Навіяно творами Генрі Міллера: Чому не всі люди розумнішають з віком і мудріють до старості
Коли ти стоїш на сходинці 7-10 років, всі дорослі здаються розумними, досвідченими і мудрими. Знають те, що тобі тільки належить дізнатися.
У 20 років вже починаєш замислюєшся про долю. До одних вона неприхильна, до інших — щедра. Але ті, що старші — все одно розумніші і «підковані».
А в 30-40 років починаєш прозрівати. Розумієш, що доля — це не те, що тобі послали «зверху», а шлях, який ти сам вибрав, це набір твоїх рішень. І що всі ці люди, з якими вічно трапляються неприємності, просто не хочуть дивитися трохи далі свого носа. Не хочуть продумувати варіанти на випадок загрози, не хочуть страхувати себе від проблем, живуть за принципом «якось буде». Вони вічно зв’язуються не з тими, з ким потрібно і появляються там, де не потрібно, лізуть в фінансові авантюри та отримують удар в спину від найближчих.
Вони, як не дивно, активні й рішучі, хоча мудрість — це обережність і акуратність — в словах, в діях, в планах і мріях. Не все те, чого сильно хочеться, нам насправді потрібно.
Не все те, що з нами трапляється, стає їжею для роздумів і неоціненним досвідом.
Чому так відбувається?
У цьому явищі безліч замкнутих кіл. Знаю одну молоду маму, яка за будь-яку провину кричить на дітей і може схопитися за ремінь. Правда, вона не б’є їх, вона б’є ним дверний проріз. Потім показує мені мозолі від цього ременя на своїх долонях. Дивіться, каже, на мої руки. Поки дітей виростиш, сам себе в порошок зітреш.
І всі ці скандали — це стрес. Знімати його вона йде в найближчий бар.
Невже вона чекає, що діти після струсу значно порозумнішають і стануть слухняними й вихованими? Якраз виховання вона їм і не дає, тільки вимагає.
Дорослі люди повинні отримувати не тільки стусани та ляпаси від життя, а й цінні знання, працювати над своїми й своїми помилками. Вони повинні розуміти, як влаштоване життя, які в ньому правила.
Звідки черпати цю інформацію? З книг, з кінематографа, з реального досвіду знайомих. Читати, дивитися, слухати, аналізувати. А чи багато людей це робить сьогодні?
Але не у всіх є на це час. Хтось з юності вештається по вулиці з дворової компанією, хтось працює з 14 років. А потім понеслося: сім’я, діти, борги. Думки тільки про те, як прогодувати себе. Часу для самопізнання, для навчання і розвитку немає, одна суцільна гонитва за ресурсами й недосип. І так — роками.
І життя нічому не вчить, як та моя знайома молода мама, а тільки вимагає, вимагає …
Михайло Жванецький: Мудрість не завжди приходить з віком. Буває, що вік приходить один.
Мені вже, слава Богу, 70 років і я знайомий з людьми за 40-80 років, які так і не набралися ні розуму, ні мудрості. Мені їх шкода, але вони повинні існувати, як живий приклад того, який мізерною і непривітною може бути життя у людини. Як дратівливий сигнал всім нам, наївно гадають, ніби для духовного та інтелектуального зростання нічого не потрібно робити, просто жити. І життя сама навчить.
Життя — строгий екзаменатор, але вчитися ми повинні самостійно.
Ви запитаєте: а як ти, діду, зрозумів, що ці люди недалекі?
А я вам скажу: вони вічно похмурі, злі, їх все дратує. Вони обожнюють грубіянити, лаятися з близькими по дрібницях, вони не упустять можливість поскаржитися на все і вся, вони витрачають свій час на пусті балачки: від кого хто народив і від кого хто пішов, переказують брудні плітки, які почули на третьосортних каналах ТБ. Вони зовсім не читають книг, розслабляються стаканчиком міцного, тому що не вміють відпочивати по-іншому. Вони не вірять в добро і безкорисливість, впевнені, що в них є якийсь підступ.
Це скривджені на життя люди, заздрісні, які вважають, що іншим дісталося набагато більше і ні за що. Вони не посміхаються, не хвалять інших. Від них не почуєш підбадьорливих слів, лише “я ж тобі казав (а), що все буде погано, а ти слухати не хотіла …”
Звідси я роблю висновок — вони нещасні. А нещасні тому, що не знайшли себе, не знайшли тих, з ким їм добре. Не знайшли те, що викликало б у них захват і змусило любити життя. Чи не знайшли, бо не шукали. Чекали, що все само прийде. А, на жаль, не прийшло.
Генрі Міллер казав:
Вік нічого не означає. Не вік робить нас мудрими. І навіть не досвід, як це інколи говорять. А жвавість розуму. Живий розум і мертвий … Ви повинні знати, що я маю на увазі. У цьому світі – і в будь-якому іншому – існують лише два класи людей: живі і мертві. Для тих, хто розвиває свій розум, немає нічого неможливого. Для решти все представляється неможливим, або немислимим, або марним.
Ви згодні з цим висловлюванням?
Генрі Валентайн Міллер — американський письменник і художник (1891-1988). Його життя лягла в основу його ж скандальних для того часу інтелектуально-еротичних романів про світ після Першої світової і про долю письменника в цьому світі.
