Наукові та науково-популярні тексти з русинських періодичних видань за 1939-1944 роки, впорядковані Михайлом Капралем. Передмова

Починаємо публікацію русинського дайджесту наукових та науково-популярних текстів з русинських періодичних видань за 1939-1944 роки, які були впорядковані Михайлом Капралем, сучасним угорським лінгвіст-славістом, який займається вивченням діалектів карпаторусинської мови.

Біографічна довідка.

Михайло Іванович Капраль (угор. Káprály Mihály, нар. 1957, село Новини, Млинівський район, Рівненська область) — сучасний угорський лінгвіст-славіст русинського походження. Займається вивченням діалектів карпаторусинської мови.

Народився на Волині в сім’ї переселенців із Словаччини. Отримав середню освіту в Ужгороді. Вчився на філологічному факультеті Ужгородського університету (1980-83), закінчив навчання на факультеті журналістики Ленінградського університету (1983-86). З 1986 року викладав на кафедрі російської мови Ужгородського національного університету. З 1983 по 1998 роки активно співробітничав з теле- и радіоредакціями Ужгорода (перший редактор радіопередач словацькою мовою в Україні), Ленінграда, Києва.

З 1997 р. працює в Угорщині. Кандидат філологічних наук (1997 г., Київський університет імені Тараса Шевченка), доцент (2003), професор (2006—2013) кафедри української та русинської філології Ніредьгазської вищої школи. Директор Русинського науково-дослідного інституту імені Антонія Годинки (2014-). Автор численних публікацій в галузі словотвору східнослов’янських мов, становлення русинської літературної мови (її територіальних варіантів), русинської періодики, бібліографії та діалектології.

Спередслово

Тримлеш у руках, честованый читателю, первый том из запланованых трёх, у котрых бы ся мали помістити писемнї матеріалы русинськых новинок часув послїднюй світовуй войны.

Мерзить ня, же из нашуй цалком недавнюй історії, правда, мусай признати, же не все по нашуй волї, много вувергнутого є у суґоля сосполнуй памняти, а дашто, видав, и вутерто з неї навхтема.

Доста парадоксално, айбо ищи много не познаєме из сёї епохы, хоть и бываєме з поєднима ищи живыма свідками тых годув. Лем сёго послїднёго факта доста, обы кортїло нашого чоловіка ся булше дузнати, што ся стало у Пудкарпатю у кунцёви 30-ых и первуй половцї 40-ых годув ХХ сторочя, кедь так од нас се наремно, даколи онь на чудо, прятали?

Хыбаль тото, кедь накурто уповісти по читаню мнов тогдашньых унґварськых новинок за дакулько рокув, што не быв тот світ такым чорным, ги го малёвали за комуністув, авадь чудный факт, ож музы не были ницят тихо, хоть и каноны гули свою новту…

Памнятаву, як єм ся чудовав первый рук по спецхранох, же матеріалы „профашистськых” новинок, ги нас пуджали совіцькі ученї, вупозїровали гет читавым розгулом демокрації, особено кедь їх воспринимати на фонї туй же повойновуй періодикы.

Се я вам ги фаховый совіцькый новинарь реку… Айбо завернув єм мало не в тот бук, хоть и познаєте теперь сьым и сякым кіпом, чом єм зберав сї тексты довъєдна, друковав єм їх, обы пак даколи объявити и про иншых зведавых краянув.

Кедь пишу сесї шорикы, видав, прийшов на се час… У сей том поміщаву майже ож, думаву, про никого днесь не извістнї научнї и научно-популарнї статї пудкарпатськых ученых тых годув.

У слїдуючих, надїву ся, окреме пак вуйдуть тексты из сьых жерел пуд условныма титулми „Красной писемство” и „Хроника”.

Нараз уповім, же не мав єм ґу діспозіції ушыткі числа унґварськых новинок. Ипен сесї тексты даву надруковати хоть лем 6 зато, обы їх захранити чисто фізично.

Суть на такум папірёви напечатанї и в такум рядї храненї, же, легкó годно быти, ипен мы и представляєме послїдню ґенерацію изглядователюв, котрі годнї вухосновати оріґіналы сьых зуправды важных писемных памнятникув нашуй минулости сїмдесятручнуй давности.

Ясно, же сесї матеріалы суть не повнї и не передавуть адекватно вшытку многообразность и богатство тогдашнюй научнуй мысли.

Кедь за сей час бесїдуєме, мусай обернути ся, майпервоє, на стороны вудань Пудкарпатського Общества Наук —научный покварталник „Зоря-Hajnal” и „Литературна Недѣля” 1 , што регуларно вуходила два раз на місяць.

На серенчу, сесї вуданя вже доста познатї, та и, што май главноє, доступнї хоть лем про фахманув.

