Я тебе породив, я тебе і вб’ю
Зі шкільних підручників у Росії прибрали будь-яку згадку про Київську Русь.
Насправді Путін своїми руками зробив так, що сенс існування величезної Росії почав полягати в антиукраїнстві. Від самих верхів до низів все пронизано антиукраїнською риторикою. Вся законотворчість та громадська думка підпорядковані виключно українській тематиці. Від перейменування котлети по-київськи у ресторанах до чистки згадок про Україну із підручників. Від перефарбування жовто-блакитних парканчиків у дворах до спроб створити свій власний Нюрнберг над українськими військовими. Від арештів пікетувальників із порожніми білими листками до викладання тілами дітей у садах та школах літери Z. Від заборони показу фільму “У бій ідуть лише старики” до доносів за вигук “Слава Україні”.
Ми спостерігаємо, як ця хвора імперія, як путінський Рейх став рабом ідеї знищення України та українського народу. Більше немає контролю над процесами всепроникаючої фашизації російського суспільства. Ні Путін, ні пропаганда, ні чиновники на місцях уже не можуть упоратися з цією заразою великодержавного марення, заснованої на тваринній ненависті до всього українського. Якщо завгодно, назвіть це вірусом. Масовим божевіллям.
Так сталося, що Росія сьогодні існує і сама себе поставила в таке становище лише тому, що існує Україна. І ставки стали настільки високі, що неможливо нічого відіграти назад – або живе Україна, або живе Росія. Історична виделка.
Тому Україна цілком справедливо розсудила для себе сьогодні, що вона йде до кінця або інакше перестає бути присутньою на карті Землі, як незалежна і вільна держава.
Втішає, що перемога України безперечна. Втішає, що справедлива відплата для кривавих злочинців держави Російської невідворотна.
Адже гарно виходить, прямо по Тарасу Бульбі.
Київ породив її – Київ її й вб’є.
Щось подібне буде в епіграфах російських підручників після смерті цієї імперії.
А зараз можуть скільки завгодно переписувати історію, нормальні люди сприймають все це, як безглузду агонію, що корчиться від фантомного імперського болю, осатанілого підранку.
Залишився фінальний постріл.
