СЗЧ й інші проблеми нових бригад ЗСУ – 155-та не виняток
Проблеми у 155-й бригаді ЗСУ, як-то відсутність досвідчених командирів, слабка підготовка бійців, нестача озброєння та, як наслідок, масове СЗЧ і дезертирство, є типовими й для інших новостворених бригад.
Командувач Сухопутних військ ЗСУ Михайло Драпатий публічно визнав проблеми у 155-й окремій механізованій бригаді імені Анни Київської, яку сформували за підтримки Франції та яка стала відомою через масове СЗЧ і дезертирство. “Під час генерації нової бригади мало місце формальне ставлення з боку відповідальних осіб: це і неналежне управління та контроль за всім процесом; і помилки під час комплектування, і не завжди виважені рішення щодо управління особовим складом бригади; і недосконале планування підготовки як в Україні, так і за кордоном; і запізніла реакція вищого командування на проблеми”, – написав у Facebook у середу, 8 січня, командувач Сухопутних військ.
Драпатий доповів про це президенту Володимиру Зеленському і, як він стверджує, назвав відповідальних. “Більшість системних недоліків”, за словами командувача Сухопутних військ, “наразі проаналізовані, їм надана оцінка, по окремих питаннях вже реалізуються рішення”. Водночас Драпатий нагадав, що бригада формувалась до його призначення на посаду. Попереднім командувачем Сухопутних військ був Олександр Павлюк. DW намагалась отримати його коментар, проте він не відповів.
Розслідування Бутусова про 155-ту бригаду
Про неналежне формування і забезпечення 155-ї бригади, яку створили навесні минулого року, стало відомо 31 грудня. Тоді український оглядач Юрій Бутусов опублікував власне розслідування, аби “показати суспільству, до чого призводить формування з нуля нових бригад 140-х, 150-х та вже навіть 160-х без наявності командних кадрів, технічних фахівців, озброєння, дронів”. За інформацією Бутусова, яку підтвердили військовослужбовці 155-ї бригади, цей підрозділ формувався без досвідчених командирів та з постійною нестачею бійців, яких у процесі навчання забирали для поповнення інших військових частин.
“До того, як бригада зробила перший постріл, її самовільно залишило 1700 військовослужбовців”, – стверджує Бутусов. За його словами, восени, під час навчань у Франції, з бригади втекли пів сотні бійців, що підтвердили й у французькій армії. Уже на фронті, на Покровському напрямку, бригада зіткнулася із нестачею дронів та засобів РЕБ, а надані державою міни виявилися бракованими, сказав Бутусов.
Пізніше, 5 січня, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що він приділив увагу “нарощенню спроможностей підрозділу безпілотних систем 155-ї бригади, а також проблемним питанням, які необхідно вирішити”. А в Генштабі запевнили, що 155-та бригада “у повному складі” продовжує виконувати завдання у зоні бойових дій. “Робота над усуненням низки недоліків тривала й до появи публікацій”, – цитує Генштаб “Суспільне”.
Обставини цих подій зʼясовує Державне бюро розслідувань, яке ще у грудні відкрило кримінальні провадження за двома статтями – про перевищення службових повноважень і дезертирство. Незабаром, 8 січня, стало відомо про затримання і арешт командира однієї з рот 155-ї бригади. Він, за даними слідства, пішов у СЗЧ та підбурив на це підлеглих, коли їхню роту передали у підпорядкування іншому підрозділу. Військовому загрожує до десяти років позбавлення волі.
“Це дійсно злочин, але злочин не солдат та офіцерів”, – висловив свою думку Бутусов, який звинувачує у цих проблемах не лише військове, а й політичне керівництво країни. В Офісі президента не стали коментувати його слова.
Відсутність досвідчених командирів у новостворених бригадах
“Проєкт має найвищий політичний пріоритет, оскільки Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський придумав для наших союзників по НАТО план формування 14 нових бригад, для яких Україна має знайти людей, а партнери – озброєння. Першим таким проєктом нової комплектної бригади стала саме 155-та”, – у своєму розслідуванні розповідає Юрій Бутусов.
