Парадокс нашого часу
Боб Мурхед написав геніальне есе – “Парадокс нашого часу” у збірці молитов для своїх проповідей ще 1995 року. З того часу кому тільки не адресували його творіння, від Далай-Лами до сатирика Джорджа Карлінга.
Авторство ж належить доктору Бобу Мурхеду, колишньому пастору християнської церкви Оверлейк у Сіетлі. Він вийшов на пенсію 1998 року після 29 років роботи на цій посаді. Боб має ступінь доктора філософії з Каліфорнійської школи теології, ступінь бакалавра в Університеті Філліпса і ступінь бакалавра богослов’я у Вищій семінарії. У навчанні йому точно не позичати.
За ці роки есе облетіло весь світ і було опубліковано багатьма видавництвами… Хоч і минуло вже багато років, але його актуальність вражає донині:
Парадоксом нашого часу є те, що ми маємо високі будівлі, але низьку терпимість, широкі магістралі, але вузькі погляди.
Витрачаємо більше, але маємо менше, купуємо більше, але радіємо менше.
Маємо великі будинки, але менші родини, кращі зручності, але менше часу.
Маємо кращу освіту, але менше розуму, кращі знання, але гірше оцінюємо ситуацію, маємо більше експертів, але й більше проблем, кращу медицину, але гірше здоров’я.
П’ємо надто багато, куримо надто багато, витрачаємо надто безвідповідально, сміємося надто мало, їздимо надто швидко, гніваємося надто легко, спати лягаємо надто пізно, прокидаємося надто втомленими, читаємо надто мало, надто багато дивимось телебачення і молимося надто рідко.
Збільшили свої домагання, але скоротили цінності. Говоримо занадто багато, любимо занадто рідко і ненавидимо занадто часто. Знаємо, як вижити, але не знаємо, як жити. Додаємо роки до людського життя, але не додаємо життя до років.
Досягли Місяця і повернулися, але насилу переходимо вулицю і знайомимося з новим сусідом.
Підкорюємо космічні простори, але не душевні.
Робимо великі, але не найкращі справи.
Очищаємо повітря, але забруднюємо душу.
Підкорили собі атом, але не свої забобони.
Пишемо більше, але дізнаємося менше.
Плануємо більше, але досягаємо меншого.
Навчилися поспішати, але не чекати.
Створюємо нові комп’ютери, які зберігають більше інформації і вивергають потоки копій, ніж раніше, але спілкуємося все менше.
Це час швидкого харчування і поганого травлення, великих людей і дрібних душ, швидкого прибутку і важких взаємин.
Час зростання сімейних доходів і зростання кількості розлучень, красивих будинків і зруйнованих домашніх вогнищ.
Час коротких відстаней, одноразових підгузків, разової моралі, зв’язків на одну ніч; зайвої ваги і пігулок, які роблять усе: збуджують нас, заспокоюють нас, вбивають нас.
Час заповнених вітрин і порожніх складів.
Час, коли технології дають змогу цьому листу потрапити до вас, водночас дають змогу вам поділитися ним або просто натиснути “Delete”.
Запам’ятайте, приділяйте більше часу тим, кого любите, бо вони з вами не назавжди.
Запам’ятайте і палко притисніть близьку людину до себе, бо це єдиний скарб, який можете віддати від серця, і він не коштує ні копійки.
Запам’ятайте і говоріть “кохаю тебе” своїм коханим, але спершу справді це відчуйте.
Поцілунок та обійми можуть поправити будь-яку неприємність, коли йдуть від серця.
Запам’ятайте і тримайтеся за руки та цінуйте моменти, коли ви разом, бо одного дня цієї людини не буде поруч із вами.
Знайдіть час для любові, знайдіть час для спілкування і знайдіть час для можливості поділитися всім, що маєте сказати.
Бо життя вимірюється не числом вдихів-видихів, а моментами, коли захоплює дух!
