Поствиборчий синдром або що залишилось за лаштунками передачі «Погляд Фазекоша», ч.1
Часові рамки передачі «Погляд Фазекоша» не дали нам можливості розкрити всі перипетії місцевих виборів 2020 в Закарпатті: чим вони відрізняються від попередніх місцевих виборів, «угорський» фактор, поразка «провладних» партій, феномен Андрія Балоги та інші цікаві моменти.
Закарпаття, як адміністративна одиниця, завжди стояла особняком, як при вирішені завдань партії в радянські часи, так і в часи незалежності України(?).
В радянські часи, коли Політбюро ЦК КПРС видавало свої рішення, постанови, розпорядження для КПУ, то завжди виписувався окремий рядок для Закарпатської області. Московські партійні аналітики добре розуміли, що Закарпаття – це не просто одна з 17 областей України, а що унікальний регіон, з своїм менталітетом, з своїми унікальними природніми ресурсами, регіон, який межує з чотирма братськими соціалістичними країнами: Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, Румунією; регіон, в якому вже багато віків не існує міжетнічного конфлікту; регіон, який найменше зазнав впливу радянської системи, тому що увійшов в склад СРСР тільки в 1946 році, а колективізація почалась тільки в 1949 році; регіон, який не зазнав катастрофічних голодоморів 30-тих та 40-их років минулого століття. Це список особливостей Закарпатської області може зайняти не один друкований листок.
Ще одна цікава практика, яка існувала в період радянської системи управління в Закарпатті. Це призначення на перші керівні посади в області тільки місцевих, які добре знали специфіку регіону. Ця практика оправдала себе. Для наочності приведу один цікавий і доленосний приклад для нашого краю.
1968 рік. Політична криза в Чехословаччині. Країни Варшавського договору вводять війська в країну. В терміновому порядку Першого секретаря ЦК Компартії Чехословаччини Олександра Дубчика радянський спецназ вивозить на колишню державну дачу Микити Хрущева біля Кам’яниці, що під Ужгородом. Там Леонід Брежнєв веде таємні переговори з Олександром Дубчиком. Перекладачем був перший секретар Закарпатського обкому КПУ Юрій Ільницький.
Як розповідав Юрій Васильович у приватній розмові: «Переговори були важкими. Леонід Ілліч декілька раз втрачав свідомість, але ми добились свого. Після тих переговорів між мною і Брежнєвим встановились дружні та довірливі відносини. Я міг напряму дзвонити Генеральному секретарю ЦК КПРС».
Ця особиста прихильність Леоніда Брежнєва до Юрія Ільницького зіграла свою важливу роль, коли в деяких високих московських партійних діячів на початку 70 – тих років минулого століття виникла ідея побудувати на правому березі Тиси біля села Сасово атомну електростанцію, як резервну електростанцію для країн Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).
Ільницького терміново викликали в Москву, поставили партійне завдання: в короткий термін визначитись з площадкою для будівництва АЕС. Юрій Васильович не на жарт розхвилювався. Після приїзду в Ужгород викликав до себе науковців – ядерників Ужгородського державного університету. Серед яких був один з учасників атомного проекту Радянського Союзу, завідуючий кафедрою ядерної фізики Володимир Шкода-Ульянов та доцент кафедри Дмитро Сікора.
Науковці зуміли переконати першого секретаря, що аварія на АЕС може мати катастрофічні наслідки не тільки для області, а для країн соціалістичного табору, а Ільницький пояснив Брежнєву, що будівництво електростанції може негативно вплинути на відносини з європейськими соціалістичними країнами. АЕС, на щастя, в Закарпаття не побудували.
Через 15 років вибухнув реактор на Чорнобельській АЕС.
1 грудня 1991 року, одночасно з Всеукраїнським референдумом про незалежність України та виборами Президента України, відбувся і місцевий референдум в Закарпатській області, згідно результатів якого 78 відсотків виборців ствердно відповіли на питання «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус самоврядної території, як суб’єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?» І що саме цікаве, того ж 1 грудня майже 93 відсотки закарпатців, які взяли участь в голосуванні сказали «ТАК» у відповідь на питання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?».
«Великі патріоти» України вже, майже, тридцять років твердять як мантру, що наші земляки, в переважній більшості, сепаратисти й це при тому, що область дала один з найкращих результатів у Всеукраїнському референдумі у підтримку Акту проголошення незалежності України. Ці людці так і не розуміють, що закарпатці (русини, українці, угорці, румуни тощо) не просто громадяни України, але вже давно європейці.
Закарпатці поважають центральну владу, є патріотами своєї країни і великими патріотами свого краю і хочуть газдувати на своїй землі самі.
