Юрію Герцу – 90 років (відео)

«Я став малярьом на бесіді з верховинськым селом» – у споминку на карпаторусинського маляря Юрія Герца

Пройшло вже почти девять рокув од дня, як великый русин, народный малярь Украйины, лауреат державної премії им. Т. Шевченка пушов у вічность… Час проходить, фест ся забывать: много трафункув житя, які колись виділи ся нам піціцькыма, на днесь поражавуть свойов значимостьов…

Доста часто, вечорами перепозіровучи репродукції мого двоюродного брата Юрка, споминаву стрічі з ним, коли за погаром доброго домашнього вина, котроє привозила му з рудного Лохова сестра Анночка, споминали сьме нашых рудных, говорили про исторію краю, про русинськоє двиганя, котроє з часу независимости Украйинины, з културно–прочвітницького й етнографічного, котроє ширило и плекало свуї сохташ, исторію, помалы перечинило ся й політизовав ся. Як Юрій Дмитрович Герц муг односити ся до політизації русинського руху? Нефайно, раховав,што розвой културы має ліпшый ефект.

«Русины мавуть быти великыма, признаныма: знамныма свойима малярями, писателями, свойов граматиков, літературным языком. Мы можемо похвалити ся хіба шо народным сохташом, фолклором. Русин Духнович и тот писав по-руськы. Треба поднимати, возвишати нашу културу, науку. Товды нас вызнавуть у всьому світі, не лем в Украйині», – так розвивав свою думку Юрій Дмитрович. Вун утверджовав русинську націю свойим великым талантом народного самобытнього маляря.

Родив ся Юрій Дмитрович Герц 27 фебруара 1931 рока в селі Лохово на Мукачовщині, в селянськуй многодітнуй небагатуй сімї. В Митра Герца было семеро дітий. Юрко быв третьим. Його мама, а моя сама старша тютка Марія Грубінко, такой была з многодітної сімї. В мої бабкы было дванадцятеро дітий, меже котрых лем троє хлопцюв. Долі й животы вуйкув были тяжкыма й авантюрныма – се вартовало бы окремого повіданя.

Хижа родини Герцув находила ся на самому зачатку села, справа. Се была типова русинського хыжа, яка складала ся з турнаца, передньої и задньої комнат, якых розділяли сіны.

Юрій Герц – «Ясіня», жерело: Brovdi Art

Передня комната, яку по-украйинськы называли бы «світлицею», як правило, хосновала ся рідко: пуд час сят, прийому гостий и вшилякых урочистых дійств. Сіны – се комната, з якої быв вход з двору й далше проход у передню й задню комнаты, єдночасно, се своєрудный тамбур, склад, в котрум держали робочу ношу, инструменшак, фрукты, овочи й многоє другоє, што треба было в газдувстві. Доста часто, взимі, держали й маргу, штобы не померзла. В заднюй комнаті жила вшитка многодітна сімя.

Нянько Юрка умер в молоді рокы, я го не тямлю. Айбо знаву, же дуже любив його маму, мою тютку Марю, яка часто была в нас дома, в Старому Давыдкові. Каждый приїзд тюткы быв про мене сятом. Подаркы были фурт: смачні баникы, шитимині, оріхы. Та мало чого доброго мож было найти в тайстрі вадь кошарови тюткы.

Айбо майбулше я любив оповідкы, казкы й вшилякі повіданя мої дорогої тюткы. Єї тихый голос з таков же интонаційов зачарововав, захватовав, даколи вызыкав страх в тілі, коли розказовала «страшилкы». Особо радовали казкы в довгі зимні вечоры. Не чудно, што в такої доброї, талантливої казалниці уросли такі сыны, ги Мішко й Юрко.

На плечі самого старшого сына Михаила після смерти чоловіка люг вшиток «терьх» чоловічого воспитаня молодшых братув й сестер. Роблячи директором музичної школы в Мукачові в 50-60 рокы минулого стороча, Михаил Дмитрович Герц воспитав фест музикантув и педагогув, знамных не лем на землях бывшого Совітського Союза й независимої Украйины, айбо й Європы и Америкы. Михаил Герц рано пушов з житя. Шкода, што колись знамного челядника в Мукачові и не лем, днесь майже забыли.

