Історія, яка не навчається в школі. Чи Роман Шухевич дійсно Герой України? Ч. 01

Цю тему підказала дискусія на одному з телеканалів: чи ВР України перезатвердить надання звання Героя України Бандері та Шухевичу? Риторичне запитання, на яке у мене є відповідь: ця безхребетна, штучно керована рада, прийме саме таке рішення. А тепер по суті.

Про Романа Шухевича (основні псевдоніми: «Щука», «Тур», «Жар», «Степан» «Чернець». «Туча», «Мамай», «Гриць», «Чумак». «205», «171», «Роман Лозовський», «Тарас Чупринка», написана численна купа панегіриків, найвідоміший з них, – стаття Степана Бандери «Командир – Провідник», вперше надрукована у 1954 році в збірці «Шлях перемоги» за березень-квітень. На цьому тлі виділю книгу останнього керівника підпільного УПА Василя Кука (на знімку) «Генерал Роман Шухевич – головний командир Української Повстанської Армії», яка побачила світ в Києві у 1997 році. Цій книзі притаманна, як і іншим виданням, возвеличення постаті Шухевича, відсутність яких ні будь потягів дослідити архівні джерела тощо, адже там «спливає» зовсім інша постать: зі звіриним вискалом.

Але про це в інших частинах нашого дослідження. А зараз про Василя Кука (1913-2007), з посиланнями на архівні документи та інші малодоступні джерела.

Вперше він по справжньому нагадав про себе на ІІІ Надзвичайному з’їзді ОУН (лютий 1943 р.), на якому за його ініціативою був віддалений від керівництва Микола Лебедь, та створено керівне бюро на чолі з Романом Шухевичем («перший між рівними»), «Тараса» та «Дніпрового». Але вже в середині 1944 року група членів ЦП ОУН відкололася від Шухевича, створив «Народно-Визвольну Революційну Організацію (НВРО) на чолі з Василем Куком. Через нетривалий час, знову розкол, цього разу вже НВРО було розпущено і створено таке собі УГВР, яка ні би то представляла усі антимосковські сили в Україні, вже після закінчення Другої світової війни УГВР опиняється під дахом спецслужб США. А як склалася доля самого Кука?

23 травня 1954 року під час переходу на Волинь він разом з дружиною був захоплений співробітниками КДБ, а вже 21 липня 1960 опинився на волі, як це сталося? Запитань в його справі при достатньо, на які постараємося дати відповіді. А тим часом в січні 1945 року тяжкохворого на тиф, непритомного польового командира Юрія Стельмащука – «Рудого» виявили й затримали співробітники спецслужб. Він виявився міцним горішком й не видав своїх товаришів. Від співпраці з органами теж відмовився. 6 серпня 1945 року його засудили до розстрілу, вирок здійснили 5 жовтня того ж року. І знову напрошується запитання чому розстріляли незначного по рангу Стельмащука, а не стратили командувача УПА Крука, навіть випустили під нагляд на волю? Звідки така гуманність?

Справа Кука, з самого початку була засекречена, але стало відомо, що розробка спецзаходів для його затримки під кодовою назвою «Западня», більш нагадує детективну повість або роман. Здійснювали все це 1-й відділ 4-го управління КДБ УРСР на чолі з П. Свердловим та його заступником по оперативній роботі Г. Клименко. Безпосередньою його затримкою займалося спеціально створену агентурну-бойову групу з трьох перевербованих членів УПА, яких Кук знав особисто, зокрема «Чумака» (Миколо Примас). Затримання пройшло в одному з бункерів в Іванцевському лісі, що на Львівщині. Після чого чету Кук транспортним літаком зі Львова перевезли до Києва.

Відразу після арешту для ведення його справи була створена слідча група на чолі з начальником слідчого відділу КДБ УРСР полковником Пивоварцем. До слова, у справі Кук проходив під псевдонімом «№300», а дружина Уляна – «№88». І це не випадково, адже їх арешт тримався в таємниці (про нього знало невелике коло осіб). Навіть, робилося все, щоб складалося в суспільстві враження, про їх постійний розшук.

Вже на перших допитах Кук дав розвернуті покази про структури ОУН, вичерпні характеристики на керівників підпілля, в тому числі й про діяльність заграничних центрів, співпрацю з розвідками Англії та США. Ним написано «трактат», свого роду інструкція по ліквідації залишків підпілля. А в листопаді 1954 року вказав органам місце на території Рогатинського р-ну, де були закопані бідони з шифрами, адресами й кодами для кореспонденції з центрами та розвідницькими структурами, списки провідників тощо. За таку «зразкову» поведінку йому дозволили проживати в камері разом з дружиною, де був встановлений телевізор і проведена радіоточка. Крім того, із заслання повернуто його батьків. Відтак, Кук, написав «Декларацію про політичне визнання перемоги радянської влади над підпіллям». Рекомендував би сучасним «декомунізаторам» уважно ознайомитися з цією «працею».

У якості окремого вдячного бонусу, подружжя Кук розміщують в особняку на Нивках, але під цілодобовим наглядом спецслужб. Так пройшло шість років.

14 липня 1960 року у зв’язку з клопотанням КДБ УРСР, указом президії Верховної Ради СРСР, Кук і його дружина помилувані та звільнені від кримінальної відповідальності. На них було розповсюджена дія указу ПВС СРСР від 1955 року «Об амнистии советских граждан, сотрудничавших с оккупантами в период ВОВ».

Вже 21 липня була підписана постанова про звільнення подружжя Кук з під варти, їм повернуті особисті речі та гроші, вилучені під час арешту. 19 вересня 1960 року Кук зачитує по радіо своє знамените «Звернення», тоді ж співробітники радянських спецслужб об’явили про те, що всі ці роки вони з ЗЧ ОУН та ЗПУГВР вели оперативні ігри, заганяючи ним «дезу» від вигаданого підпілля.

Керівництво МІ-6 та ЦРУ та їх оунівські помічники були шоковані цією заявою. Окремим виданням, брошура під назвою «Відкритий лист Василя Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Лепковського, Дарії Ребей, Івана Гріньоса та до всіх українців, що живуть за кордоном!», була видана в Києві в тому же році. Автор зрікався там, як і в радіоефірі від свого минулого, засуджував криваві методи боротьби ОУН-УПА, а також закликав емігрантські українські націоналістичні організації припинити свою діяльність і признати УРСР.

Як мовиться, всі причетні до цього були нагороджені орденами, а Кук отримав 1000 рублів на придбання господарства. А от тут цікаво, у 1964 році КДБ допомагає йому отримати диплом про вищу освіту – він заочно закінчує Київський університет, його історичний факультет. А далі, як по нотах, Кук становиться старшим науковим співробітником Центрального історичного архіву в Києві, згодом, на тій же самій посаді працює в Інституті історії АН СРСР. А всі зацікавлені сторони, в тому числі й депутатів ВР України, засилаю по справі Кука в ГА СБУ, ф. 2, оп. 4. справа 12, томи 1-5 та фонд 6. справа 51895).

Отож, нотуйте, перевіряйте, а у нас продовження буде.