Віктор Медведчук в 1997 році, коли в перше став народним депутатом від Закарпатської області, започаткував цікаву «традицію»: хочеш стати депутатом Верховної Ради – заручись підтримкою закарпатців, хочеш стати Президентом – обов’язково у своєму передвиборчому турне відвідай Срібну Землю, тут тебе підтримають.
Закарпатці завжди, в переважній більшості, голосували за «партії влади». Спочатку це була СДПУ(о), потім була «Наша Україна», при Януковичу – Партія регіонів, при Порошенку – за партію «Блок Петра Порошенка», при Зеленському – за «Слуг народу».
Але… Але ця традиція «зламалася» на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року. 73 відсотки перетворилися на 9, 5 відсотка.
Чому? «Молоді обличчя» успішного продовжили «традиції» своїх попередників: брехня, кумівство, невігластво, «комсомольський» апломб, скандали та корупція успішно з’їли рекордний рівень довіри до влади.
Чи зможуть «Слуги…» відновити свій рейтинг в області, який вони мали ще повтора року тому? Коли на виборах у Верховну Раду України люди були готові проголосувати, навіть, за «зелену табуретку»? Коли молодий симпатичний хлопчина, заслуга якого тільки в тому, що він вміє приготовити дуже добрі шашлики, наприклад, десь біля Синевирського озера, раптово складає достойну конкуренцію самому популярному й авторитетному політику в області?
Навряд чи. Розчарування буде тільки зростати, оскільки очікуваних змін не сталося і, скоріше всього, не станеться.
Спробуємо підтвердити сказане коротким аналізом передвиборчих «перегонів» «Слуг…»:
1.Президент України Володимир Зеленський, в дусі «великих стрибків», які відбувалися в Китаї в кінці 50-тих та на початку 60-тих років минулого століття, розпочав «Велике будівництво» в Україні, до яких були залучені десятки мільярдів гривень, половина з яких було вилучено з ковідного фонду. Розпочалось грандіозне будівництво та капітальних доріг, а також закладів соціальної сфери. На цей раз не забули і Закарпатську область. Побудовано і будується десятки кілометрів сучасних асфальтованих доріг в гірських районах. Появилась надія на бурхливий розвиток туристичної галузі та покращення добробуту горян. Здавалось, закарпатці мали б бути вдячні Президенту України.
Але… Ось це нещасне «але» знову вмішалось в політику. Спочатку перший «зелений губернатор» області Ігор Бондаренко почав несміло «прилаштовуватись» до «Великого будівництва», видаючи державну програму, ініційовану Володимиром Зеленським, як заслугу «керманича області», забуваючи при цьому сказати, що всі ці роботи здійснюються коштом платників податків і роблять їх організації, які виграли тендер. Більш вдало цей маневр почав реалізовувати вже другий «зелений губернатор», генерал-майор СБУ Олексій Петров. Навипередки з «генерал-губернатором» почали бігти й «Слуги..» – народні депутати. Не будемо втомлювати читача різними цитатами, рекомендуємо хоча б передивитись акаунт «Слуга Народу – Закарпаття». Там знайдете багато цікавих висловів в дусі «алякомсомол», на кшталт: «Наша команда знає і відчуває проблеми краю. Головна наша мета — відновити зруйноване та зберегти зроблене, розвинути туризм та покращити життя закарпатців. Адже люди — найцінніший скарб Закарпаття. Віримо, що наше бажання розвивати регіон привабить сюди інвесторів та ще більше туристів.
Змінимо Закарпаття разом!»
Коли читаєш такі вислови, то зразу виникають питання: Звідки в молодих людей, які виросли вже в роки незалежної України, такий «комсомольський ентузіазм»? В кого навчились таких беззмістовних бадьорих фраз?
Приведемо ще один «комсомольський» спіч вже керівника мукачівського виборчого штабу «Слуг…» Едгара Токаря: «Демократія – це ми з вами!
Тоді, коли йдемо голосувати і голосуємо чесно. Коли балотуємось, бо розуміємо, що якщо альтернативи нема, то її потрібно створити.
Коли беремо відповідальність за майбутнє держави – на себе.
Коли створюємо громадські організації і контролюємо владу через запити.
Коли приходимо в міські, районні, обласні ради з пропозиціями. Коли слідкуємо, куди витрачають наші бюджетні кошти. І не боїмося заявити про порушення.
І коли боремось за кожен голос, який не врахували».