В сімї Герцув пановав култ честовань од старшині, од файті, од церковли. Хоть Юрій Дмитрович рідко ходив до церквы, айбо любов до Бога, до сятых народных традицій у нього была в серці. Споминаву рокы житя и творчости Юрка в Мукачові у 70 рокы минулого стороча. Робив Герц в майстерні, што находила ся в подвалному поміщені на улици Кірова. Я даколи заходив в майстерню до брата, позирав за його роботов, любовав ся написаныма картинами и часто бывав його першым критиком и рецензентом. Товды в нього возникла идея написати картину «Протисія з с. Лохово в Мукачовськый монастирь». У роботу занурив ся з головов. За куртый час великоє епічноє полотно было готовоє. На картині реалістично были зображені єдносельці маляря и вун сам маленькым хлопчиком. Тямка за дітвацтво: тяжка, айбо ярка й интересна. Картина была выставлена на єднуй з выставок и нараз куплена гражданином Израїлю, выходцьом з Подкарпатя. От товды ся и зачало: разні комісії, выкликы на вшилякі «партійні ковры». Высновкы были єдні: Герц свойов релігійнов картинов «спаплюжив світлу соціалістичну дійсність» та щи й продав єї гражданину имперіалістичного Израїлю. Правда, якось обойшло ся. Вже в тоты часы Юрій Герц мав авторитет и быв знамным не лем у Союзі, но й за гатаром. Тому розправа над заслуженым малярьом могла бы вызвати негативный резонанс. Шкода, айбо ни репродукцію, ни копію картины мені так и не вдало ся булше видіти. Яков была протисія на Подкарпатю в часы дітвацтва Юрія Герца мож поглипати на подануй мнов подобенци.

Особу и важну роль у становлені Юра одограв старшый брат Михаил, який зробив вшитко, што мож, а часто й не мож, штобы стимульовати свого меншого брата до научаня и штобы направити го на правилну дорогу в житю. Діточі рокы Юрка пройшли на зламі епох: при Чехословацькуй республіци, в 1938 роци, пушов у першый клас. З 1939 по 1944 рук ходив до школы при мадярах, закончив ошколованя в 1945 роци вже в Закарпатськуй Украйині.

Старшый брат Михаил видів у малого брата талант до мальованя и привозив му папірь, фарбы, цирузы. Юрко мальовав фест, дуже радовав ся каждому иппному рисунку.

Юрій Герц – «Хуст», жерело: Brovdi Art

У 1945 роци Михаил порекомендовав Юркови йти на студийованя в педагогійноє училище, якоє отворили в Мукачові. З 1948 року Юрій Герц продовжив своє научаня в Ужгородському училищі прикладного умілства, якоє было одпертоє на Замковуй горі. Ошколованя в училищі фактично сформіровало «художній світогляд» молодого маляря. Доста назвати хоть бы десять великых подкарпатськых малярюв, які в разні часы робили в училищі прикладного умілства, штобы врозуміти, што Юрій Дмитрович мав у кого перебирати тонкости майстерства, принимати житейську філозофію майструв. Першым директором училища быв Адалберт Ерделі, професорами: Федор Манайло, Василь Свида, Йосиф Бокшай, Ернест Контратович, Иван Гарапко, Андрій Коцка, Вільмош Берец, Адалберт Борецький, Иштван Севке.

Тяжкоє было житя школашув училища у повоєнні рокы. Были трафункы, коли в Ужгород на ошколованя діти приходили без обувкы. Худобрі сімї не мали можности купити дьитині топаночкы, айбо великоє жаданя было вчити ся. Юрій Герц з теплотов и любовьов споминав трафунок: єден из цімборув Юрка прийшов на лекції босым. Ерделі взяв за руку хлопчика й повюг до обувного бовта – купив му топанкы. А такі трафункы были фуртушныма.

Научаня в училищі было перервано службов у Совітськуй Армії уподовж 1951-1954 роки. Після службы Юрко продовжив учобу. Туй вун стрів свою любов й женив ся. Музов го стала Наталія Семеновна Толстая.

