«У моєму житті з’явилося відчуття, що час кінця світу настав…»
Не знаю чому, але те, що сталося в Чорнобилі, зв’язалося в мені з тим, що сталося з американським космічним кораблем “Челленджер”. Можливо тому, що ми вперше дивилися ці кадри з Америки в прямому ефірі. І враження від загибелі «Челленджера», яка сталася на очах мільйонів людей у всьому світі, було посилено мільйонами емоцій, що з’єдналися в цей момент. І ми своїми внутрішніми «приймачами» вловлювали почуття одне одного. У моєму житті з’явилося – воно то накочує, то відступає, але є в мені завжди – відчуття, що час кінця світу настав. Апокаліпсис сьогодні. Ви чекаєте на вогненний дощ, який проллється на землю? Ось він. Він уже йде.
XX століття – страшне століття. Правильно сказала Цвєтаєва в одному зі своїх віршів – “грізне століття”. Це перша світова війна, коли вперше світ воював проти всього світу, включаючи Австралію. Ця поява фашистських партій – у Німеччині, Італії, Іспанії. Це Друга світова війна. Вперше в історії людства з’явилися засоби масового знищення – під час першої світової війни було застосовано газ іприт. Потім з’явився кулемет. На початку століття мрія людства піднятися в повітря і парити, подібно до Ікар, була здійснена братами Райт. Але дуже скоро літак перетворився на найгрізніше знаряддя війни, що сіє смерть з небес. Потім була винайдена атомна бомба. Так, це вік великих змін. Не кращих змін, ні.
Почала змінюватися мораль, людство почало йти від Господа Бога. А коли після першої світової війни з’явилося “втрачене покоління”, це було покоління, здивоване тим, що людина може зробити з людиною. І мистецтво, і музика почали показувати світ цієї людини. Так виник авангард. Музика руйнування. Емоційне, добре стало вважатися сентиментальним та смішним. Проста музика для людей стала музикою другого ґатунку. З цього почалося різке розшарування музики. XX століття розділило музикантів на тих, хто не погоджувався з цією позицією, позицією руйнування і тих, хто робив мистецтво на цих принципах.
До речі, проблема тероризму. Такого ще не було в історії людства. Так, були вбивства, політичні вбивства, вбивства царів, змови. Але так: прийти, принести бомбу, підкласти її в магазин, у метро, підірвати, щоб загинули безневинні люди, а потім зателефонувати і взяти відповідальність на себе — цього людство не знало. Це нове. Вважається, що це є результатом розвитку цивілізації, технічної цивілізації. Не згоден. Тому що порох та динаміт були винайдені раніше. Просто це на думку нікому не спадало. Це не могло не вплинути й на мистецтво. Зокрема, на музику. Руйнування, що відбувається у душах, відбивається й у мистецтві. В одних — як протест і внутрішнє прагнення духовності, тепла, ніжності. В інших — як відображення руйнації, яку ми спостерігаємо в житті. Сьогодні я можу сказати спокійно: мені подобається музика з мелодикою, не має значення. У Прокоф’єва також мелодика, інша, але мелодика. Мені подобається музика, яка звернена до душі, до Бога. Я хочу добра. Я не можу, живучи всередині цього зла, ще й у мистецтві сприймати це зло.
З книги Мікаела Тарівердієва «Я просто живу»
