«Володимире Олександровичу, Ви сердитесь, отже, Ви не праві»
Приблизно так можна переіначити відомий афоризм стародавнього грецького письменника Лукіана: «Юпітере, ти сердишся, отже, ти не прав».
Якщо сьогодні переглядати інформаційний інтернет-простір, то побачимо що тема «закриття «телеканалів Медведчука» стала топовою в інформаційному просторі України. Реакція на цю подію діаметрально протилежні від, наприклад:
«Я не голосував за Зеленського, але сьогодні він зробив, на мою думку, правильний крок. В країні в якій іде війна повинні діяти закони воєнного часу. Хай вони будуть жорсткі інколи несправедливі, на думку населення, але вони вкрай необхідні» до
«Мій тато дуже любив дивитися телеканали «112», «NewsOne». Він казав, що на цих каналах виступали політики з протилежними позиціями, висловлювали свої думки, не в унісон якогось «диригента», а так, як вони думали»
Так де правда? А правда, на мою думку, думку юриста – в дотримувані закону, не зважаючи ні на що. А з цим у нашій державі, з часу оголошення незалежності, проблема. В Україні вже упродовж майже 30 років діє принцип політичної доцільності.
Якщо подивитись Конституцію України, то там ми побачимо майже 70 змін та доповнень. Для порівняння, з 1789 року, коли почала діяти Конституція США, в неї було внесено всього 27 поправок, остання була зроблена в 1992 році. І це при тому, що Сполученим Штатам Америки вже 230 років, а Україні – 30.
Кожен президент України, незалежно від політичних поглядів, старається підлаштувати Конституцію під себе. Країну лихоманить від правової невизначеності. В Європі на Україну дивляться, як на країну «третього сорту», яку вимушені терпіти через російську загрозу. Мало хто з Європи, з США, Японії ризикує інвестувати в українську економіку через відсутність в державі стабільної правої політики, якщо те що робиться у нас, можна назвати правовою політикою. Це щось зовсім інше.
Спостерігаючи за хаотичними та не прогнозованими діями нинішнього президента України – створюється враження, що Володимир Зеленський пробує копіювати дії Володимира Путіна. Я чому б не стати диктатором України? Це ж так зручно: не треба слухати опозицію, іншу думку, а можна робити те що захочу і мені за це нічого не буде. За всю історію людства диктаторів було багато, але ні один із них не створив стабільну та успішну країну і всі вони кінчали однаково.
Сьогодні інформаційний простір України заповнений різними примітивними ідеологічними штампами: «русини – сепаратисти», «Угорщина хоче вернути собі Закарпаття – тому допомагає своїм одноплемінникам», «мовою спілкування в Україні має бути тільки українська мова», «Україна – це держава однієї титульної нації» тощо.
Чи може русин любити Україну, як державу, в якій його називають сепаратистом і рукою «русского мира»? Адже русини багато не хочуть. Хочуть, щоб їх визнавали не субетносом української нації, а окремою національністю. Хочуть, щоб поважали їхню культуру, історію та мову, як це робиться у всьому цивілізованому світі.
Чи будуть вважати угорці себе громадянами України, якщо вони, як корінні мешканці краю, в селу різних історичних обставин, живуть на території України, яка не хоче, щоб вони розвивали свою культуру, мову і в школі вчились на своїй рідній мові. І це при тому, що Угорщина, мабуть, єдина країна з Євросоюзу, яка надає Україну досить значну гуманітарну та економічну допомогу.
В кожній цивілізованій країні є державна мова, мова, якою спілкуються в державних установах, в армії, поліції, судах, прокуратурі тощо, мова міжнаціонального спілкування. Такою в Україні є українська літературна мова. Це в переважній більшості громадян України не викликає заперечення. Але держава забуває те, що кожен третій громадянин України не є етнічним українцем і українська мова не є їх рідною мовою, забуває те що в цивілізованій країні не має бути дискримінації за національною та мовною ознакою. Про це вже я писав у своїй статті «Сон розуму породжує чудовиськ», – Франсіско-Хосе де Гойя» і повторятись не буду, тільки процитую ст. 23 Конституції України: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» та ст. 24 «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.»
Сьогодні правовий нігілізм, в угоду політичній доцільності, продовжує правити в державі.
З моєї точки зору, як правника, закриття трьох телеканалів – це грубе порушення Конституції Україн(ст.34): «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.»
Закон, який обмежує ці права – це Закон України «Про санкції», в якому чітко прописано (ст.1,п.2): «Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.»