Понукнута туй зберька представлять марґіналнї вже и на час друкованя матеріалы. Хотяй и вупечатанї были у маймасовых за тіражом русинськых новинках про просту челядь, доднесь обстали гет докус не извістнї про вже такой три ґенерації не лем простых обывателюв Пудкарпатя, айбо и містных краєзнателюв.

Другоє дїло, ож и сеся скромна зберька помагать дакус розобрати ся з вопросом, ко быв ким межи майпознатыма авторми сьых годув, та и поєднї статї, што туй суть, ницят не утратили цїности (а булша часть текстув, напримір, славного Гіадора Стрипського и актуалности ґу тому, додам од себе).

На момент друкованя майпознатым у Пудкарпатю из представленых туй быв містный історик-аматер о. Ириней Контратович, котрый ищи у 20-тї годы вудав книжочку „Исторія Подкарпатской Руси”, што зробила го популарным автором межи народом.

Видав, такуй натуры быв чоловік, што все знав порозуміти ся з властьимущима, кедь даґде зачинали новый проект, все быв межи первыма його исповнителями, ци за „первых” Мадярув до 1919, ци за Чехув до 1938 года, та и дале…

Обы лїпше ілустровати сю ёго 1 Повну бібліоґрафію сёї періодикы поз. туй: Капраль М.: Пудкарпатськое Общество Наук. Публикації: 1941-1944. Спередслово и редакція І. Удварі. Вуданя другоє. Ужгород, 2002. 172 с. 7 якость дав єм до книжочкы публікації сёго автора до- и по часовых рамок, вузначеных у тітулї сёго вуданя (1939- 44).

Сяку його хапливость (хотї и легко годнї были го шантажовати вадь запудити) вухосновали майефективно новопришлї ґаздове нараз по Другуй світовуй войнї.

Ипен з имнём Контратовича у многых обстали асоціації з варварськым унищеням єдинственуй інституції, што дотля захранёвала Русинув довгі годы у їх сякых-такых народностных проявенях, – Мукачовськуй ґрекокатолицькуй єпархії…

Зато-м помістив у кунцёви книгы інтересантный документ, годно быти, майтяжжуй епохы про културноє обывательство края за вшыток час.

Што туй коментовати? Недобрі походив пан превелебный. Та ци муг вуйти з того? Простї му колеґы, рядові сященикы, што нияк и не были замішанї у сотрудництво з мадярськов властёв, не писали юй панеґірикув, ги писав о. Ириней, и тотї доставали 25 рокы лаґерув, кедь зоставали вірныма своюй церкві.

Ци мав даякый выбор парох из Йовря? За йсе, майже, вже ниґда ся не дузнаєме. Видиме єдно: мізернї тексты о. Иринея Контратовича и тот послїдньый, котрый вун лем пудписав – не треба быти експертом, обы опредїлити, ож ґу ёго авторству не мала нич містна челядь! – туй лем ілуструвуть богату ґаму людського суєтного жывота, траґедію маленького бывателя у непростї часы…

По приключеню Пудкарпатя ґу Мадярщинї в 1939 роцї вернув ся на стороны містных новинок Гіадор Стрипськый, познатый етноґраф и фолклоріста. Як уже-м переже упоминав, ёго языкові матеріалы, поміщенї туй, ми ся видить, нич не стратили в актуалности до днесь и надїву ся, ищи послужать про русинську културу будучности. Ґу тому ищи доповнять послїдню, вже посмертну книгу многорочного лідера модернуй русиністикы, велёчестованого Іштвана Удварія 2, котру пудготовив не менш 2 Поз.: Удварі Іштван: Зберька жерел про студії русинського писемства. IIІ. Гіадор Стрипськый, народописник, бібліоґраф, языкознатель, 8 познатый в днешнюй русиністицї Іґорь Керча.

Думам, ипен йому, майбулше заслуженому фахманови лексикоґрафови, придадуть ся у подалшуй праци на сюм нелегкум полю непознатї довгі годы тексты Гіадора Стрипського. Його полемічный выступ „Заблудѣлымъ сынамъ Подкарпатя” — красна ілустрація такой пувсторочнуй борьбы сёго автора з русофілством, котрой хотї довгі годы доміновало у Пудкарпатю, айбо, на гадку ученого, лем дезорієнтовало містну інтеліґенцію, вело Русинув у блуды културнуй немучности…

Научник, ги и будапештянськый академик Антоній Годинка, ратовав за свуй властный путь у народностнум розвою, айбо як и старшый му колеґа обстав ся у меншости.

Булшость онь до октовбра 1944 года так и вбстала у москвофілстві, а їх опоненты лем на єден крочай одошли од ных зо своїм украинофілством, што в подалшум лем ускорило тоталну асімілацію, котру зачав вести „старшый брат” з Востока нараз по войнї.

Видныма репрезентантами украинофілув были далші авторы, чиї роботы суть у сюй книжочцї.