Фурт им восхищав ся и днесь ся восхищаву мудростьов, здержаностьов и интелігентностьов сьої жункы – жоны мого брата. Видить ми ся, Наталія Семеновна свойов любовльов, требованостьов од собі, од свому чоловікови, зограла велику роль у творчости Юрія Дмитровича. Интересна доля и житя талантливого майстра гобелена – Наталії Герц (Толстої). Обернеме позур лем на єден факт з біографії єї сімї. Нянько Наталії Семеновної – уроженець вариша Симбірська в Росії – Семен Васильович Толстой, коли в новембрі 1917 році была сформована Добровольча Армія, служив у першуй девізії под командованьом генерала Денікіна. По гражданськуй войні в Росії Семен Толстой емігровав в Турцію, а по тому перебрав ся в Прагу. Туй штудійовав ся в Карловому універзитеті. Закончив юридичный факултет. По запертьови штудийованя в універзитетови емігрант Толстой направив ся робити вчительом в Подкарпатську Русь. Ситуація в краї была дуже тяжка: худобность челяди, неписемность, епідемії й хронічні хворобы в верховинськых окресах. Се вызвали немалу журу чехословацької влады. Треба было проводити радикалны просвітницькі дійства. Влада зачала стройити в карпатськых селах школы, одкрывати медичні уряды. На сюй ниві важну роль одограла ошколована еміграція з Росії. Интересный момент: майфайным научалным урядом Подкарпатської Русі была російська гімназія в Мукачові, яку постройили емігранты з Росії. Се были високошколовані люде…

Айбо дале про Юрія Герца й його родину. Після законченя училища молодым спеціаліштам было предложено міста за розподілом. В сьому звідані слово жоны было главным. Молода сімя выбрала Хуст. У юлію 1955 року Юрій Герц зачав робити выкладачом у Хустському технікумі култпрофсвіты й малярьом при районному домі културы. З 1959 року и подовж десяти рокув Юрій Дмитрович щи робив малярьом-декоратором у самодіялному народному театрі.

У 1957 роци у сімї Герцув родив ся сын Сергій. Сын рус добрым й талантливым легіньом. Мав дар до точных наук. У 8-10 класах неєдноразово перемагав у школськых олімпіадах з фізикы, математикы, хімії. В 10 класі Сергійко став призером всесоюзної олімпіады з фізикы. Закончив школу з золотою медальов, дале – фізичный факултет УжДУ, який такой закончив з «Червеным» дипломом. По штудийованьови молодый фізик поступив у аспірантуру, айбо в подалшому його «музов» став компютер. За куртый час Сергій Юрійович став ведучым системным адміністратором области, керовав одповіднов структуров в облдержадміністрації. Шкода, айбо доля Сергія розпорядила ся недобре – в 40 рокув вун нагло умер.

В Хусті Юрій Герц создав вечурню студію рисунка. У марті 1964 року было создано Хустськоє умілськоє обєднаня «Митець Верховини», першым керовником якого став именно Юрій Дмитрович. Через обєднаня «пройшло» фест знамных днесь хустськых малярюв: Андрій Кідора, Иван Калинич, Иван Гайду, Степан Мякішев, Павел Кляп, Ян Пашко, Наталія Герци др. Хустщина стала про Юрій Герца своєрудным «народным оболочком» у світ народных традицій.

Малярь признавав: «Я став малярьом на бесіді з верховинськым селом…»

Юрій Герц – «Цирькōв из крестом», жерело: Brovdi Art

У 1969 роци Юрія Герца приняли до Спілкы художникув Украйины. Дакотрі изглядателі живописа твердять, што умілство маляря має мажорный декоративный характер, котроє вплітать ся в многозвучну кольорову гаму рудного Подкарпатя. Період злету и розцвіту Герца, як народного маляря, припадать на 90-ті рокы минулого стороча. Щи у далекому 1970 роци Йосип Бокшай так оцінив Герцовоє «одчутя кольорової плямы»: «Гармонія фарб на полотнах Юрія Дмитровича захватує. Интенсивні фарбы – одкрыті й чисті: зелена, червена, синя й жовта – домінувуть у творах маляря».