Як бачимо, що в даній статті Закону чітко прописано проти кого мають бути застосовані санкції. Чи підпадають названі телеканали під дією даної статті? Бачимо, що ні. Тоді чому проти них ввели санкції?
Я переконаний, що правових підстав для цього немає і в суді власники телеканалів відстоять своє право на підприємницьку та журналістську діяльність, як юридичний суб’єкт України, який не порушував українського законодавства.
Відносно політичних мотивів закриття телеканалів, то тут варто підмітити декілька моментів:
- Телеканали закрили, тому вони є антиукраїнськими, бо підтримують агресію Росії проти України.
Ні в рішенні РНБО, ні в Указі Президента не приведено жодного доказу в підтвердження даної тези. Як телеглядач, я теж ні разу не побачив і не чув, щоб модератори та гості даних телеканалів висловлювали проросійські думки. Так були різні погляди на вирішення конфлікту з Росією, але жодного слова про підтримку агресії Росії.
- Телеканали фінансуються Росією.
Жодного доказу. Якісь туманні твердження, що така інформація є, але вона засекречена.
- На телеканалі виступають тільки симпатики Росії, проросійськи налаштовані політики.
А це вже зовсім смішна теза. Згадаймо як активно перед виборами «112» та «NewsOne» агітували за кандидата в президенти Володимира Зеленського. На даних телеканалах виступали діячі майже всіх політичних сил України. Глядачі, без цензури, мали можливість оцінити ідеологію та політичні погляди представників української еліти. На даних каналах висловлювали свою політичну точку зору Савик Шустер, Михаїл Саакашвілі, та багато інших, навіть, радикально, налаштованих політиків, таких, як Андрій Білецький. Невже це погано?
Ще один цікавий момент. Закрили канали й в інформаційному просторі вже, практично зникли теми про тарифи, про тотальну «касацію» мало бізнесу. Все, суспільно загнали у внутрішні суперечки та політичні протистояння, які знову починають роз’їдати суспільство.
Так, що більш небезпечне для держави: внутрішні конфлікти чи «рука Кремля», яку вже почали бачити «зелені» політики в роботі опозиційних каналів? На мою думку, для влади небезпечним є об’єднання суспільства проти, скажемо так, не зовсім народної влади.
Дещо про політичну та безпекову доцільність Указу президента. Здається Володимир Зеленський починає сердитись а, точніше, втрачати впевненість у своїх діях. На початку своєї президентської кар’єри Володимир Олександрович, майже присягаючи, запевнив: «Я ніколи в своєму житті не буду закривати жодні канали». І це було сказано якихось півтора року тому. Що змінилося? А змінилося дуже і дуже багато. Людина, яка вперше прийшли в політику і зайняла зразу самий високий державницький пост, відчула смак влади, великої влади. А коли немає імунітету від «смаку влади», то хочеться більшої влади.
А, практично, ні один пункт передвиборчої програми не виконаний:
- Закінчення війни з Росією.
Нічого не зроблено. Дії Росії стають ще агресивнішими. 6 лютого на Донбасі загинули ще 2 наших бійців, а ще двоє поранено.
2. Великі «посадки» корупціонерів.
Ніяких «посадок» не спостерігаємо. Навпаки, якщо судити по зовнішнім факторам, Володимир Зеленський став заручником корупціонерів та олігархів.
- Залучення іноземних інвестицій та підвищення темпів зростання економіки.
Йде різке скорочення іноземних інвестицій та падіння темпів зростання економіки.
- Зменшення тарифів на енергоносії.
Різке зростання тарифів та «тарифні війни» з народом.
Цей перелік можна продовжити. Але, я думаю, що читач зрозумів безвихідну ситуацію для Зеленського та непрофесіональної «зеленої» команди. Гарячково шукається вихід і знаходиться у вигляд «руки Кремля», а точніше, опозиційних телеканалів «112», «NewsOne» та «ZIK»: всі біди в Україні від цих каналів.
Чи мають санкції Зеленського якусь ефективність? Думаю, що ні. Можна прогнозувати, що рейтинг ОПЗЖ буде зростати, а «канали Медведчука» повернуться в ефір. У нас же люблять ображених. Чи не так?
Постскриптум. “Якщо свобода взагалі щось значить, то це право говорити іншим то, чого вони не хочуть чути.” – Джордж Оруелл англійський письменник і публіцист. З неопублікованої передмови до «Скотного двору» “If liberty means anything at all, it means the right to tell people what they do not want to hear.
Олексій Фазекош
голова Ради адвокатів Закарпатської області,
кандидат юридичних наук