Само собов, же представленый майплодовитый новинарь тых годув Федор Потушняк, котрого сї публікації, мож повісти, кормили в тяжкый воєнный час. Брався за вшытко: туй, напримір, и облюбена му філозофія, и соціолоґія, фолклор, языкова тематика… Годен єм прозрадити, же и в слїдуючих томах сёї едіції доста буде текстув осойського трудолюбця.

Як видиме з текстув, не все, видав, мав час и перечитати свої властнї труды, а редакторы, кедь судити з формалного характера хыб, повностю довіряли абсолвенту Карловуй універзіты…

Єден з містных сілськых учителюв-активістув на културнум полю, Петро Міговк представленый туй публікаціёв, в котруй зареаґовав на выступ переже Гіадора Стрипського за народный язык и властныма изглядованями в роднуй му сфері музичнуй културы. товмач. Studia Ukrainica et Rusinica Nyíregyháziensia 21. Nyíregyháza, 2007. 257 с. 9

Розуміє ся, же роботы сьых авторув суть не все єднакі так з огляду фаховуй компетентности, як и уровня научности самых матеріалув з новинок. Правда и тото, же не вшытко з того, што туй представлено, має пряму злуку з науков у первум значеню сёго слова. Туй булше иде за популарізованя межи народом научнуй тематикы, а вшытка ся книжочка репрезентує културный живот Русинув неспокуйных воєнных годув.

Окреме мусай уповісти за новинкы, у котрых друковали ся сесї роботы. Жаль, айбо и до теперь не много мож за них перечитати у научнуй літературі.

Сам тітул новинкы „Недѣля”, майже, ож майпопуларный межи містныма новинарями за цїлой ХХ сторочя быв. Туй доста припомнянути будапештянську новинку з таков назвов (1898-1919), пак ужгородськой ілустрованой вуданя „Недѣля Русина” (1923).

Новинкы, ґу котрым приключенї туй презентованї тексты, зачали ся з „Недѣлѣ” половкы тридцятых годув, як резултат консолідації „третюй” силы в русинськум сосполнум животї, природнюй реакції на пошырёваня русофілства и украинофілства.

У первум числї вуданя 6 октовбра 1935 года в передовцї „Розвиваеме” редакція предложила „отстранити всѣ недорозумѣнья и споры меже русинами”.

Нова ідеолоґічна сила, пуд веденём руководства Мукачовськуй ґрекокатолицькуй єпархії, надїяла ся, што буде годна примирити обадва ворогуючі таборы на базї алтернативнуй „зъєдинительнуй” ідеї окремішности русинського етноса: „Мы честуеме пересвѣдченье кождого чоловѣка. Мы высоко цѣниме културну силу так великорусского як и украинского народа, мы в почести держиме их справедливѣ національнѣ цѣли и стремленья, але притом не хочеме забыти о своем… Зато рѣшили мы сю нашу новинку выдати и писати на чисто народном языцѣ”.

Не чудо, што в будучности сторонникув самодостаточности русинського народа от тоди називали „недїляшами”. Из сёї новинкы, котра вуходжовала в Ужгородї до октовбра 1938 года, туй поміщено є даскулько текстув Иринея Контратовича.

Сю політику продовжила з януаря до 22 октовбра 1939 10 года „Нова Недѣля”. Новинка пуд сёв назвов и веденём Александера Ильницького, майчасто на чотырёх боках формата 290´415 мм, увидїла світло світа 37 раз. Головнї сотрудникы вуданя были Теодор Ортутай и Др. Александер Немет.

По нюй з 5 новембра 1939 до 20 юлія 1941 года была „Карпатска Недѣля”. Кедь судити по тітулных даных, „политична…, безпартійна…” „Нова Недѣля”, трансформовала ся у „орган мадярсько-руського братерства”3 . Пузднїше и онь до 15 октовбра 1944 года в Пудкарпатї вуходжовала языком подля ґраматикы Ивана Гарайды новинка „Недѣля”. Редаґовав ї Андрей Кутлан. Была майпопуларнов русинськов новинков воєнных годув, подаєднї числа вуходжовали тіражом десять тысяч.

Розлука межи вшыткыма новинками была булш формална, а трансформації у тітулах злученї были зо змінов у політичнум и державнум веденю Пудкарпатя.

Ищи тулько додам, же пробовав єм максімално захранити вшыткі языкові и инші особеностї текстув новинок онь до фіксації печатных хыб, обы мали пак роботу и фахманы з поєдных научных голуз, приключаючи гев и спеціалістув-културологув. У сякых [дужках] дав єм пропущенї буквы, поисправляв єм поєднї хыбы. Твердо надїву ся, жe сесї метеріалы будуть бодай лем дакус хосеннї як про изглядователюв минулости Пудкарпатя, вадь подакотрых из ёго славных сынув, так и про тоту часть днешнёго обывательства края, што волїла бы штудіровати властну історію з документалных первожерел.

Михаил Капраль