У 1974 роци подружя Герцув вєдно з сыном Сергійом переїжджає в Мукачово, а в 1982 роци – Ужгород.

Творчество нашого земляка и великого русина Юрія Герца было одмічено многыма наградами и званями:

• 1990 рук – присвоєно званя «Заслужений художник України»;
• 1994 рук – наградили Державнов (днесь – Націоналнов) премійов имени Т. Шевченка;
• 2003 рук принюс званя «Народный художник України».

Се – вызнаня на державному уровни, коли творчество умілця репрезентує націю; 2011 рук – имня Юрія Герца занесено в «Світову художню енциклопедію всіх часів і народів», яка была выпушена Институтом європейськых малярюв у Гейдельберг (Німечина) – том 72.

У марті 2012 року народный малярь Україны, лауреат Державної премії им. Т. Шевченка Юрій Дмитрович Герц за активну творчу діятелность в образотворчому умілстві, за новаторство и вірность традиціям народного умілства быв урочисто одзначеный обласнов премійов им. Йосифа Бокшая й Адалберта Ерделі в номінації «живопис».

Колись, бесідовучи з писателями Подкарпатя, Юрій Герц вповів: «Про мене живопис – се и музика, и філософія, и наука». Вун вшиткі написані картины розпозіровав лем ги свойих дітий.

15 септембра 2012 року серце нашого знамного земляка сперло ся. Одправив ся у вічность великый русин Юрій Дмитрович Герц, айбо його талантливі полотна продовжовуть даровати людьом любов од рудному карпатському краю, любов од русинському народови, од його умілствови.

На зачатку 2015 рока жителі села Лохово обратили ся до Мукачовської районної рады з прозьбов присвойити Лоховськуй школі имня великого земляка – Юрія Герца.

Хосновані матеріалы

• Юрій Герц, Людмила Біксей. “Барвиста Верховина”. Ужгород. Видавництво “Карпати”. 2006
• Людмила Біксей. “Юрій Герц ЖИВОПИС. Наталія Герц ГОБОЛЕН.” Ужгород. ТОВ “ІВА”

Степан Сікора,
краєписець, двоюродный брат Юрія Герца

Переклад на русинську мову Юрія Шиповича, 

русинська граматика Анни Мегели

***

“Я став художником на спілкуванні з верховинським селом”, – Юрій Герц

Минуло вже, майже, дев’ять років з того дня, як великий русин, народний художник України, лауреат державної премії ім. Т. Шевченка пішов у вічність. Час проходить, багато чого забуваємо, багато моментів життя, які колись здавались нам дрібницями, зараз вражають своєю значимістю.

Досить часто, вечорами,  переглядаючи репродукції мого двоюрідного брата Юрка, згадую зустрічі з ним, коли за келехом доброго домашнього вина, яке привозила йому, з рідного села Лохова, сестра Анночка, згадували наших рідних, говорили про історію краю, про русинський рух, який з часу отримання незалежності України,  з культурно – фольклорного та етнографічного характеру, що поширював і плекав місцеві традиції та історію, поступово політизувався.

Як Юрій Дмитрович відносився до політизації русинського руху? Негативно. «Шо, хлопці, ще й псячої будки не зробили, а вже хочуть керувати русинами», – часто знав казати Герц про самопроголошених лідерів політичного русинського руху.

«Русини мають бути великими, признаними: своїми художниками, письменниками, своєю граматикою, літературною мовою. Ми можемо похвалитися хіба шо народними звичаями, фольклором. Русин Духнович і тот писав по руський. Треба піднімати нашу культуру, науку. Тоді нас визнають у всьому світі, не лем в Україні», – приблизна так розвивав свою думку Юрій Дмитрович.

Юрій Герц утверджував русинську націю свій великим талантом народного самобутнього художника.

Народився Юрій Дмитрович Герц 27 лютого в селі Лохово, що на Мукачівщині, в селянській багатодітній незаможній сім’ї. В Дмитра Герца було семеро дітей. Юрко був третьою дитиною. Його мама і моя сама старша тітка Марія Грубінко теж була з багатодітної сім’ї. В моєї бабки було дванадцятеро дітей, серед яких лише троє було хлопців. Доля вуйків була складна і цікава, Вартує окремої розповіді.
Хижа родини Герців  знаходилася на самому початку села, з права. Це була типова русинського хата, яка складалася з турнаца, «передньої» і «задньої» кімнати, яких розділяли «сіни».

