Маргарита Бабинець – русинка, якою гордиться Америка
В шанованому мною інтернет-виданні Mukachevo.net був опублікований матеріал відомого закарпатського краєзнавця Федора Шандора (http://www.mukachevo.net/ua/news/view/1594178?fbcl…) про Маргариту Бабинець – героя США, батьки якої були вихідцями з села Доробратово, що на Іршавщині.Федір Шандор, практично, з плагіатив статтю Юрій Шиповича, яка була опублікована в у інтернет-виданні fenixslovo.com капаторусинською та українською мовою (https://www.fenixslovo.com/uk/analytics/7241) «Маргарита Бабинець – русинка, якою гордиться Америка».
З дозволу автора, Юрія Юрійовича Шиповича ми подаємо дану публікацію без змін у нашому блозі.
Чи вартою в угоду націоналістам фальшувати історію нашого краю?
*****************
Маргарита Бабинець – русинка, котров гордить ся Америка. Маргарита Бабинець – русинка, якою гордиться Америка
На своїй сторінці фейсбуку відомий русинський активіст, мовознавець і краєзнавець Юрій Шипович почав серію публікацій під загальною назвою “Они прославили русинськый народ” ( в перекладі на українську мову: “Вони прославили русинський народ”). Ми будимо публікувати дані розповіді мовою оригіналу (на русинській мові) і в перекладі на українську мову. Отже перша розповідь:
Маргарита Бабинець – русинка, котров гордить ся Америка
Давня сентенция “У войны не жунськоє лице” доказує, же жоны суть сокотильщицями домашньоі ватры и йих місия – родити и плекати дітий. Айбо жытя часто роспоряжать ся по иншакому: у тяжкі періоды историі, матері и дочкы беруть ся за роботу, котра от природы йим є мерзков. И товды родять ся геройині, родять ся легенды. Єднов из такых геройинь-легенд была америцька русинка Маргарита Бабинець
Отець Маргариты по женитьбі лишив у Доробратові на Пудкарпатю фамилию и, ги многі другі русины перед Первов світовов войнов, подав ся до Америкы на зароботкы. Двичі приходив домув, де купував землю. Третьый раз, ги рахував, пуслідньый, пушов жебы заробити на хыжу. Айбо заробуткы тепирь были не серенчливі и за десять рокув вун поберовав заробити лем на путь жоны Анны и дочок Анны и Софиі до Америкы (старша дочка Марія на тот час уже отдала ся).
Маргарита Бабинець родила ся у Пансільванському городкови Юніон-Сіті, де отець робив на шахті, 26 фебруара 1923 рока. А через три рокы фамилия выросла щи на єдного чоловіка – родив ся брат Иван.
Хотя діти и ошколовували ся у англійськуй школі, айбо йих няньо, малограмотный роботяга, зробив ушытко, жебы они знали русинську бесіду: заказав дома говорити по-англійськы, принюс выдкись книгы на русинському языкови. Вечорами отець часто розказував за далекі Карпаты, за Доробратово.
Якось у школі быв вечур поезиі и Маргарита розказала стих, што чула не раз дома:
Я Русин был, есмь и буду,
Я родился Русином.
Честный род мой не забуду,
Останусь его сыном…
Аплодисменты были от всіх, хотя нитко из слухавучых не знав русинського языка. Коли дома Иванко переказав сесь трафунок, товды няньо взяв Маргариту на руки и довго плакав от гордости и радости.
Старша сестра Софія, котра робила акушерков, помогла жоні єдного міліонера серенчливо родити, и за се чоловік оплатив путь на отцюзнину матері йиі и братови.
Другі члены фамилиі планіровали выйихати через рук, айбо почала ся война и связь межи родичами оборвала ся.
Дякувучи туй же Софиі, котра перебрала ся жыти у фамилию міліонера, бо там мав ся родити другый дітвак, Маргарита змогла учити ся в універзитеті. Газда подслухав бесіду сестер про то, же не є гроший, и заплатив за йиі учобу.
Маргарита дуже файно ся вчила: за єден рук проходила програму двох курсув. Дівочка занимала ся спортом: возила ся на біціклях, бігала кросс, плавала. Она перфектно говорила на чотырьох языках.
Коли Маргариту, ги май файну студентку, у кунци учобы покликали на роботу у губернаторськый уряд штата, она обратила ся до знамого чиновника: “Чому до тепирь не одкрытий другий фронт? Бо там, в окупациі, у мене половина файты. Хочу туда одправити ся бомбардовальщицьов “, на што юй предложили создати и возглавити воздушный жунськый полк.
Всокочені до днесь старі, часув войны, новинкы, из котрых позерать на нас усміхненоє лице Магдалины, розказувуть усю историю твореня жунського полка, у котрый первыма пушли словянкы: полькы, чешкы, росиянкы, украйинкы. Каждый день у 15. 20 она мала выділеный ефірный час на телевізії діла агітациі у полк.
Маргарита Бабинець геройськы воювала бомбардовальщицьов, аж доки йиі “Бостон”, котрый ласкаво называла соколом, не быв збитий 27 юлія 1944 рока. Пробовала спасти літадло и вбернула го проти вітра, абы збити огень. Айбо самольот зорвав ся…
Похоронили Маргариту Бабинець на тимитові у Юніон-Сіті…по сусідству груб отця, котрый так хотів, айбо так и не поберовав вернути ся у свою отцюзнину, у свою Рутенію…
Наградили Маргариту особов именнов медаллю: «Світлуй памняти Маргариты Бабинець, вірнуй дочери США».
