Петро Сова – відомий русинський просвітницький та політичний діяч, письменник
Петро Сова народився 11 липня 1894 року в м. Гайтівка, округ Старої Любовні, що на Словаччині.
Закінчив гімназію в Прешові, юридичну академію в Кошицях. У 1915 році він записався до австро-угорської армії, воював на Східному фронті, провів два роки в російському полоні.
Після повернення у 1919 році його призначили начальником управління Міністерства освіти Чехословацької Республіки в Ужгороді.
У 1924-27 працював заступником мера міста Ужгорода. Він рішуче виступив проти діяльності українських емігрантів та компанії «Просвіта» у Підкарпатській Русі. Співзасновник русинського товариства імені О. Духновича, голова Фонду “Шкільна допомога”.
Чехословацьку Республіку вважав ідеальною державну одиницю трьох слов’янських державотворчих націй – чехів, словаків та підкарпатських русинів.
У 1938 році був призначений секретарем русинсько-русофільської фракції Центрально-Руської національної ради (ЦРНР).
Вважав призначення Августина Волошина керівником автономного уряду Підкарпатської Русі, який дотримувався українського напрямку, серйозною політичною помилкою центрального уряду Чехословацької Республіки.
Разом з В. Караманом, Р. Федором, І. Пещаком, Е. Бачинським, Р. Косеєм, І. Жидовським був в опозиції до Уряду Августина Волошина.
Після окупації Підкарпатської Русі Угорщиною в березні 1939 року він був призначений членом дорадчої ради регента-уповноваженого, членом міської ради Ужгорода.
Після приходу Червоної армії в жовтні 1944 р. Петро Сова став об’єктом політичної гри. Його призначили міським головою Ужгорода та обрали безпартійним заступником голови Національної ради так званої Закарпатської України.
Після створення Закарпатської області Радянської України політичні ігри закінчились. Колись завзятий русофіл з сумом говорив близькому другу: “Ні, ми не очікували таких росіян”. Через деякий час Сову виключили з адміністрації Закарпатської України, деякий час він був директором краєзнавчого музею.
У 1930-х видав одну з найкращих книг з історії Ужгорода «Екскурсія Ужгородом» (1937). Він написав перше дослідження про архітектуру регіону “Архітектурні пам’ятки Закарпаття” (1958).
Був літературознавцем, видав дві збірки оповідань «Зачарована долина» (1966), «У карпатських дебютах» (1975), перший із карпатських публіцистів, який писав про екологічні проблеми Карпат та виступав на захист культурних пам’яток краю.
Помер 10 червня 1984 році, в Ужгороді.
