На Кука… (авадь «Ода русинськÿв хыжцї»)

Сокоти Своє!

Кÿлько бысь ни ходив по Світови,

лїпшого ги «Нашоє» ниґда шуга ни найдеш,

бо Оно Ти Кôріня!

I .

Идучи путьом на Кýка,

Стрїла ми ся Стара Хыжка.

Деревляна, шынґльов крыта,

Мало згорблена, сарака,

Айбо зрадує вна мÿцно,

Серце каждого руснáка.

II.

Став им. Спер им ся на бука.

Позираву я на Неї.

Што за чудна сила в Тôбі?

Педик Ись домак пiцiцька,

Айбо Сь дала сьôму Свiту,

Нашу Бесїду русинську.

III.

Позираву я на Ню.

Нагле, гибы у кінóви,

Раз, и гадкôв я пôлéтїв, за исї высôкі горы…

Вижу Бабчину я Хыжу, пиля потока в селови:

Ладу, креденц, стÿл дубовый – што, ги дáвно,

Збирать Файту всю уєдно в ракашови…

IV.

Ниґда я ни буду знати,

Чія тота Хыжа была,

Айбо стяг им из ся калап.

Вдячно-м помолив ся Бôгу,

За сись споминок солодкый;

И за Того, ко поклав Ї; и про кого Вна служила.

V.

Слызу ýтру. Вôзьму зась біґáрь у рукы.

Перехрещу ся и рушу, я назад гôрї на Кука…

Каждый з нас мать «свого кука», гôрї кóтрым бы му лїзти,

Айбо мусай фурт тямити, чій им сын и чій онука!

Йсї Хыжі Старi по селам, вто ги Лампашi Народа,

Што нам Старшина лишила, вбы сьме ни забыли Рода.

Петьо Береш,

24.03.2020

Жерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *