110 років назад народився Микола Іванович Кузнецов радянський розвідник – диверсант

Сергій Даниленко, вивчаючи архіви КДБ, оприлюднив у 1972 році, в своїй книзі «Дорогою ганьби та зради», документи, в тому числі гестапівську телеграм-блискавку, відправленою начальником поліції безпеки і СД дистрикту «Галичина» генерал-лейтенанту поліції Мюллеру щодо обставин загибелі Героя Радянського Союзу Миколи Кузнецова. Датована була 2 квітнем 1944 року. До слова, вперше його опублікував, безпосередній керівник народного месника – Дмитро Медведєв в книзі «Сильні духом».

Імперський радник Вітіска, повідомляв: «Під час однієї зустрічі 1.04 1944 український делегат повідомив, що один з підрозділів українських націоналістів 2 березня 1944 затримав у лісі поблизу Білгородки в районі Верби (Волинь) трьох радянських агентів. Заарештовані мали фальшиві німецькі документи, карти, німецькі, українські і польські газети з некрологом про доктора Шнайдера, а також звіт одного з затриманих про його роботу. Цього агента (за німецькими документами його ім’я Пауль Зіберт) впізнав представник УПА. Йдеться про радянського партизана – розвідника і диверсанта, який тривалий час безкарно проводив свої акції в Ровно, вбивши, зокрема, доктора Функа і викравши, зокрема, генерала Ільгена. У Лембергу Зіберт мав намір застрелити губернатора доктора Вехтера. Це йому не вдалося зробити. Замість губернатора було вбито віцегубернатор доктора Бауера і його президіал-шефа доктора Шнайдера.

Обидва ці німецькі державні діячі були застрелені неподалік від їх приватних квартир. У звіті Зіберта акти вбивства описані з найдрібнішими подробицями. У Лембергу Зіберт застрелив не тільки Бауера і Шнайдера, але й ряд інших осіб, серед них майора польової жандармерії Кантера, якого ми старанно шукали. Подробиці, вміщені в звіті про місця і час учинення актів, про поранення жертв, про захоплення боєприпасів і т. ін., здаються точними. Від бойової групи Прютцмана надійшло повідомлення про те, що Пауль Зіберт і обидва його спільники розстріляні на Волині націоналістами-бандерівцями. Представник ОУН підтвердив цей факт і дав обіцянку, що всі матеріали будуть передані поліції безпеки».

В згаданій книзі, Сергій Даниленко, вперше опублікував ще один документ, датований на чотири дні раніше від телеграми. В ньому кримінальний комісар повідомляв: «Під час зустрічі з паном командиром 27 березня 1944 р. Герасимовський, між іншим, згадав, що одному з загонів УПА за лінією фронту вдалося взяти в полон різних більшовицьких агентів. Провідником групи агентів з 3-4 чоловіків була людина, одягнена у форму оберлейтенанта німецьких збройних сил. Крім того, ця група агентів мала при собі матеріал відносно убивства шефа управління Бауера. … Герасимовський не знає, чи живі ще спіймані загоном УПА агенти, але він пообіцяв пану командиру зібраний підтверджувальний матеріал доставити в поліцію безпеки, а також агентів, якщо вони ще живі і їх можливо буде перевести через лінію фронту».

Щоб схопити Миколу Кузнецова, гітлерівці мобілізували в Західній Україні значні сили гестапо та польової жандармерії, була залучена і військова контррозвідка. Та марно! Ані гроші, обіцяні за голову відважного розвідника-диверсанта, ні кращі працівники цих служб, не допомогли ворогу. А як було на справді? Повертаючись на свою партизанську базу, Микола Кузнецов і його товариш Ян Камінський зупинилися в селі Баратин Бродівського р-ну в хаті Степана Голубовича. У ніч на 9 березня 1944 року тут розігрався жорстокий бій. Оточені бандерівцями, народні месники загинули в нерівному бою, але живими ворогу не далися.

Микола Кузнецов кинув під ноги бандитів гранату і, вбивши кількох бандерівців, загинув сам. Вислужуючись перед своїми господарями, лісовики пообіцяли видати ніби захопленого ними живим радянського розвідника. Але це був свідомий обман з метою отримати чергову фінансову подачку.

От, шановні читачі, як переписується історія. Фашистські документи розповідають про одне, про інше, навіть, з припущенням, пише пан Косик та інші. А тут ще цікавіше, він стверджує: «Діючи під іменем і в уніформі німецького офіцера з Кенігсбергу, лейтенанта Пауля Зіберта, російській агент Кузнецов здійснював замахи на німецьких діячів, щоб спровокувати репресії. Після кожного такого замаху він залишав після себе «докази», які кидали підозру на українських націоналістів. Кузнецов визнав, що після замаху на Даргеля він залишив біля нього документ члена ОУН Бандери» (с. 481-482). Це визнає і його безпосередній командир Дмитро Медведев, якій писав, що було весело, коли дізналися: після замаху Кузнецова німці стратили тридцять шість націоналістів. (Д. Н. Медведев //«Сильные духом» /Москва. 1957 г. с.285

27 липня 1944 року Радянська Армія звільнила Львів від гітлерівської нечесті та їх підлабузників – націоналістів.

Рятуючи шкуру, гестапівці в паніці не встигли навіть знищити секретні документи поліції безпеки і СД дистрикту «Галичина», якими, згодом, скористувався вже згаданий Сергій Даниленко. Разом зі своїми господарями втік і Гриньох-Герасимовський. Капелан востаннє відвідав собор святого Юра за кілька днів до втечі й докладніше розповів Шептицькому про створення так званої УГВР (Української головної визвольної Ради» (про неї в наступній нашій публікації).