Історія яку не вчать у школі. Дещо про створення Української держави в перші дні окупації Львова
Цей сюжет підказали події, які відбулися у Львові на передодні 9 Травня, зокрема, демонтаж пам’ятника загиблим радянським воїнам на пагорбі Слави та частування воїнів СС «Галичина» та їх нащадків з нацистською символікою.
Причому все це проходило під патронатом місцевої влади. От такий вийшов зв’язок між сьогоденням та минулим.
І це не випадково, адже їх кумир та духовний наставник Ярослав Стецько, в перший же день окупації Львова фашистськими загарбниками, об’явив про створення Української держави та її уряду.
У третьому пункті Акту 30 червня 1941 року, зазначалося:
«Українська держава буде тісно співпрацювати с націонал-соціалістичною Великою Німеччиною, яка під керівництвом Адольфа Гітлера створює новий устрій в Європі й у світі. Українська армія … буде і на далі разом із союзною німецькою армією боротися … за новий устрій в усьому світі».(Центральний Державний архів вищих державних органів влади і управління України. ф. 3833. оп. 1. од. зб. 207. л.)
А після виступу на цих зборах Ганса Коха (про нього наступна публікація), радника Розенберга з українських питань, було зачитано «привітання німецьким воїнам та їх вождю Адольфу Гітлеру. Пролунали вигуки: «Слава! І Гайль!» – відкрито засвідчили наші справжні почуття». («Самостійна Україна» 10 липня 2941 р.).
Відтак, митрополит Андрій Шептицький, який виступав по Львівському радіо, 6 вересня 1941 року, призвав своїх вірників та духовенство до «смиренних молитов» аби Всевишній «благословив цю героїчну армію та сприяв успішному завершенню перемоги». Так, так – гітлерівську… (Центральний Державний архів у Львові. Ф. 201. оп. 4 «б». од. зб. 2653. л.
л. 10-11).
Апофеозом став його Пастирський лист до українського народу,
Коментарі, як кажуть зайві, адже фактично благословив вбивства, катування та знущання.
Як підтвердження моїх слів, скористаємося видержкою з листа, відправленого А. Шептицькому 17 серпня 1941 року Тимофієм Лабою: «Прошу вийти на вулиці та побачити, як ваші герої кріпко воюють. Як красно мордують безборонних старців і дітей, а ви ся не обізвете. Прошу видати пастирський лист, щоб їх поблагословити і скріпити до мародерства… Мені замордували стареньку бабуню і тітчиного синочка… Мене бабуня вчила: «Не вбивай у день святочний», а наші кріпким тілом і духом герої пірвали мені в неділю бабуню, кинули, як скотину, та забили її християнські люди… Моя бабонька була українка, але казала мені, всіх людей любити, бо всіх один Бог створив…». (ЦДАУ у Львові. Ф. 201. оп. 46. од. зб. 2695. л. 245а).
Або ще один лист, датований 6 червня 1942 роком, його написала обізнана людина: «Знаючи добре, що отець митрополит має на всіх вплив, отже…: наша укр. поліція не доросла до своєї задачі. Не числить з нічим , за що-небудь арештує і віддає німцям на Лонцького вулицю, де німці з місця не числяться, тільки розстрілюють. Я вже на те дивитися не можу, і так передвчора німці розстріляли 300 укр., 270 поляків і частину євреїв, бо то не єсть перший раз. Відколи тут німці суть, то кожного тижня два-три рази розстрілюють». (ЦДАУ у Львові. Ф. 201. оп. 46. од. зб. 2694. л. л. 211-212).
Валерій Разгулов, історик-архівіст-краєзнавець
