Едуард Тополь: Тінь і світло Голди Меїр

Головним попередженням про прийдешню катастрофу на нашому кордоні 7 жовтня ц. р. був фільм “Голда” – обурливий своєю художньою злиденністю і провидницький за своєю суттю. Обурливий тому, що в ньому немає Ізраїлю, а Голда Меїр, мати нашої нації, з першого до останнього кадру фільму — просто млява тінь тієї реальної Голди Меїр, яку ми бачимо на кадрах кінохроніки, включених у фільм. У кіно кожен великий план, стократно збільшений розміром кіноекрана, або несе художній образ і сенс, або є провалом. Хвора депресивна Голда у важкому гримі, яка постійно палить від безсилля, безликі плями замість Моше Даяна, Аріеля Шарона та інших членів її кабінету, сіро-картонні декорації бомбосховища, з якого ні Голда, ні автори фільму жодного разу не вийшли на вулиці реального Ізраїлю, — якби цей фільм зняли на провінційній радянській кіностудії, я б поставився до нього поблажливо. Але коли сучасний режисер-ізраїльтянин робить фільм про Ізраїль без повітря, енергії та людей Ізраїлю, я вважаю цей фільм художньо імпотентним і провісницьким своєю спорідненістю з імпотенцією командування нашої армії, яку ми побачили 7 жовтня на кордоні Ізраїлю із сектором Газа.

Але це не рецензія на фільм. Я пишу ці рядки як пересічний ізраїльтянин, травмований тим очевидним фактом, що тінь образу млявої Голди, створена авторами цього фільму, накрила Генштаб моєї армії. Прорив терористів на одній ділянці кордону можна було б вважати помилкою, прорив на трьох або п’яти ділянках – провалом, але масовий прорив на 22 ділянках всього кордону – це, на мій цивільний погляд, результат створеної нашим керівництвом багаторічної системи армійського вихваляння, добродушності, ситості, безтурботності та шапко (або стос) закидання. 1300 трупів і 130 заручників вимагають, щоб заради порятунку офіцерської честі й честі ЦАХАЛу творці цієї системи зняли свої генеральські погони і пішли на фронт рядовими. До честі Голди Меїр, вона, не бувши офіцером, самочинно пішла у відставку…

Ми ж маємо новий Надзвичайний старий уряд чергового (поки що) хвастощів. У колишньому складі.

Назавтра після перегляду фільму “Голда” я, недавній ізраїльтянин, пішов до свого сусіда-аборигена і запитав, що він пам’ятає про війну Судного дня. Він сказав: головне це були вулиці, якими йшли на фронт наші танки, а з усіх дрібних крамничок (супермаркетів тоді не було) до них бігли люди з бутербродами, пирогами, банками з соком і кидали ці продукти у відкриті танкові люки. Цього епізоду немає у фільмі “Голда”, але він є сьогодні в ізраїльському житті, і ви можете побачити в Ютубі, як тисячі ізраїльтян проводжають прапорами, квітами й продуктами потоки аж ніяк не голодних призовників, які йдуть і їдуть на фронт. Командування армії оголосило призов 300 000 резервістів, а на призовні пункти з’явилося 360 000, тобто 60 000 з’явилися без жодних викликів, добровільно, і не тільки з Ізраїлю, а — як і 50 років тому в Судний день – прорвалися в Ізраїль авіарейсами з усього світу.

Слава Богу, їх не накрила тінь кіношної Голди, вони — онуки та правнуки тієї реальної Голди Меїр, яка відгородила Кіссінджера та висміяла Анвара Садата.

Тому вони переможуть — на жаль, дорогою ціною. Але якби хтось запитав мою думку, я б хотів побачити в новому військовому уряді не старих велемовних генералів, моїх ровесників, а геніального Йосі Коена, колишнього главу Моссаду, який вкрав у 2018 році іранський ядерний архів, і тих, кого б він вибрав для війни з Хамасом, Хезбаллою та Іраном.

За єврейськими законами “Шиву” – жалобу за померлим або загиблим ми тримаємо сім днів, сидячи в домі того, хто пішов, з його близькими родичами. Але вже вчора, на п’ятий день після кривавої Бучі, влаштованої терористами-нелюдями в мирних селах і містах на півдні нашої країни, ми почали отримувати меседжі з-за кордону і прохання у Фейсбуці “мститися тільки терористам, але не уподібнюватися до них і уникати жертв серед мирного населення Гази”.

Тут є кілька аспектів.

По-перше, спасибі за попереджувальну турботу про моральний вигляд наших хлопців і дівчат — солдатів і солдаток Армії Ізраїлю, які зазвичай “снідають арабськими немовлятами, а обідають їхніми матерями”.

По-друге, саме ці “мирні” жителі Гази, побачивши дірки, зроблені терористами в прикордонному паркані, одразу ж кинули всі свої справи й, схопивши ножі та кинджали, радісно кинулися до Ізраїлю різати наших дітей, жінок і старих.

По-третє, саме ці “мирні” жителі найпрямішим і найдемократичнішим голосуванням обрали Хамас своїм урядом і влаштовують радісні танці та феєрверки з приводу кожного теракту, влаштованого черговим мерзотником в Ізраїлі.

І, по-четверте, це саме “мирні” матері в секторі Гази (та й поза ним) з моменту зачаття цілеспрямовано виношують, народжують і потім виховують шахідів-смертників для вбивства євреїв.

Коли ви посилаєте мені прохання остерігатися невинних арабських жертв, спробуйте порадити це Україні, яка після Бучі та Мелітополя запускає бойові дрони на територію Росії.

Нас в Ізраїлі 7 мільйонів, а навколо нас 200 мільйонів арабських антисемітів, єдиних у своїх мріях вирізати нас до останньої людини. 7-8 жовтня 23 року XXI століття під мудрим керівництвом іранських аятол вони розпочали Голокост-2, убивши 1300 євреїв — немовлят і дорослих, поранивши ще 3 200 осіб і випустивши по нас 5200 ракет. І зараз, буквально в цю хвилину, коли я пишу ці рядки, наді мною ревуть гелікоптери, сирени ревуть на півночі країни, а черговий снаряд із Гази влучив у житловий будинок у Сдероті, тяжко поранено п’ятьох людей. Дуже мирні в Газі хлопці…

25 американців загинули у нас у ці дні. Тому я, як американець із 1979 року, і ще 250 000 ізраїльтян з американськими паспортами, викликали сюди нашу ескадру на чолі з авіаносцем “Джеральд Форд”, а також нашого держсекретаря Ентоні Блінкена — американський уряд на чолі з президентом Байденом зобов’язаний захищати своїх громадян будь-де, включно з Ізраїлем. А також у Газі, куди кілька американців потрапили в заручники…

Утім, на Байдена сподівайся, але сам не сиди. Як сказала Голда Меїр, “у нашій війні з арабами у нас є секретна зброя — повна відсутність альтернативи. Єгиптяни можуть бігти до Єгипту, сирійці — до Сирії. Ми можемо тікати тільки в море, а перед цим має сенс дати бій”.

Сьогодні Ізраїль починає чергову битву за виживання єврейського народу. “Я, — сказала Голда Меїр, – ніколи не пробачу арабам те, що вони змусили наших дітей вчитися їх убивати“.

Тінь кіношної Голди Меїр лежить на тих, хто винен у катастрофі 7 жовтня, світло реальної Голди Меїр осяває наших солдатів, які йдуть на війну за наше Життя.

Автор статті Едуард Тополь  Письменник і публіцист

Едуард Тополь – письменник, сценарист, продюсер, сценарист і публіцист. Його романи перекладені багатьма іноземними мовами.