Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч. 1

У преамбулі радянсько-чехословацького договору «Про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво» від 12 листопада 1943 року написаний ряд основоположний міжнародного права. У ньому сказано, що договір укладається «на основі взаємної поваги незалежності, суверенітету і невтручання у внутрішні справи» один одного. У розвиток цього договору, Е.Бенеш і верховний головнокомандувач Й. Сталін 8 травня 1944 року підписали Угоду «Про відносини між Радянським Головнокомандуючим і Чехословацької Адміністрацією після вступу радянських військ на територію Чехословаччини».

Перша стаття цієї Угоди передбачала, що на території Чехословаччини тільки «в зоні військових дій Червоної армії верховна влада і відповідальність у всіх справах, які стосуються ведення війни», буде в компетенції Й. Сталіна.

Стаття 2 викладена так: «На звільненій території буде призначений Чехословацький урядовий Уповноважений, обов’язком якого будуть:

а) створювати і керувати згідно чехословацьким законам Адміністрацією на території, очищеної від ворога;

б) відтворити Чехословацькі військові сили ».

А стаття 7 свідчила: «Усі особи, що належать до Чехословацьких військових сил, будуть підкорятися Чехословацької юрисдикції. Цією юрисдикції буде підкорятися і цивільне населення на Чехословацької території навіть в тих випадках, коли це стосується злочинів, скоєних проти союзницьких військ, за винятком випадків, скоєних в зоні військових операцій ».

Цю урядову адміністрацію на звільненій території Чехословаччини очолив урядовий спеціальний Уповноважений Ф.Немец, міністр економіки і розвитку Чехословаччини в уряді Е.Бенеша.

В адміністрації було 14 відділів – за кількістю міністерств Чехословаччини.

Військове відомство в цій адміністрації Ф. Немеца під назвою «Командування на звільненій території» очолив бригадний генерал А.Гасал-Ніжборскій.

За пропозицією голови ЦК комуністичної партії Чехословаччини К. Готвальд, політкомісар 2-й армійської бригади 1-го Чехословацького армійського корпусу І. Туряниця, русин з Підкарпатської Русі, був призначений радником Ф. Немеца з питань Підкарпатської Русі. Це саме той І. Туряниця, який по лінії Комінтерну навчався в Харківському комуністичному університеті імені Артема і під час навчання став там громадянином Радянського Союзу, членом ВКП (б) і агентом НКВС під псевдонімом «Туреф».

Після того як секретар підкарпаторусинського крайкому Компартії Чехословаччини О. Борканюк був за вироком угорського військового трибуналу страчений, на цю посаду Комінтерн призначив І.Туряницю.

На вододільному хребті Карпат, що з жовтня 1939 року був державним кордоном Радянського Союзу та Угорщини, остання побудувала лінію оборони «Арпад» довжиною 133 км. Її займала 1-я угорська армія під командуванням генерал-полковника Бейли-Міклоша Данаї загальною чисельністю 106 тис. бійців.

У той час начальником оперативного управління Генерального штабу Червоної армії був генерал-полковник С. Штеменко, який в мемуарах написав: «У Генеральному штабі задумалися: а чи потрібно ломитися в Угорщину через гірські хребти лобовим ударом? Такий удар завжди пов’язаний з великими втратами людей і матеріальних засобах». Тому було прийнято рішення, щоб війська 1-го і 2-го Українських фронтів обійшли оборонну лінію «Арпад». Для закриття, в зв’язку з цим,  розриву лінії фронту 30 липня 1940 був створений 4-й Український фронт під командуванням генерал-полковника И.Петрова. До нього увійшли 1-а гвардійська армія під командуванням генерал-полковника А.Гречко, 18-а армія під командуванням генерал-лейтенанта О.Журавльова, 17-й гвардійський корпус під командуванням генерал-майора А. Гастіловіча і 8-а повітряна армія під командуванням генерал-лейтенанта авіації В. Жданова.

Перед 4-м Українським фронтом стояло завдання утримати на лінії оборони «Арпад» якомога більше сил противника і цим послабити його опір військам 1-го і 2-го Українських фронтів.

Розпочавши 9 вересня 1944 року наступ війська 4-го Українського фронту до кінця вересня (за 20 днів) просунулись на 20 – 40 км і надовго зупинилося у лінії оборони «Арпад».

Передові частини 8-ї дивізії 17-го гвардійського корпусу 28 вересня 1944 року біля лінії оборони «Арпад» зайняли перше на території Підкарпатської Русі село Лазещина. Однак подальший наступ військ цього корпусу, як і 4-го Українського фронту в цілому, у лінії оборони «Арпад» захлинувся.

Так, відстань між селами Підполоззя і Нижні Ворота всього кілька кілометрів, проте долали протягом двох тижнів.