Враження таке, що молодих хлопців і дівчат з «Команди ЗЕ» «машина часу» вернула з якогось з’їзду ВКП(б) 30-тих років минулого століття. Де конкретна розмова про чергове підвищення тарифів на споживання газу, про появу нового виду комунальних платежів – оплата за трансформування газу? Де конкретна розмова про розвиток міста, району, області, про розвиток інфраструктури регіону? Нема. Та чи й може бути така розмова в молодих людей, які у своєму житті, навіть, не змогли стати, хоча б просто, професіоналами в економіці, науці, бізнесі, в гуманітарній сфері? Навіть, «собачої будки» не змайстрували.
https://www.facebook.com/sn.mukachevo/videos/1364074477257081/
2.Місцеві вибори «Слуги…» спробували зробити «четвертим туром» президентських виборів. Тоді до влади приходили без жодних пояснень своїм виборцям, технологія полягала у тому, що виборці мали самі домалювати картинку майбутнього. Зараз, навіть, розуміючи, що особливих досягнень «Слуги…» показати не можуть, «зелені» політтехнологи знову витягли банальні гасла: «України – це, Закарпаття – це», «Мукачево – це ти», не дивлячись на те, що кожен з нас вже «був президентом», «кожен відчув себе президентом». На торішньому фестивалі політичної реклами ми бачили просто суперову рекламу від “Слуг…”, яка дійсно працювала і “брала” виборця і кількістю, і якістю. А зараз – вторинність, банальність і невідповідність суспільним запитам. Люди, дивлячись на бордову рекламу, не отримували відповіді на питання, які найбільше їх хвилювали: що буде з тарифами, з комуналкою тощо. «Слуги…» мали рекламу з серії “за все добре і проти всього поганого”.
Хто добре слідкує за передвиборчими баталіями минулих років міг звернути увагу на те, що «Слуги…» банальні плагіатори лозунгів Юлії Тимощенко, які так і принесли бажаного успіху
Локалізація гасла взагалі створювала, інколи, анекдотичну ситуацію: «Бухалово – це ти», «Глеваха – це ти», «Ноздрище – це ти» тощо.
А це вже тролінг конкурерентів «Слуг…»
Під час минулорічних виборів планку політичної реклами підняли дуже високо – природно, що й зараз усі очікували такого рівня. Але реклама партій – це ще більш-менш, значно гіршими є справи на місцях, де просто не розуміють, як іноді “бігморда” працює проти її власника і робить йому антирекламу. Звернімо увагу на передвиборчі бігборди шанованого в Мукачівському районі та Мукачеві екс-голови Мукачівської райдержадміністрації Іллі Токаря. Все місто було завішане сітілайтами, бігбордами Іллі Івановича з одними і тими же слоганами: «Буде так, як вирішиш ти!», «Підтримай команду Президента!». На жаль, крім роздратування, такі слогани ніяких емоцій не викликають. Закарпатці старшим і незнайомим людям ніколи не «тикають», завжди говорять на «ви». Це традиція нашого народу, яка передається з покоління до покоління.
«Тикання» нам принесли «визволителі» в 1944 році і через 30 років незалежності України «мавпують» члени «команди президента». Дивна метаморфоза. Знаючи добре Іллю Івановича, може переконливо сказати, що таке «тикання» не властиве ні його характеру, ні його менталітету.
Важко грати не властиву для себе роль члена «команди президента». Якого президента? Спочатку був Віктор Ющенко, потім Віктор Янукович, а ще вчора Петро Порошенко, а сьогодні вже Володимир Зеленський. Політичний цинізм – це не для Іллі Токаря.
https://www.facebook.com/sn.mukachevo/videos/3025611160993408/
Ще один невдалий приклад передвиборчої агітації – це професійно зроблений відеоролик флешмобу «Команда ЗЕ» грає у футбол. Крім посмішки такий ролик не викликає нічого. Бажання голосувати за цю команду, яка грає не властиву для себе роль «футболістів»? З якого «перепугу»?
https://www.facebook.com/watch/?v=2416451275316601
І в результаті «Команда ЗЕ» програла з розгромним рахунком 1:5
А відеоролик «Наша земля! Наше місто!». «Це наша земля! Наше місто! Це наша фортеця! Ми вже забули, що це наше? Нагайдамо їм разом», – ЗЕ, ЕДГАР ТОКАР, СЛУГА НАРОДУ.
https://www.facebook.com/sn.mukachevo/videos/339046467376365/
А на таку політичну «рекламу» кажуть: «Не треба ворогів, коли маємо таких дурнів». Невже «політики» в «коротких штанцях» хочуть щось «нагадати» місту, краю, країні?
Далі буде….
Олексій Фазекош, голова Ради адвокатів Закарпатської області, Президент Асоціації захисту прав правників України
Степан Сікора, блогер, політолог, шеф-редактор інтернет-видання «fenixslovo.com».
