У 16-му столітті половина населення Європи померло від таємничого «Англійського поту»
У 16-м столітті по Європі прокотилася хвиля епідемії хвороби, що отримала назву «Англійська пітлива гарячка», або «Англійський піт». Вона супроводжувалася високим рівнем смертності.
Спалахувала епідемія кілька разів між 1485-м і 1551-м роками. Перший спалах хвороби було зафіксовано в Англії. Коли Генріх Тюдор, який жив в Бретані майбутній король Англії, висадився на берег Уельсу, англійська піт він привіз з собою. Велика частина його війська, що складалася в основному з бретонських та французьких найманців, була інфікована. До моменту висадки на берег хвороба тільки-тільки почала проявлятися. Після того, як Генріх Тюдор був коронований і утвердився в Лондоні, англійський піт перекинувся на місцеве населення, і за місяць від нього померло кілька тисяч осіб. Потім епідемія вщухла, щоб через кілька років з’явитися в Ірландії. [ads2] У 1507-му і в 1517-му роках хвороба спалахувала знову й знову в різних районах країни — міста Оксфорд і Кембридж втратили половину населення.
У 1528-му році напасть повернулася до Лондона, звідки поширилася на всю країну. Король Генріх VIII був змушений залишити столицю і переїжджати з місця на місце, щоб не заразитися.
Німецький трактат про «нову чуму — англійській піт», виданий Еврицієм Кордом (Генріхом Рітце) в 1529 році
Через деякий час англійський піт проник на континент, вразивши спочатку Гамбург, потім до Швейцарії, потім пройшовши Священну Римську імперію. Пізніше вогнища хвороби спалахували в Польщі, Великому князівстві Литовському та Великому князівстві Московському, Норвегії та Швеції. З якихось причин Франції та Італії зараження вдалося уникнути.
У кожному регіоні дивне захворювання сходило нанівець протягом двох тижнів. Протікало воно досить болісно: у хворого починався сильний озноб, крутилася і боліла голова, а потім з’являлася ломота в шиї, плечах і кінцівках. Через три години наступала сильна спрага, гарячка, а по всьому тілу виступав смердючий піт. Частішав пульс, серце боліло, і хворий починав марити.
Характерною ознакою хвороби була сильна сонливість — вважалося, що якщо людина засне, то вже ніколи не прокинеться.
Дивно, що, на відміну від, наприклад, бубонної чуми, у хворих не було ніяких висипань або виразок на шкірі. Один раз перехворівши на англійську пітливу гарячку, людина не виробляла імунітету і могла заразитися нею знову.
Про причини хвороби нічого не відомо. Сучасниками висувалися гіпотези про зв’язок хвороби з якимись шкідливими речовинами в природі, брудом, укусами вошей або кліщів. Ймовірно, це так і залишиться таємницею — минуло дуже багато років, щоб можна було судити вірогідно, а в наш час виникнення подібної хвороби майже неможливо