Директива Сталіна від 26 серпня 1944 года 4-му Українському фронту перейти до оборони пояснювалася ще й тим, що 23 серпня 1944 року в Румунії було здійснено державний переворот за участю неповнолітнього короля Румунії Міхая. В результаті повновладний прем’єр-міністр Румунії І. Антонеску, він же верховний головнокомандувач румунською армією, був зміщений. На його місце був призначений генерал Санатеску, який негайно віддав наказ румунським військам перейти на бік Червоної армії і повернути зброю проти німців.

П’ятнадцять румунських дивізій були зведені в чотири загальновійськові армії, які увійшли до складу військ 2-го Українського фронту під командуванням маршала Р.Малиновського. В результаті Угорщина з боку Румунії виявилася незахищеною від стрімко наступаючих військ 2-го Українського фронту в двох напрямках – на Будапешт і Дебрецен. Оточуючи при цьому 1-ю угорську армію. яка обороняла Підкарпатську Русь.

Слідом за Румунією на початку вересня Болгарія і Югославія, а 15 вересня 1944 року і Фінляндія вийшли з гітлерівської коаліції і оголосили війну Німеччині.

За пропозицією регента М.Хорті, Королівський рада Угорщини прийняла рішення: з метою збереження населення від безглуздих жертв, а країну від руйнувань, – теж вийти з гітлерівської коаліції і оголосити Німеччини війну.

За дорученням М. Хорті генерал-полковник Б.-М.Данаі 22 вересня таємно вилетів до Італії, де перебував штаб союзних армій США, Англії і Франції під командуванням генерала Д. Ейзенхауера. Йому було доручено укласти там договір про перемир’я з метою подальшого укладення договору про мир і переходу угорської армії на сторону антигітлерівської коаліції. Однак йому там сказали, що по спільній з Радянським Союзом домовленості розгрому гітлерівської коаліції наступ на території Румунії, Угорщини та Чехословаччини відведено військам Радянського Союзу. Тому Угорщини питання про перемир’я слід вирішувати з Москвою.

Підписання подібного договору з Угорщиною не входило в плани Сталіна, який мав намір стати визволителем Європи без допомоги Європи.

Однак виходило так, що Фінляндія, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія та Югославія вже виступили зі зброєю в руках проти гітлерівської коаліції і спільно з союзними військами США, Англії і Радянського Союзу звільняли себе від фашистського режиму. При цьому вони зберігали у себе колишній, капіталістичний режим, який не хоче допускати до влади комуністів.

До цього часу в Москві вже були створені уряду комуністичної орієнтації Польщі, Фінляндії, Угорщини, Чехословаччини і Болгарії, яким за допомогою визвольної Червоної армії треба прийти до влади. Тому Сталін не хотів допустити, щоб і Угорщина брала участь у своєму  звільнення від Німеччини.

Війська 4-го Українського фронту безуспішно штурмували лінію оборони «Арпад». Передові частини 18-ї армії 7 жовтня були зупинені на підступах до села Нижні Ворота, а 9 жовтня 1944 року – у сусіднього села Воловець, де лінію оборони тримала 16-а угорська піхотна дивізія.

Війська 17-го армійського корпусу 14 жовтня 1944 року підійшли до лінії оборони «Арпад» у села Ясіня, де були зупинені 10-ю угорською піхотною дивізією. Тому Радянський Союз охоче вступив в переговори з прибулої на початку жовтня 1944 року в Москву урядовою делегацією Угорщини, яку очолював генерал Г.Фараго, колишній військовий аташе в Радянському Союзі.

Було підписано угоду про перемир’я, яким передбачалося, що Угорщина розриває всі відносини з гітлерівською Німеччиною, а її армія повертає зброю проти Німеччини. При цьому Угорщина відмовляється від претензій на Підкарпатську Русь, яку вона окупувала в березні 1939 року.

Генерал Г. Фараго залишився в Москві в якості глави військової місії Угорщини, а М. Горті 10 жовтня 1944 направив полковника генштабу У. Лоуренда в штаб 2-го Українського фронту для встановлення прямого зв’язку з маршалом Р.Малиновського. Через У. Лоуренда Р.Малиновський передав регенту М.Хорті наступні вимоги Сталіна:

«1. Приступити до негайного відведення угорських військ з річки Тиса до Будапешту, а частиною сил нанести удар по німецьким військам, що протистоїть фронту в районі Сольнока.

2. Негайно віддати наказ угорським військам вступити в бойові дії проти німецьких військ, встановивши контакт з Червоною армією ».

