Forbes: Приховані плани Москви щодо використання перемир’я з Україною

Останнім часом ведеться багато розмов про кулуарні мирні переговори щодо припинення війни в Україні. Для союзників картина виглядає похмурою: Росія невпинно завойовує позиції на Сході, руйнує українські населені пункти та вбиває мирних жителів, а українська армія залишається неозброєною і перенапруженою. Не в останню чергу тому, що західні партнери, такі як Америка та Німеччина, не надали достатньої своєчасної підтримки. Отже, електромережа зруйнована, зима насувається без тепла, населення тікає за кордон, і справи в Україні виглядають похмурими.

Спірне перемир’я дозволяє Росії поки що утримувати окуповану територію, в той час, як Москва погоджується на вступ України до НАТО. У цій  cnfnns йдеться про можливість збереження стабільності навіть при цій принизливій угоді та про таємні небезпеки, закладені в передбачуваних переговорах. Як шматки взаємозамінних блоків, угода виглядає простою. Але в Москві добре знають, що диявол ховається в деталях, у прихованих проміжках між ними. Тому що в реальності, коли Путін натискає на щілини, угода може бути заблокована на кожному етапі.

Згідно з договірним правом, НАТО не приймає нових членів, які перебувають у стані конфлікту або навіть у стані замороженого конфлікту. Як наслідок, вступ займе певний час, а Росія не стоятиме на місці. Навіть якщо припустити, що Україна стане членом НАТО, де гарантії, що його члени, якщо їх покличуть, будуть активно вступати в пряму військову конфронтацію з Росією, коли вони не роблять цього зараз? І що станеться, якщо президентом стане Трамп? На жаль, як не крути, існує реальна можливість того, що будь-який компроміс зараз призведе до ще більших проблем у майбутньому. Якщо шанси на мир, нав’язаний Росією, виглядають похмурими, то вони ще похмуріші, ніж ви думаєте.

Досвідчений спостерігач за Кремлем знає, що Кремль розробив плани на цей випадок з такою деталізацією, з якою Захід не може погодитись — режим, очевидний для будь-кого, хто прислухається до деталей пострадянського реваншизму Москви. Достатньо лише поглянути на дуже показовий досвід Вірменії та Грузії. Коли росіяни вторглися до Грузії у 2008 році, вони закріпили свою владу в сепаратистських регіонах Грузії — Південній Осетії та Абхазії. Тодішній президент Грузії Саакашвілі, побачивши слабкість рішучості Заходу, оголосив про одностороннє припинення вогню, відвів війська з лінії фронту і врятував свою країну від зрівняння з землею, як це сталося з Україною.

Мирні умови, запропоновані Москвою Тбілісі і передані президентом Франції Саркозі, були настільки односторонніми, що Саакашвілі відмовився від них, заявивши — і це важливо – “проти мене буде народний переворот, якщо я їх прийму”. Путін вимагав, щоб Грузія назавжди відпустила сепаратистські зони й, серед іншого, щоб Саакашвілі пішов у відставку. Натомість Москва задовольнилася окупацією сепаратистських зон і виведенням військ в інших місцях. Як це спрацювало для Грузії? Росія продовжувала повзти далі на грузинську землю, а також спрєектувала зміну режиму у 2013 році, втрутившись у національні вибори й добившись обрання консервативного націоналістичного олігарха замість Саакашвілі.

Тбіліський олігарх Іванішвілі все ще при владі, ляльковик за лаштунками, але тепер ще й відверто промосковський партизан. Націоналіст і промосковський? Як це демократично можливо в країні, яка ненавидить Росію?

Той же Іванішвілі напередодні жовтневих виборів публічно заявив, що Грузія повинна просити вибачення за російське вторгнення. Так, ви правильно прочитали. Спочатку він прийшов до влади, пропонуючи грузинам спокійне життя, позбавлення від чвар і конфронтації, висміюючи мінливу підтримку і цінності Заходу, створюючи своєрідний міраж позаблокової Грузії. Натомість він невблаганно подарував Москві незалежність своєї країни. Можливо, ви бачите натяки на те, що може статися в Україні, якщо Москві буде дозволено укласти вигідну для неї мирну угоду?

