Будапешт — нова столиця Угорщини
17 листопада 1873 року на спільному засіданні ради муніципалітетів Буди, Обуди і Пешта було проголошено утворення нового міста Буда-Пешт. Завдяки бурхливому будівництву і значній міграції населення до Першої світової війни стало одним із найбільших і найзаможніших міст Європи.
На початку першого тисячоліття нашої ери на місці колишньої кельтської фортеці на горі Геллерт був влаштований римський воєнний табір Аквінк, біля якого виникло військове містечко, котре з часом розрослось і після перетворення Паннонії у римську провінцію в 106 році воно стало її столицею. До кінця II століття в ньому проживало до 40 тисяч осіб з-поміж римських громадян, а також вихідці з місцевих ілірійських племен. У наступні століття місто кілька разів руйнувалось варварами під час Великого переселення народів і у V віці було завойоване гуннами, за яких отримало назву Буда.
До кінця IX століття місто занепало і в 901 році було завойоване угорцями, котрі під натиском печенігів перейшли Карпати й зайняли землі в басейні Середнього Дунаю. Вождь мадярів Арпад зробив Буду своєю столицею, розмістивши свою резиденцію на острові Чепель, і місто проіснувало до 1242 року, коли було зруйновано монгольською армією Батия. Через п’ять років король Бела IV на Кріпосній горі збудував королівський замок-фортецю, навколо якого виникло велике поселення, котре також отримало назву Буда, а старе городище, населене в основному німецькими колоністами, стало окремим містом і завдяки численним печам для випалювання вапна з часом почало іменуватись Офен Буда (від німецького Ofen — піч) або Обудою, під якою згадується вже в 1290 році за короля Андраша III.
Одночасно відбудовувалось і зруйноване монголами місто Пешт (від слов’янського “піч”), яке було засноване булгарами в 970 році на протилежному, лівому, березі Дунаю на місці колишнього римського поселення, і було завойоване в ході Болгарсько-угорських війн. У 1361 році Буда стала столицею французьких королів Угорщини і бурхливо розвивалась до 1541 року, коли більшу частину країни завоювали османи і столицю було перенесено у місто Пожонь (нині — Братіслава у Словаччині), а Буда стала столицею угорського вілаєту і місцем резиденції турецького паші.
Після завоювання Угорщини в 1686 році військами Габсбургів Пешт став важливим торговим центром Австрії й васального Угорського королівства й до кінця XVII його населення виросло до 600 тисяч осіб, що вп’ятеро перевищувало населення Буди і Обуди разом взятих. Спроба об’єднати всі три міста була здійснена в 1848 році, проте революція в Угорщині завадила цим планам, наперекір відкриттю 20 листопада 1849 року першого капітального моста через Дунай, що з’єднав Буду і Пешт.
Лише в 1867 році, коли набула чинності австро-угорська угода про перетворення централізованої імперії Габсбургів у дуалістичну державу, питання про нову столицю Угорського королівства було знову розглянуто, і 17 листопада 1873 року на спільному засіданні ради муніципалітетів Буди, Обуди і Пешта було проголошено про утворення нового міста Буда-Пешт. Завдяки бурхливому будівництву (в основному в Пешті) і значній міграції населення із Задунав’я, Трансільванії і Хорватії до кінця століття угорське населення столиці стало панівним, витіснивши німецьке, і в 1910 році склало 84% жителів столиці, а найчисельнішою меншиною стали євреї.
У 1896 році у Будапешті було відкрите друге у світі електрифіковане метро і в Першу Світову війну за достатком і добробутом місто конкурувало з Віднем та Парижем. Ситуація змінилась після поразки Австро-Угорщини — Будапешт пережив дві революції, піврічний комуністичний режим, два роки білого терору, відновлення монархії й, попри зближення з Третім рейхом і фашистською Італією та Другу Світову війну, до 1944 року залишався одним із найбезпечніших міст, в тому числі й для євреїв.
