Ера комуналок. Як більшовики скасували приватну власність на нерухомість і чому владі це було вкрай вигідно
Не встигли більшовики прийти до влади, як комфортні квартири для однієї родини перетворились на комунальні, де ділили площу до десятка сімей. Про особистий простір вже ніхто не мріяв. Втім, у влади в таких перенаселених квартирах був особливий інтерес.
У жовтні 1917 року, щойно захопивши владу, більшовики заявили про знищення режиму, побудованого на приватній власності, і слово своє стримали. Вже до грудня вони скасували право на землю й маєтки, а також заборонили операції з міською нерухомістю. У 1918 приватна власність на житло була повністю скасована.
Ще до захоплення влади робітникам було обіцяно не тільки фабрики і заводи, а й поліпшення житлових умов шляхом конфіскації нерухомості в буржуазії та інших «заможних і ворожих» пролетаріату класів. Вождь комуністів Володимир Ленін озвучив формулу, за якою він бачить розв’язання квартирного питання: квадратні метри треба взяти й поділити.
«Пролетарській державі треба примусово вселити вкрай нужденну сім’ю робітника у квартиру багатої людини, — розмірковував Ленін у статті Чи втримають більшовики владу? майже за місяць до жовтневого перевороту. — Наш робітничий загін міліції складається, припустімо, з 15 осіб: два матроси, два солдати, два свідомі робітники, потім 1 інтелігент і 8 осіб із бідноти трудящих, неодмінно не менше ніж 5 жінок, прислуги, чорноробів тощо. Загін з’являється до квартири багатія, оглядає її, знаходить 5 кімнат на двох чоловіків і двох жінок: «Ви потіснитесь, громадяни, у двох кімнатах на цю зиму, а дві кімнати приготуйте для поселення в них двох сімей із підвалу».
21 листопада 1917 року більшовики почали підготовку до масової конфіскації нерухомості, заборонивши незабаром усі угоди з її купівлі-продажу. За допомогою завищеної оцінки вартості будинків місцева влада могла муніципалізувати будь-яку нерухомість. Власність втрачали не лише «буржуї», а й навіть власники невеликих будинків. Проте у виграші від муніципалізації нерухомості опинилися не робітники, а наближені до нової влади громадяни. Декрет Ради народних комісарів РРФСР, опублікований 14 грудня 1917 року, містив норму: «З 18 грудня 1917 року, зважаючи на майбутнє усуспільнення міської землі, призупиняються будь-які угоди з продажу, купівлі, застави тощо всіх нерухомостей і земель у містах».
Наступний декрет Про скасування спадкування, затверджений Всеросійським центральним виконавчим комітетом від 27 квітня 1918 року оголошував, що спадкування як за законом, так і за духовним заповітом скасовується. Після смерті власника майно, що йому належало, ставало державним надбанням держави. Був лише невеликий виняток для сільськогосподарських ділянок і недорогих будинків, якщо ціна майна померлого не перевищувало 10 тис. карбованців.
Далі в декреті ВЦВК від 20 серпня 1918 року скасували можливість збереження у власності невеликих будинків, навіть побудованих власноруч. Документ повністю скасував права приватної власності на нерухомість у містах. Людям обіцяли компенсацію, проте її сума була мізерною і майже нікому не виплачувалася.
Націоналізувати могли навіть не конфісковане житло. Наприклад, до Жовтневого перевороту людина мала у Києві будинок на кілька квартир: в одній жила сама, інші здавала в оренду. Тепер ці квартири забирали на баланс держави або ж змушували здавати їх за дуже низьку ціну. Робітничі загони міліції з матросами, солдатами і «неодмінними жінками» — все було так, як писав Ленін перед переворотом. Наставали часи комуналок і тотального усуспільнення, коли саме поняття приватновласницькі інтереси перетворилося на лайку та інструмент цькування.