«Передня» кімната, яку по український називали б світлицею, як правило використовувалась рідко: під час свят, прийому гостей та різних урочистих подій. «Сіни» – це кімната, з якої був вхід з двору та «передньої» і «задньої» кімнат, одночасно була своєрідним тамбуром, складом, в яких зберігали робочу одежу, інструмент, фрукти, овочі та іншого, що потрібно було в селянському господарстві, а досить часто, в зиму, тримали худобу, щоб не померзла.
Інтер’єр «задньої» кімнати рідної домівки Юрій Дмитрович зобразив на одній з кращих і відомих своїх  картин.
В «задній» кімнаті жила вся багатодітна сім’я.
Батько Юрка помер в молоді роки, я його не пам’ятаю, але дуже любив його маму, мою тітку Марію, яка часто була в нас дома, в Старому Давидкові. Кожен приїзд тітки був для мене празником. Гостинці були завжди: смачні «баники», «шитимині», оріхи. Та мало чого доброго можна було знайти в тайстрі або кошарі тітки.
Та найбільше я любив оповідки, казки та різні розповіді моєї дорогої тітки. Її тихий, ніжний голос з відповідною інтонацією зачаровував, захоплював, інколи викликав страх і тремтіння в тілі при певний сюжетах розповідей. Особливо добре «йшли» казки в довгі зимні вечори. Не дивно, що в такої доброї, талановитої казальниці виросли такі сини, як Михайло і Юрко.

На плечі самого старшого сина Михайла, після смерті чоловіка, перейшов весь «вантаж» чоловічого виховання молодших братів і сестер. Працюючи директором музичної школи в Мукачеві в 50-60 роки минулого століття Михайло Дмитрович Герц виховав багато відомих музикантів і педагогів, знаних не тільки на теренах колишнього Радянського Союзу та незалежної України, але й Європі і Америці. Михайло Герц рано пішов з життя. Шкода, що колись знану людину в Мукачеві і не тільки, сьогодні майже забули.

В сім’ї Герців панував культ поваги до батьків, до рідних і близьких, до праці і церкви. Хоч Юрій Дмитрович рідко ходив до церкві, але любов до Бога, до святих народних традицій у нього була в серці.
Згадую роки життя і творчості Юрка в Мукачеві в 70 роки минулого століття. Працював Герц в майстерні, що  знаходилася в підвальному приміщені на вулиці Кірова. Я інколи заходив в майстерню до брата, спостерігав за його творчою роботою, роздивлявся написані картини і часто бував його  першим критиком і рецензентом. Тоді в нього виникла ідея написати картину під умовною назвою «Протисія (релігійна процесія)  з с. Лохово в Мукачівський монастир».
Робота захопила художника. За короткий час велика і епічна картина була готова.
На картині реалістично були зображені односельці художника і він сам, маленьким хлопчиком. Згадка про своє дитинство: важке, цікаве і яскраве.
Картина була виставлена на одній з виставок і зразу ж була куплена громадянином Ізраїлю, вихідцем із Закарпаття.
Ось тут і почалось: різні комісії, виклики на всякі «партійні килими». Висновки були одні: Герц своєю релігійною картиною «спаплюжив світлу соціалістичну дійсність» та ще й продав її громадянину ворожого Ізраїлю. Правда, якось обійшлось. Вже в ті часи Юрій Герц мав авторитет і був знаний не тільки в Радянському Союзі, але й за кордоном і тому розправа над заслуженим художником могла б викликати негативний резонанс.
На жаль, ні репродукцію, ні копію картини мені так і не вдалося більше побачити. Якою була протисія на Закарпатті в часи дитинства Юрія Герца можна побачити на поданій мною світлині.