DW поговорила із офіцерами і солдатами ще кількох новостворених бригад. Як зʼясувалось, їх обʼєднують ті ж проблеми, які озвучили бійці 155-ї бригади. У першу чергу військовослужбовці нарікають на нестачу досвідчених командирів, які могли би сформувати боєздатні підрозділи. “Саме тому багато хаосу”, – вважає офіцер 153-ї окремої механізованої бригади, якого перевели туди із тилової служби. “Бригада була створена у грудні 2023 року. Але активно набирати людей почали лише у вересні 2024-го, – продовжує він. – Набрали багато офіцерів без досвіду, після військових кафедр. У бригаді вони не проходили додаткових навчань”.
За словами офіцера 152-ї окремої єгерської бригади, сформованої у вересні 2023 року, керівництву цієї бригади також бракувало військовослужбовців із досвідом. “Це були люди з посад воєнкомів, з тилових посад. Хто завгодно, але не досвідчені офіцери”, – каже військовий 152-ї бригади, також переведений із тилу. Бригада формувалась як механізована, потім її зробили піхотною, після чого – знову механізованою і, зрештою, єгерською. “Можливо, це повʼязано з тим, що спочатку планувалась одна кількість техніки, потім її не було і згодом вона знову зʼявилась”, – припускає офіцер 152-ї бригади.
Ця бригада стала відомою завдяки матеріалу видання “Слідство.Інфо”, в якому описані проблеми під час створення бригади та її застосування в зоні бойових дій, а також насильство щодо бійців. “Зокрема від начальника штабу бригади, – уточнює офіцер 152-ї бригади. – Думаю, у війську є компетентні керівники, але чомусь їм не дають такої можливості. Дивна закономірність – і те що створюються нові бригади, і те, що туди не можуть набрати компетентних керівників. Це вплинуло на те, що ці бригади не показують тих результатів, що могли би при цьому рівні оснащення”.
Навчених новобранців забирали до бойових бригад
“Коли нам дали перше молоде поповнення, ми думали, супер, із цими людьми можна працювати, їх можна багато чому навчити”, – згадує сержант 157-ї окремої механізованої бригади. Раніше він воював в іншій бригаді, але після поранення опинився у резервній роті. Звідти навесні 2024 року його забрали представники 157-ї бригади, яка почала формуватися. У підпорядкування сержанту дали спочатку піхотне відділення, потім взвод.
“Очікування розбились, коли почали приїжджати інші бригади і розбирати наших найкращих людей, – продовжує військовий. – Лишились обмежено придатні, яких наша бригада не може списати, а інші не забирають. І таких ставало дедалі більше. Як із ними працювати?” Тим не менш, сержант продовжував тренувати новобранців, “уже старших, але ще мотивованих”, яких одразу після цього також забирали інші бригади.
Зрештою, коли бригада отримала бойове розпорядження, їй бракувало людей. “За два дні до виходу нас комплектують бійцями з протиповітряної оборони. Так ми зайшли на Курахівський напрямок – з бійцями ППО, з якими ми були знайомі два дні”, – згадує сержант 157-ї бригади.
За словами офіцера 152-ї бригади, там відбувалось те саме. “Разів чотири повністю обнуляли рядовий і сержантський склад, – каже він. – Через це боєздатність бригади була на досить низькому рівні”.
Навчання за кордоном і західна зброя
Для поповнення інших частин зі 152-ї бригади забрали навіть тих бійців, які пройшли навчання у Польщі, каже офіцер з цієї бригади. Підготовку за кордоном, у Німеччині, проходила і 153-тя бригада, хоч і в нечисленному складі. “На момент відправки до Німеччини конкретно в моєму підрозділі було всього 20% особового складу, які приєдналися до нас лише два дні тому. В інших підрозділах було десь схоже”, – каже офіцер бригади.
“Саме навчання в Німеччині було доволі специфічне, – продовжує військовий 153-ї бригади. – Нас навчали американці на їхніх мінометах та бусолях. Забігаючи наперед, скажу, що після повернення до України нам видали українські міномети та бусолі, і хлопцям прийшлося перелаштовуватися на українську зброю”.
Офіцер 153-ї бригади скаржиться й на те, що закордонні навчання, які включали також злагодження особового складу, неочікувано скоротили на три тижні. Про коротку тривалість підготовки говорить і сержант 157-ї бригади. Їхніх бійців навчали у Норвегії, Британії, Польщі та Румунії.
