Пішов у вічність Михайло Град, голова правління Союзу русинських письменників Закарпаття
15 лютого 2021 року пішов у вічність відомий русинський письменник, поет публіцист Михайло Град.
Михайло Іванович Град народився 10 листопада 1950 року в с. Березово, що на Хустщині, в сім’ї простого верховинського селянина.
Його батьки народили сімох дітей і всі вони отримали достойну освіту. Коли Михайлику виповнилося 10 років, помер батько. Матері було одній дуже важко виховувати та ростити чотирьох малолітніх дітей і Михайлик із своїми братами змушений був виховуватися в Усть-Чорнянському дитячому будинку, а потім в Донецькому інтернаті. Там закінчив школу, повернувся на Закарпаття і продовжив навчання в Міжгірському будівельному ПТУ. В 1968 році закінчив навчання і був направлений на новобудови в Тячеві.
В 1969 році Михайла призвали на строкову службу в армію. Після військової служби працював шофером в Буштинському лісокомбінаті та на пошті Тячева. Як і більшість мешканців Закарпаття ходив на заробітки в Росію та східні області України.
В 1976 році Михайло Град почав працювати в Тячівському металозаводі, з початку простим робітником, а потім слюсарем, токарем та фрезерувальником. Займав і різні керівні посади: майстер механічного цеху, начальник бюро та начальник відділу заводоуправління.
Без відриву від виробництва закінчив Львівський технікум радіоелектроніки, Оршанське педагогічне училище, Ужгородський інститут підвищення кваліфікації вчителів фізики, Київський «Центр Милосердя і Здоров’я» з народної медицини, курси офіцерів запасу у Кам’янець-Подільському військовому училищі та державний університет «Львівська Політехніка».
З 1981 року на вчительській роботі, а з 2000 року – лікар мануальної терапії та шофер машини «Швидкої допомоги» в районній організації Червоного Хреста, як волонтер.
У 2001 році, на Першому Конгресі русинських письменників Закарпаття, Михайла Града вибрали головою правління Союзу русинських письменників Закарпаття. У 2004 році створив Тячівське районне «Общество Подкарпатських русинів», дві недільні русинські школи та районну молодіжну організацію імені Олександра Духновича.
Михайло Граб видав десять книжок на російській, українській та русинській мові, в яких історія, поезія та пісні: „Сердце солдата”, „Чари земні” -(1996), „Закувала Зозулиця”, „Сини Марамороша” -(2001), „Марамороські наспіви”- (2005), „Русинські писателі Закарпатя”, «Русинські співанкы Марамороша»-(2007), «Талановита Тячівщина» (2008), У 2010 році видав вибрану ліричну поезію «Проміння серця» на трьох мовах до свого 60-ти річчя та книжку про Тячів «Тячів – місто моє» (2012).
Я ПУДКАРПАТСЬКЫЙ РУСИН БЫВ ТАЙ БУДУ
Я пудкарпатськый русин быв тай буду,
Я верховинськый род свуй не забуду…
Голодна, в студени-ня мамка породила,
Не пеленами-платом-ня повила.
Солодка мамко, колись-ня родила,
Тогды слызами гурькыми ізмыла.
У цуравум корыті колысала,
Сама голодна, а мене плекала.
Ци є на небі Бог, ци ун не чує,
Як пудкарпатськый муй народ бідує.
Ци ангелы і всі сяті не знали,
Як русины із голоду вмирали!
Саракый муй народ, моя родина,
Я вірю прийде радосна година,
І докі жити буду, докі можу,
Усім чим годен, я тобі поможу!
23.03.98 г.
РУСИНІЯ
Русинія мати моя-краю полонинськый,
Вічно буде-тя любити потомок русинськый.
Многом ходив по світови тай навандровався:
По Чехії, Мадярії, а думум вертався.
Горы мої, руські горы, як вас не любити?
Ци у журі, ци в радости-шуга не забыти!
Не забуду руське імня і язык русинськый,
На котрум співала мамка, колим быв малинькый.
Не забуду співаночкы, до любкы ходити,
Бо ніко так, гі русинка, не знає любити.
2.11.2001 г.