Особливу і важливу роль у становленні Юра відіграв старший брат Михайло, який зробив все можливе, а часто і не можливе, щоб спонукати свого молодшого брата до навчання і щоб дати йому  дорогу в життя.
Дитячі роки Юрка пройшли на зламі  епох: при Чехословацькій республіці, в 1938 році, пішов у перший клас. З 1939 по 1944 рік ходив до школи при хортистській  Угорщині, закінчив навчання в 1945 році вже в Радянській Україні. 
Старший брат Михайло побачив у молодшого брата здібності до малювання і привозив йому папір, фарби, олівці. Юрко малював дуже багато і дуже радів кожному вдалому рисунку.
У 1945 році Михайло рекомендує Юркові йти на навчання в педагогічне училище, яке щойно було відкрите в Мукачеві. З 1948 року Юрій Герц продовжив своє навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, яке було відкрите на Замковій горі.
Навчання в училищі фактично сформувало «художній світогляд» молодого художника. Досить назвати хоча б десяток великих закарпатських художників, які в різні часи працювали в училищі прикладного мистецтва, щоб зрозуміти, що  Юрій Дмитрович мав в кого переймати таємниці ремесла,  сприйняти житейську філософію митців. Першим директором училища закладу був Адальберт Ерделі, викладачами: Федір Манайло, Василь Свида, Йосип Бокшай,  Ернест Контратович, Іван Гарапко, Андрій Коцка, Вільмош Берец, Адалберт Борецький,  Іштван Севке.
Важке і сутужне було життя учнів училища у післявоєнні роки. Були випадки, коли до Ужгорода на навчання приходили босоніж. Незаможні сім’ї не мали змоги купити дитині черевики, але велике бажання було навчатися. Юрій Герц з теплотою і любов’ю згадував випадок, що трапився, коли директором був Адальберт Ерделі. Один з друзів Юрка прийшов на лекції босий. Ерделі взяв за руку хлопчину і повів до взуттєвого магазину і купив йому топанки (взуття). Такі випадки були не поодинокі.
Навчання в училищі було перерване службою у рядах Радянської Армії упродовж 1951-1954 роки. Після служби знову Юрко продовжує навчання в училищі. Тут він зустрічає своє кохання і одружується з чудовою і вірною людиною, своєю музою і душею, з Наталією Семенівною Толстою.
Я завжди захоплювався і захоплююся мудрістю, стриманістю і інтелігентністю цієї тендітної жінки, дружини мого брата.  На мою думку, Наталія Семенівна своєю любов’ю, вимогливістю до себе, до свого коханого чоловіка,  відіграла велику роль у творчості Юрія Дмитровича.
Цікава доля і життя талановитого майстра  гобелена – Наталії Герц (Толстої). Звернемо увагу тільки на один факт з її біографії.
Батько Наталії Семенівної  – уродженець міста Симбірська в Росії Семен Васильович Толстой, коли в листопаді 1917 році була сформована Добровольча Армія, служив у першій девізії під командуванням генерала Денікіна. На початку громадянської війни в Росії Семен Толстой емігрував спочатку в Туреччину, а потім перебрався в Прагу. Тут навчався в Карловому університеті. Закінчив юридичний факультет. Після закінчення університету емігранта Толстого направили працювати вчителем в Підкарпатську Русь. Ситуація в краї була дуже важка: суцільна бідність, неписьменність, епідемії та хронічні хвороби в гірських районах викликали стурбованість  чехословацької влади. Потрібно було проводити радикальні просвітницькі заходи. Влада почала будувати в карпатських селах школи, відкривати лікувальні установи. На цій ниві важливу роль відіграла освічена еміграція з колишньої Росії.
Цікавий момент: найкращим навчальним закладом Підкарпатської Русі була російська гімназія в Мукачеві, яку створили емігранти з Росії. Це були високоосвічені люди.
Після закінчення училища молодим спеціалістам було запропоновані місця за розподілом. В цьому питанні слово дружини було вирішальним. Молода сім’я обрала Хуст.
У липні 1955 року Юрій Герц почав працювати викладачем у Хустському технікуму культпрофсвіти і художником при районному будинку культури. З 1959 року, і на протязі десяти років, Юрій Дмитрович ще працював художником-декоратором у самодіяльному народному театрі.
У 1957 році у сім’ї Герців народився син Сергій. Син ріс слухняним і талановитим хлопцем. Мав схильність до точних наук. У 8-10 класах неодноразово перемагав в шкільних олімпіадах з фізики, математики, хімії. В 10 класі Сергійко став призером всесоюзної олімпіади з фізики.
Закінчив школу з золотою медаллю та відзнакою – фізичний факультет УжДУ.
Після закінчення університету молодий фізик поступив в аспірантуру, але в подальшому його «музою» став комп’ютер. За короткий час Сергій Юрійович став ведучим системним адміністратором області, керував відповідною структурою в облдержадміністрації.
На жаль, доля Сергія  склалася трагічно. В 40 років він раптово  помер.