Вже 13 жовтня угорські війська отримали наказ М. Хорті перейти на бік Червоної армії. Тому Гітлер прийняв рішення про негайне відсторонення М. Хорті від влади. Дізнавшись про це, М. Хорті 16 жовтня 1944 року по радіо і через пресу звернувся з «відозвою до народу Угорщини». У ньому було сказано: «Я отримав достовірні відомості про те, що німецькі загони особливого призначення мають намір шляхом насильницького перевороту поставити при владі своїх людей, а територію країни перетворити в театр ар’єргардних боїв Німецької імперії. У зв’язку з цим я повідомив представнику Німецької імперії в Угорщині про укладення попереднього Угоди про перемир’я з нашими супротивниками, про припинення з нашого боку будь-яких військових дій проти них і оголошення війни Німецької імперії. Я віддав відповідну вказівку військовому командуванню (…) Ці вказівки військам датовані 15 жовтня 1944 року », – цитує його звернення в своїх мемуарах генерал армії С.  Штеменко.

Генерал Б-М.Данаі 15 жовтня 1944 року приступив до виконання цього наказу Н. Гортія про перехід 1-ї угорської армії на сторону Червоної армії. Разом зі штабом 1-ї угорської армії перейшов лінію фронту і в той же день розмовляв з командувачем військами 4-го Українського фронту генерал-полковником І. Петрова і членом Військової ради цього фронту генерал-полковником Л. Мехлісом.

Тим часом до Будапешта прибули німецькі загони спеціального призначення під командуванням О. Скорцені і Бах-Зелевськи. За підтримки 24-ї німецької танкової дивізії вони допомогли 16 жовтня Ф. Салаші  та його націонал-соціалістичній партії захопити владу в свої руки.

Ф. Салаші став главою уряду, верховним головнокомандуючим і міністром оборони Угорщини. Насамперед він скасував наказ М. Хорті про перехід угорської армії на сторону Червоної армії. Тому Сталін велів генералу І. Петрову запропонувати Б-М.Данаі видати свій наказ для військ 1-ї угорської армії, в якому викласти наказ М. Хорті і вказати, яким чином його виконати військам 1-ї угорської армії. В результаті Б-М.Данаі 16 жовтня підписав такий наказ, який в той же день був доставлений в усі дивізії і армійські бригади 1-ї угорської армії. У ньому було сказано, щоб «найпізніше 18 жовтня в 6 годині ранку припинити військові дії проти радянських військ і з цього часу спільно з ними почати війну проти гітлерівців».

Військам, які перебували на лінії оборони «Арпад», наказувалося з 10 години 17 жовтня розпочати відхід зі своїх позицій у визначені  командуванням 4-го Українського фронту пункти збору.

Наказ Б-М.Данаі закінчувався словами: «Все німецькі частини, які  зустрічаються на шляху,  повинні бути знищені. У цьому нам допоможе російська армія. У цей момент, коли вирішується питання – бути чи не бути нашій улюбленій Батьківщині, – історичну відповідальність за виконання цього наказу покладено особисто на тих, що отримали цей мій наказ…», – цитується в мемуарах С. Штеменка.

Виконуючи наказ М. Хорті і Б.-М.Данаі, що знаходилися безпосередньо на лінії оборони «Арпад» військові частини 1-ї угорської армії 16 жовтня 1944 року здали Червоної армії лінію оборони «Арпад».

На наступний день, 17 жовтня, всі військові частини 1-ї угорської армії, розосереджені по всій території Підкарпатської Русі, почали збиратися на визначених  їм командуванням 4-го Українського фронту пунктах, щоб разом із Червоною армією виступити проти німців.

Таким чином, війська 4-го Українського фронту 16 жовтня 1944 оволоділи не тільки, як  вважалося,   непереборної лінією оборони «Арпад», а й отримали можливість безперешкодно займати всю територію Підкарпатської Русі – Карпатської України, яка перебувала в зоні бойових дій 1-ї угорської армії.

Війська 4-го Українського фронту рушили в Підкарпатську Русь за двома напрямками: війська 18-ї армії йшли уздовж залізниці та автомобільної доріг Львів – Ужгород, а війська 17-го стрілецького корпусу – уздовж залізниці та автомобільної доріг Чернівці-Ужгород. Передові частини 17-го корпусу вже 16 жовтня пішим маршем подолали 32 км високогірній дороги і увійшли в село Рахів – адміністративний центр Рахівського округу. На наступний день, 17 жовтня, вони маршем подолали 35 км і увійшли в село Великий Бичків, а 18 жовтня прокрокували тільки 13 км і увійшли в село Солотвино. Унаслідок фізичної втоми, війська 17-го корпусу увійшли в Тячеві, адміністративний центр Тячівського округу, що в 25 км від села Солотвино, тільки через три дні – 21 жовтня.

Аналогічно і також без бою були взяті і населенні пункти Підкарпатської Русі військами 18-ї армії. Спочатку, 16 жовтня, за лінією оборони «Арпад» увійшли у село Підполоззя, однак тільки 26 жовтня  було звільнено місто Мукачево.

Далі буде

Петро Годьмаш

Сергій Годьмаш