.Пфайфера, В.Соломонка, П.Крайняницю, Е.Майороші, В.Мушака, Ст. Стойку, М.Іваницю, І.Леднея, М.Ловску, В. Медвідя, З.Дьорфі, А.Зана, И.Ковача, О.Енея, И.Квака, М.Квака, Д.Ковача, С.Мадяра, А.Барона, Ю.Головея, К.Лобанова, Р.Семетковського, В.Мелеша, О.Пахомова, О.Свергуна и другых, котрі з успíшностьôв выступали за команды майстрÿв высшої , першої и другої ліг СРСР. Сесь вид спорту дав Закарпатю верьх 100 майстрÿв. У другÿй лізі СРСР (зоны Украйины), у якÿй выступало 25-28 команд, не было такої, де бы не грав выходець из закарпатського футболу.

Не менше важным здобытком є и присвоєня званя арбітра Всесоюзної категорії Федору Куруцу, Александеру Малецю, Александеру Теметєву, Томашу Пфайферу, котрі много рокÿв обслугововали матчі чемпіоната СРСР из футболу команд высшої и І лігы. У О.Теметєва – верьх 100 матчÿв меже елітных команд Союза, за што нашого земляка было нагорожено памнятнôв золотôв медальôв.

Такі успіхы запаморочили головы керôвникам области. Ушиткi раховали, што футболісты на Закарпатю родять ся просто так, завто не мусай мати спортивні базы, спортинтернаты, спецкласы, тренерські кадры, стадіоны. Айбо футбол у Закарпатю лишав ся маймасовішым видом спорту на аматорському уровни.

У чемпіонаті области брало участь 110 команд у трьох лігах меже взростлых и тÿлко – у молодых. Айбо лем єден раз у 1972 роци команда майстрÿв «Говерла» (Ужгород) завойовала срібляні медалі чемпіонату Украйины меже

професіоналных команд. Ищи двычи: у 1973 и 1974 роках они были за крок до медалюв, посідавучи четвертоє місто.

Треба не забывати и вто, што нашi подкарпатци у составі зборної СРСР и клубÿв участвовали у Єврокубках и показовали высокi резултаты. Йосип Беца в 1956 році став олімпійськым чемпіоном у составі зборної СРСР. Йожеф Сабо, Стефан Решко в 1972 и 1976 роках сталы бронзовыма призерами Олімпiйськых игор. Бронзову медаль чемпіонату світу 1966 року здобыв Йожеф Сабо. Сріберні медалі чемпіонату Європы 1988 року выбороли воспитаники закарпатського футболу Віктор Пасулько и Василь Рац. Кубок кубкÿв у 1975 році в складі кийивського «Динамо» завойовав Стефан Решко. У 1986 році круг пôчести з кубком володарюв кубкÿв Європы вєдно из кийивськым «Динамо» зробили Василь Рац и Иван Яремчук.