Юрій Герц з сином Сергієм. 70-і роки минулого століття

В Хусті Герц створив вечірню студію рисунка. У березні 1964 року було створене Хустське мистецьке об’єднання «Митець Верховини», першим керівником якого став Юрій Дмитрович.  Через об’єднання  «пройшло» багато відомих сьогодні хустських художників: Андрій Кідора, Іван Калинич, Іван Гайду, Степан М’якішев, Павло Кляп, Ян Пашко, Наталія Герц та інші.
Хустщина стала для Юрій Герца своєрідним «народним віконцем» у світ народних традицій.

Художник визнавав: «Я став художником на спілкуванні з верховинським селом…»

У 1969 році Юрія Герца приймають до Спілки художників України. Деякі мистецтвознавці вважають що живопис художника має мажорний декоративний характер, сплітається багатозвучну кольорову гаму рідного Закарпаття.
Період злету і розквіту Герца, як народного художника, припадає на 90-ті роки минулого століття. Ще у далекому 1970 році Йосип Бокшай так оцінив  «Герцове відчуття кольорової плями». Гармонія кольорів на полотнах Юрія Дмитровича вражає. Інтенсивні кольори – відкриті і чисті: зелений, червоний, синій та жовтий – домінують у творах художника.
У 1974 році подружжя Герців разом з сином Сергієм переїжджають до Мукачева, а в 1982 році до Ужгороду.
Творчість нашого земляка і великого русина Юрія Герца була відмічена багатьма нагородами і званнями:
1990 рік – присвоєно  звання «Заслужений художник України»;
1994 рік – отримав Державну (нині Національну) премію імені Т. Шевченка;
2003 рік приніс звання «Народний художник України». Це – визнання на державному рівні, коли творчість митця репрезентує націю;

Прізвище Юрія Герца занесене «У світову художню енциклопедію всіх часів і народів», яка була Інститутом європейських художників, Гейдельберг (Німеччина) у 2011 році, том 72.

У березні 2012 року народний художник України, лауреат Державної премії ім.. Т. Шевченка Юрій Дмитрович Герц за активну творчу діяльність в образотворчому мистецтві країни, за новаторство і вірність традиціям народного мистецтва був урочисто відзначений обласною премією ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі в номінації «живопис».

Колись, спілкуючись із письменниками Закарпаття, Юрій Герц сказав: «Для мене живопис – це і музика, і філософія, і наука.»

Усі написані картини народний художник України вважав своїми дітьми.
15 вересня 2012 року зупинилося серце нашого відомого земляка, великого русина Юрія Дмитровича Герца. Його талановиті полотна продовжують дарувати людям любов до рідного карпатського краю, любов до народу,  до мистецтва.

На початку 2015 року мешканці села Лохово звернулися до Мукачівської районної ради з проханням про присвоєння імені Юрія Герца Лохівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Мукачівської районної ради.
Підтримаймо земляків народного художника України Юрія Герца!

Використані матеріали:

1. Юрій Герц, Людмила Біксей. “Барвиста Верховина”. Ужгород. Видавництво “Карпати”. 2006

2. Людмила Біксей. “Юрій Герц ЖИВОПИС. Наталія Герц ГОБОЛЕН.” Ужгород. ТОВ “ІВА”

Степан Сікора,

краєзнавець, двоюрідний брат Юрія Герца

Світлини з мого  домашнього фотоальбома

Картини Юрія Герца з з моєї приватної колекції