У зоні бойових дій без дронів і засобів РЕБ
Бійці 153-ї бригади, які отримали українські міномети і бусолі замість американських, мали перевчитися під керівництвом вітчизняних інструкторів. “Вони позаймались із нами три доби, і нас терміново перекинули на Харківську область. Там до нуля було 60-70 кілометрів, тож до нас знову приїхали інструктори. Але вже наступного дня нас відправили на Покровський напрямок, – розповідає офіцер бригади. – Я вважаю, що ми не були готові до виконання бойового завдання. Всі вчаться на своїх помилках і своєму житті”.
Крім того, 153-тя бригада, яка воює на одному з найважчих напрямків, не має дронів, засобів РЕБ і приладів нічного бачення. “Нам видали тільки міномети і бусолі. Дали два автомобіля, які ми ремонтували за свій рахунок. Дещо почали давати вже тут – старлінк, генератор, але цього замало”, – скаржиться офіцер.
Така сама ситуація і в 152-й бригаді, яку вже вивели з Покровського напрямку, і в 157-й, яка воює під Кураховим. “Без дронів і РЕБу зараз воювати неможливо, – констатує офіцер 152-ї бригади. – Нам це не постачалось, і навчань не було. Мої спеціалісти змогли повчитися лише у підрозділах, до яких ми були придані. Потрапити на навчання, поки ми створювалися, було проблематично. Це ще один фактор, який вплинув на боєздатність бригади”.
Приданими силами стали й окремі батальйони 157-ї бригади. “Ми заходили під Курахове як самостійна бригада, а вже за три тижні нас придали. У нас не так багато людей залишилось – лише в одному батальйоні до 40 зниклих безвісти”, – пояснює сержант бригади. “На це вплинуло те, що бригаді не дали можливості сформуватися. У нас були молоді, міцні хлопці, із якими можна було тримати Курахове й до сьогодні”, – говорить військовий, маючи на увазі новобранців, яких забрали до інших бригад.
Більшість бійців пішли в СЗЧ ще в тилу
На відміну від 155-ї бригади, де пів сотні бійців втекли під час навчань у Франції, в інших новостворених бригадах, які готували за кордоном, таких випадків були одиниці. За словами офіцерів цих бригад, бійці тікали переважно в тилу, під час довготривалого формування підрозділів і коли новобранців забирали до інших військових частин. “За час формування бригади в СЗЧ пішло більше 1000 людей”, – каже сержант 157-ї бригади.
За словами офіцера 152-ї бригади, проблема СЗЧ на фронті набула масового характеру, коли бійців почали придавати іншим підрозділам. “Хлопців відправляли воювати, коли вони не мали поруч дружнього плеча і не знали своїх командирів. Абсолютна розгубленість. Багатьох хлопців, які тільки приїхали з БЗВП (базова загальновійськова підготовка. – Ред.) в зону бойових дій, на другий день відправляли на позиції”, – каже офіцер.
Чому створюють нові бригади
“Я вкрай негативно ставлюся до створення нових бригад, – продовжує військовий 152-ї бригади, який знайомий із бійцями інших новостворених бригад. – Нам довелося повоювати з іншими, старшими бригадами – там зовсім інший рівень підготовки, оснащення і ставлення”. Чимало військовослужбовців ставлять під сумнів саму ідею створення нових бригад – мовляв, краще оснащувати вже наявні підрозділи.
Водночас українське військо потребує нових бригад, аби продовжувати вести бойові дії, у коментарі DW відповідає Михайло Самусь, військовий експерт, директор громадської організації New geopolitics research network. “Береться фронт, його дальність і глибина, розраховується кількість сил і засобів для проведення тієї чи іншої операції, наприклад, оборонної. Тому у нас і створюються нові бригади”, – пояснює Самусь.
Ще одна причина – необхідність забезпечити відновлення бригадам, які воюють від початку повномасштабного вторгнення, в інтервʼю DW зауважує інший військовий експерт, полковник Олександр Саєнко, який раніше очолював 67-му окрему механізовану бригаду, а наразі працює аналітиком у громадській організації “Незалежна антикорупційна комісія”.