Не обойшов ї увагов и президент Франклин Рузвельт:
«В памнять про рядову Маргариту Бабинець, армійськый серійный номер А-312631, котра загибла при несенні службы в америцькуй зоні 27 юлія 1944 рока.
Она стойить у непорушному шорі незгинаємых патріотув, котрі загибли ради того, жебы Свобода жыла, кріпла и примножовала своі щедроты.
Свобода жыва, и через то жыва она, бо продовжавуть жыти діла и здоботкы булшости людий.
Президент США»
У тот час, коли Америка приклоняла коліно перед подвигом Маргариты Бабинець, на Пудкарпаті брата ї Ивана енкаведисты взяли в арешт. И пустили го лем по прозьбі америцького уряда.
В перекладі на українську мову:
Маргарита Бабинець – русинка, якою гордиться Америка
Давня притча «У війни не жіноче лице» доказує, що жінки – це берегині домашнього вогнища і їх місія – народжувати і ростити дітей. Але життя дуже часто розпоряджається по іншому: у тяжкі періоди історії матері і дочки беруться за роботу, яка за природою є їм противною. І тоді народжуються героїні, народжуються легенди. Одною з таких героїнь – легенд була американська русинка Маргарита Бабинець.
Батько Маргарити, після того, як женився, залишив у Доробратові, що на Підкарпатті, сім’ю, як і багато інших русинів перед Першою світовою війною, подався до Америки на заробітки. Двічі приїздив додому, де купував землю. Третій раз, думав, що останній раз, поїхав, щоб заробити на хату. Але заробітки вийшли не щасливими і за десять років він зумів заробити тільки на шлях жінки Анни і дочок Анни і Софії до Америки ( старша донька Марія на той час вже вийшла заміж).
Маргарита Бабинець народилася у Пенсільванському містечку Юніон-Сіті, де батько працював на шахті, 26 лютого 1923 року. А через три роки родина виросла ще на одну людину – народився брат Іван.
Не дивлячись на те, що діти вчились в англійській школі, їхній батько, малограмотний роботяга, зробив все, щоб вони знали русинську мову: заборонив дома говорити англійською, приніс звідкись книги на русинській мові. Вечорами батько часто розповідав про далекі Карпати, про рідне Доробратово.
Якось у школі був вечір поезії і Маргарита розповіла вірш, який чула дома:
Я Русин был, есмь и буду,
Я родился Русином.
Честный род мой не забуду,
Останусь его сыном…
Всі аплодували, хоч ніхто зі слухачів не знав русинської мови. Коли дома Іванко розказав про цей випадок, батько взяв Маргариту на руки і довго плакав від гордості й радості.
Старша сестра Софія, яка працювала акушеркою, допомогла жінці одного мільйонера вдало народити й за це чоловік оплатив шлях на батьківщину її матері та братові.
Другі члени сім’ї планували виїхати через рік, але почалася війна і зв’язки між родичами обірвалися.
Дякуючи тій же Софії, яка перебралася жити у сім’ю мільйонера, бо там мала народитися друга дитина, Маргарита змогла вчитися в університеті. Господар підслухав розмову сестер про те, що не немає грошей, щоб заплатити за її навчання.
Маргарита дуже добре вчилася: за один рік проходила програму двох курсів. Дівчина займалася спортом: каталася на велосипеді, бігала крос, плавала. Вона перфектно говорила чотирма мовами.
Коли Маргариту, як найкращу студентку, в кінці навчання покликали на роботу в уряд штату, вона звернулася до знайомого чиновника: «Чому до цього часу не відкритий другий фронт? Там, в окупації, у мене половина родини. Хочу туди відправитись бомбардувальницею». На це їй запропонували створити й очолити повітряний жіночий полк.
Збережені до сьогоднішнього дня, старі, часів війни, газети, з яких дивиться на нас усміхнене лице Магарити, розказують усю історію створення жіночого полку, у який першими пішли слов’янки: польки, чешки, українки… Кожен день о 15.20 вона мала виділений ефірний час на телебаченні для агітації полку.
Маргарита Бабинець героїчно воювала бомбардувальницею, аж доки її «Бостон», котрий ласкаво називала соколом, не був збитий 27 липня 1944 року. Пробувала врятувати літак і повернула його проти вітру, щоб збити полум’я, але він вибухнув.
Поховали Маргариту Бабинець на кладовищі в Юніон-Сіті поряд з гробом батька, який так хотів, але так і не зміг вернутися на свою батьківщину, у свою Рутенію.
Нагородили Маргариту особливою іменною медаллю: «Світлій пам’яті Маргарити Бабинець, вірній дочці США»
Не обійшов її увагою і Президент Франклін Рузвельт:
«В пам’ять про рядову Маргариту Бабинець, армійський серійний номер А-312631, яка загинула при несені служби в американській зоні 27 липня 1944 року.
Вона стоїть у непорушному строю безсмертних патріотів, які загинули раді того, щоб Свобода жила, міцніла і примножувала свої щедроти.
Свобода жива, і тому живе вона, бо продовжують жити діла і здобутки більшості людей.
Президент США».
У той час, коли Америка прихилила коліно перед подвигом Маргарити Бабинець, її брата Івана, на Підкарпатті, арештували енкавидисти. І відпустили його тільки на клопотання американського уряду.
