41 рік тому в автобусі живцем згоріли 29 закарпатців
41 рік тому, 22 вересня 1983 року, в селі Залужжя сталася жахлива трагедія з пасажирами рейсового автобуса «Мукачево – Арданово».
Тоді у селі на Мукачівщині живцем згоріли 29 людей. Це 13 мешканців Арданова, п’ятеро – Дунковиці Кам’янської громади, двоє – Доробратова, семеро – Горбка Мукачівської громади та водій із Мукачева. Як писало раніше видання Голос Карпат, у народній пам’яті той день залишився чорною п’ятницею, днем скорботи.
Серед жертв страшної мученицької смерті було двоє пенсіонерів і троє – віком понад 30 років. Всі решта – юнаки й дівчата від 15 до 25 та одна п’ятирічна дитина. Напередодні в Арданові відзначали храмове свято. Але того разу в жодній хаті 24 вересня не гостилися. Село наче оніміло. Всюди – плач, смуток і розпач.
Причини трагедії
Біда назрівала давно, але про неї ніхто й не здогадувався. На Іршавській меблевій фабриці роками перевозили лак та інші легкозаймисті продукти не спеціальними машинами, а примітивними, як кажуть, «злабуданими» вручну місткостями. Їх просто завантажували в кузов, наповнювали лаком у Мукачеві й везли в Іршаву. Так було й того злощасного дня. До всього за кермо сів не той водій, що завжди, а змінний. Він давно працював на підприємстві, і його додатково навіть не проінструктували.
Заправивши обидві саморобні місткості, чоловік вирушив на Іршаву. Вони не були закріплені, а днище кузова – металеве. На околиці Залужжя в іршавському напрямку є різкий поворот направо, далі відразу починається підйом. Водій, очевидно, перевищив швидкість на повороті, бо цистерни зрушилися з місця і почали зсуватися до заднього борту. На підйомі машиною чи то трясонуло, чи керманич «газонув», але цього було досить, щоб одна з місткостей злетіла на дорогу й одразу ж репнула по зварному шву.
Арданівський автобус їхав позаду. Попри те, що водієві подавали явні сигнали зупинитися, він цього не зробив. Коли ж потрапив на слизький і клейкий лак, що лавиною нісся згори, його стало заносити. Намагаючись виправити ситуацію, він натиснув на газ. Чи то від іскри, чи просто від гарячого струменю вихлопних газів маса, яка текла асфальтом, загорілася. Очевидці стверджують, що відразу пішов їдкий чорний дим, а потім знявся стовп вогню – вище придорожніх тополь. І в центрі цього пекла опинився автобус із пасажирами.
Все сталося так блискавично, що ніхто нічого не зрозумів. Водій відчинив передні й задні двері, вимкнув мотор. У салон дихнуло полум’ям і димом. Останній був такий їдкий, що пасажири відразу втратили свідомість. Тому так багато жертв.
Похорон під контролем
Тодішня влада, якій потрібні були переможні рапорти, трудові перемоги та відданість, дуже не любила, щоб люди знали про її проколи. Інформацію про трагедію з пасажирським автобусом засекретили. Районній газеті заборонили публікувати навіть співчуття, не кажучи вже про якусь статтю. Завуальоване співчуття дозволили десь через два тижні. А «Голос Америки» того ж таки вечора розповів про цю подію всю правду.
Тоді в Арданові була напруга з похороном. Влада хотіла зробити громадянську панахиду з промовами та оркестром, але батьки, родичі, все село вперлися: «Усі вони хрещені, і в останню дорогу проведемо їх за християнським обрядом».
Так і сталося. Заупокійну молитву біля церкви, куди доставили труни, відправив отець Василь Думнич. Очільники району стояли збоку. Всіх 13 мучеників поховали в одному ряду. Державним коштом їм поставили пам’ятники.
А висновки після трагедії таки зробили. Були покарані заступники начальників обласного управління, Іршавського та Мукачівського райвідділів міліції, які курувати державтоінспекцію. Самих інспекторів у Іршаві та Мукачеві понизили в посадах. А злощасний поворот у Залужжі зрізали, розширили, вирубали кущі, що заважали огляду дороги.
Був і суд. Тюремні терміни одержали водій та механік Іршавської меблевої фабрики.
Крім цього, зняли з постів директора Кушницького лісокомбінату, головного інженера та директора Іршавської меблевої фабрики.
Ще одним наслідком цієї трагедії стало те, що з осені 1983 року всі автомобілі, які перевозять небезпечні вантажі, мають спеціальні знаки. Виявляється, що така норма діяла давно, але дотримуватися її почали тільки тоді, «як гримнув грім».
У 2003 на місці катастрофи з арданівським автобусом, встановили пам’ятний знак – білий хрест із прізвищами мучеників. Автор – академік Михайло Белень.