“Поповнення бригад, не виводячи їх з боїв, не розв’язує питання повноцінного відновлення бойового потенціалу підрозділів. Замінити бригаду на ділянці фронту можливо лише за умови, коли на її місце стане нова бригада такого самого складу та структури”, – вважає Саєнко. Крім того, на його переконання, повноцінна стійка оборона потребує наявності бригад другого ешелону. “На додаток до цього мають бути декілька бригад резерву, – каже експерт. – Генеральний штаб має і повинен розраховувати потребу не тільки у поповненні воюючих підрозділів, а й у створенні резервів”.
Які виклики стоять перед новоствореними бригадами
Говорячи про виклики, які постають перед новоствореними бригадами, полковник Саєнко звертає увагу на постійну нестачу зброї і снарядів, що “впливає на моральний стан суспільства і армії”. Як наслідок – мобілізувати людей стає дедалі важче. Наступний виклик – навчання новобранців із залученням командирів із бойовим досвідом. “На жаль, будь-яка воююча армія найбільших втрат серед офіцерського корпусу зазнає на рівні “командир взводу – командир роти”. Це ті офіцери, які постійно знаходяться в бойових порядках”, – пояснює військовий експерт. Крім того, інструктори у навчальних центрах наразі перевантажені, а боєприпаси, яких не вистачає на фронті, доводиться економити під час навчань у тилу, додає Саєнко.
Він зауважує, що навчання за кордоном не відбувається у складі всієї бригади. “Яскравий приклад – це 155-та бригада, яка готувалась у Франції. Насправді у Франції готувалася лише частина підрозділів. Більшість – проходила підготовку в Україні. І врешті-решт бригада не пройшла злагодження у повному обсязі”, – розповідає Саєнко.
На його думку, навчання і злагодження бригади за кордоном варто проводити у її повному складі. Ще один варіант – залучати до формування нових бригад досвідчених командирів. “Простими словами – поділити досвідчену бригаду навпіл, – пояснює Саєнко. – Провести доукомплектування цих бригад новобранцями і відправити вже цю новостворену бригаду, або одразу обидві, на навчання за кордон. По завершенню матимемо вже дві повні, з певним бойовим досвідом бригади, а не одну новостворену без досвіду”.
Військовий експерт Михайло Самусь основною причиною проблем навколо новостворених бригад вважає відсутність персональної відповідальності за їхнє формування і застосування. “Була інформація, що 155-ту бригаду відправили на передову без безпілотників. Хто за це відповідає? Оперативно-тактичне угруповання? Оперативно-стратегічне угруповання військ? Незрозуміло”, – розмірковує Самусь. Наразі бригади, які воюють на певній ділянці фронту, об’єднуються в оперативно-тактичні угруповання, а вони – в оперативно-стратегічні угруповання військ. Над ними стоять оперативні командування, що й складають Сухопутні війська, яким керує Генеральний штаб ЗСУ.
“Будь-яка бригада, зокрема й новостворена, направляється на передній край. А там вона може розділятися на батальйони і придаватися до інших бригад, – продовжує військовий експерт. – У результаті в одного командира бригади може бути до 20 підрозділів у підпорядкуванні. А керувати 20 підрозділами просто нереально. Щоб такого хаосу не було, логічним виглядає створення ще однієї ланки командування – армійського корпусу”.
Чимало командирів, які виступали з публічними заявами, також підтримали ідею впровадження корпусів, які б керували кількома бригадами. “Створення корпусів допомогло би більше ефективно організувати і генерацію сил – ту саму підготовку бригад, і їхнє застосування, – переконаний Самусь. – Якби був корпус, у ньому можна було би створювати нову бригаду. І її кадровим потенціалом займались би вже досвідчені бригади, які входять у цей корпус. Так само корпус відповідав би за оснащення бригади”.
Військовий експерт звертає увагу на нещодавнє повідомлення міністра оборони Рустема Умєрова, який, не згадуючи 155-ту бригаду, анонсував “комплексний аналіз Сухопутних військ”. “На основі результатів перевірки ми запровадимо реформи у системі управління та кадрової політики в командуванні Сухопутних військ, оптимізуємо управлінські процеси, посилимо боєздатність наших підрозділів новими підходами до підготовки”, – пообіцяв Умєров.
Самусь покладає надії на анонсовані реформи. “Зараз якраз дуже вдалий момент для цього. Використати зокрема й цей негатив, щоб створити більш ефективну систему. Система має працювати настільки ефективно, щоб головне питання було не в кількість особового складу, а в можливості його використання найбільш ефективно. Україна просто не має іншого виходу”.