Але спочатку подивімось на Вірменію. Після перемоги у першій війні за Нагірний Карабах проти Азербайджану в 1992 році й проголошення своєрідної афілійованої з Вірменією республіки, ветерани цієї перемоги поступово почали домінувати у вірменській політиці в цілому. Хвіст виляє собакою. Вони стали клішованими, кумівськими і корисливими, ідеальними кандидатами для того, щоб бути втягнутими в російські темні грошові потоки, відкати за військову зброю і легку владу. Вони стали ставлениками Москви у вірменських справах. По суті, Вірменія повільно втрачала свою незалежність і будь-яку подобу демократії. Тож найбільш войовнича ультранаціоналістична фракція, героїв війни, проти якої неможливо протистояти політично, стала найбільш корумпованою олігархічною і продалася Росії.

І лише тоді, коли народ настільки втомився від махінацій проросійської фракції, що у 2018 році, попри всі перешкоди, успішно обрав справжнього демократа Нікола Пашиняна. Він оперативно і регулярно критикував Росію за домінування у вірменських справах. Як наслідок, незабаром Вірменія була покарана у 2020 році, коли російські миротворці не зробили нічого, щоб допомогти захистити вірменську сторону під час другої карабаської війни. Москва була зобов’язана це зробити за договором. Вона нічого не зробила. Натомість цього разу Азербайджан вийшов переможцем.

Москва помстилася за демократичну непоступливість Вірменії. Пашинян очолив рух за усунення впливу Москви у Вірменії; тепер він був обтяжений духом втрати Карабаху на його очах. У Москві вважали, що вони вже достатньо його ослабили, і це була ще одна історія з Саакашвілі, що готувалася.

Урок був зрозумілим для всіх — хочете зберегти свою землю недоторканою, дозвольте Москві зробити це за вас. Або втратьте її. У тому ж дусі Путін нещодавно пообіцяв повернути сепаратистські райони до складу Грузії, якщо вони проголосують за людину Кремля на виборах.

Як все це пов’язано з передбачуваною мирною угодою в Україні? План Кремля виглядає приблизно так. Зеленського змушують поступитися окупованими територіями pro tempore в обмін на обіцянки вступу до НАТО. На той час, коли НАТО починає діяти, ультранаціоналістичні елементи в армії повстають і влаштовують переворот проти Зеленського за те, що він віддав Донбас і Крим. Захід рішуче виступає проти, тим самим відштовхуючи лідерів військових путчистів. Путін заливає український ефір пропагандою про віроломство Заходу, про болісно повільну і недостатню підтримку Заходом України, про начебто готовність Заходу знекровити Україну як маріонетку, про антидемократичну централізацію влади Зеленським тощо.

Пам’ятайте, що Саакашвілі відмовився від умов Кремля про передачу сепаратистських територій, тому що це призвело б до перевороту проти нього. Це може статися в Україні після мирної угоди. У Вірменії ультранаціоналісти були завербовані Москвою. Те саме станеться з будь-якою військово-путчистською клікою в Україні. А в довгостроковій перспективі? Вони не отримають підтримки Заходу і не спробують відновити бойові дії. Усе це Москва вже грала і маневрувала раніше. Все починається зі спокуси та ілюзії легкого миру. У Грузії до влади прийшов популістський авторитарний режим, який пообіцяв звільнення від покарань і страху.

Грузинське населення вже давно залякане московським батогом і пряником. Будьте слухняними, дозвольте олігархам і російським грошам керувати вами, і ви будете в безпеці в довгому національному сні. Російський захист. Узгодженість. Безперервність. На противагу західному нехтуванню, нерішучості, відволіканню, розчаруванню, хаосу і поляризації свободи. І так буде з Україною. Після укладення мирної угоди.

Мелік Кайлан – висвітлює міжнародні відносини та геостратегію з 1999 року. Він є співавтором двох книг про нову холодну війну та російсько-китайську вісь. Писав із зон бойових дій для таких видань, як Newsweek, Politico, Forbes.com та Wall Street Journal, де писав про культуру в зонах конфліктів. Як журналіст подорожував від китайсько-північнокорейського кордону до Кавказу, Іраку, Ірану, Сирії, Туреччини та Східної Європи.

Forbes

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *