“Закарпатського Родена” прославив син
ТАК У ЗАКАРПАТТІ ЛЮБИМО НА ВСІ ЛАДИ ХВАЛИТИСЯ, що маємо давню, велику ЗАКАРПАТСЬКУ ШКОЛУ ЖИВОПИСУ.
Ліпше б менше балакали, а робили путнє для вшанування її засновників, корифеїв. Поки не пізно. Ну що з того галасування? Меморіальних музеїв у їхніх помешканнях Адальберту Ерделі та Йосипу Бокшаю нема і вже майже точно не буде. Основоположнику Закарпатської скульптурної школи – Василю Івановичу Свиді – 30 довгих літ намагалися вчинити такий музей його син Ярослав.
СЬОГОДНІ НЕ СТАЛО ЯРОСЛАВА СВИДИ
Ніколи, мабуть, не гадав батько Василь, даючи ім’я своєму синові, що воно вийде таке віще, пророче. ЯРОСЛАВ. Він один зробив для вшанування ВАСИЛЯ ІВАНОВИЧА СВИДИ – народного художника України, Лауреата Державної премії імені Т.Г.Шевченка за 1983 рік, як не спромоглися Закарпатська обласна державна адміністрація, Ужгородська міська Рада. Роки життя скульптора – 1913-1989.
Народився геніальний майстер у селі Пацканьові Ужгородського району. Там Ярослав зумів відкрити меморіальну дошку на хаті, де народився митець. В Ужгороді сім’я жила на набережній Ужа, за готелем «Ужгород», на вулиці Ватутіна. До 100 річчя з дня народження В.І.Свиди у 2013 році Верховна Рада України прийняла постанову з нагоди цього ювілею. Парламент рекомендував першим керівникам Закарпаття та Ужгорода відкрити меморіальний музей у домі славнозвісного скульптора. Син Ярослав оббив усі пороги високих кабінетів, просив виділити квартиру, а дім віддасть під музей. Навіть сам виготовив проєкт музею. Всі чиновники схвально кивали головами і не вдарили палець об палець.
ЯРОСЛАВ СВИДА до 100 річчя батька видав чудову, багато ілюстровану роботами книгу «Василь Свида. Нетлінне. Життя і творчість». Влаштував виставку скульптур у Закарпатському художньому музеї. Організував навіть виставку в Києві. Знову і знову просив перших керівників Ужгорода, депутатів персонально — вулицю перейменувати й дати їй ім’я уславленого ВАСИЛЯ СВИДИ. Не прислухалися. Зігнорували. Нарекли на честь… силача Фірцака – Кротона з Білок, що на Іршавщині.
Нещодавно Ярослав дім продав. Новий власник першим ділом подбав про заміну гіпсової меморіальної дошки на бронзову, з цієї нагоди влаштував свято пам’яті Василя Івановича Свиди. Син Ярослав був на цьому урочистостях й радів від щастя.
Ярослав до останньої хвилини свого життя все переймався тим, а що ще б встигнути зробити для увіковічення пам’яті БАТЬКА. Бо всі імениті мистецтвознавці в Києві, Львові, Празі, Ужгороді висновують в унісон – це скульптор європейського рівня.
До 100 річчя з дня народження Василя Івановича Свиди я підготував годинний фільм «Закарпатський Роден». Він транслювався на Парламентському телеканалі «РАДА».
Ярослав Свида його організатор, натхненник. Під час знімання ні разу не сказав: не забудьте мене якось трохи більше показати. Навпаки, мовив: та, мене не треба, всю увагу на батькові, його шедеврах акцентуйте.
ЯРОСЛАВ СВИДА – інтелігент справжній, делікатний, чемний, пунктуальний, щирий, доброзичливий, який добре знав культуру, мистецтво. Такий він був усюди. І під час керування управлінням спорту Закарпатської ОДА, різними спортивними організаціями.
Ось фрагмент текстовий з телефільму «Закарпатський Роден». ///////
Начитка: Для гідного відзначення 100 річного ювілею Василя Свиди ніхто не зробив стільки, як його син Ярослав. Він домігся створення благодійного фонду імені батька. Який і очолив. Частково за кошти фонду, а переважно за власні, пан Ярослав став основним організатором ретроспективних виставок Василя Івановича в закарпатському художньому музеї, в музеї народної архітектури й побуту Закарпаття, в Національному музеї українського народного мистецтва в Києві. З останнього до Ужгорода привезли на показ шість робіт, з-поміж них не тільки «Поцілунок матері», //робота про коней –«Свида-відео 2» -4.58-5.30/а й «А коні воду п’ють». Закохані на конях- улюблений твір сина Ярослава.
Синхрон 11: Ярослав Свида, син скульптора
Вона надзвичайно на мене має сильне враження, я її дуже люблю і тому маю за щастя, що нам вдалося сюди її привезти, показати для закарпатців. Тому що її бачать тільки в основному кияни й гості Києва. А закарпатці цю роботу не бачили, хоча вона одна з найкращих робіт Свиди. І слава Богу, що нам вдалося її привезти й показати на цій виставці.
Кор.: Тут двоє коней, і знову поцілунки, поцілунки, радість.
Свида: Так, ви знаєте, я маю ще одну з таких моїх бажань і мрій — хотів би організувати виставку на дуже ліричну тему, якщо це вдасться зробити таку, «Кохання і поцілунок» у творчості Свиди. А може якусь іншу назву зробити. Тому що саме ліричних робіт у нього дуже багато, вони різнопланові, дуже цікаві, високохудожні, і, саме головне, у них дуже багато життя і справжньої лірики.
Начитка: На відкриття експозиції в Ужгороді приїхав жіночий хор із села Пацканьова, котрим керує його організаторка Марія Панько-Свида. Співали пісню, присвячену шедевру майстра «А коні воду п’ють».
Синхрон 12: Марія Сливканич, жителька с. Пацканьово
У них вдома коней не було. То такі люди були, що брат ходив у верхи, ставити хижі /хати/ з дерева, а він вчився, то коні вони не мали. Таку худобу мали, корови, а коней не мали. Він написав много робіт про коні. Одна з них така, я вам зараз заспіваю.
Співає «Не пий, коню, воду, бо вода не чиста, бо в ню нападало, бо в ню нападало із явора листя… -куплет і приспів -1 хвилина/.
АВТОР. Під час роботи над програмою зробив кілька світлин. Найцікавіші – з майстерні Василя Івановича Свиди. З виставки в музеї подаю динамічну, дивовижну скульптуру – «Закарпатський танець». Там, на небесах ось, як на цій роботі, Свиди, а це багато талановитих, колоритних, працьовитих, справжніх ЗАКАРПАТЦІВ, стають у коло. Коли ЗЕМЛЯ посилає їм когось з файти.
ЯРОСЛАВ СВИДА ДОЄДНАВСЯ ДО ЦЬОГО РОДИННОГО КОЛА…НЕБЕСНОГО, ПОНЕСЛИ ЙОГО У ВИСОЧІНЬ ПРУДНОГІ КОНІ З КРИЛАМИ. НАПИВШИСЬ СТУДЕНОЇ ВОДИ З БАТЬКОВОЇ КРИНИЦІ.
ЗІ СМУТКОМ, ЖУРБОЮ, СПІВЧУТТЯМ – Богдан Барбіл, Заслужений журналіст України. Ужгород. Світлини автора.
