55 років потому: Невідомий Хрущов, або чому про смерть володаря третини світу повідомили одним рядком
Одинадцятого вересня 1971 року у Москві від великого обширного інфаркту помер Микита Сергійович Хрущов. Йому було сімдесят сім років. Колишній всемогутній лідер величезної держави, людина, чиї рішення змушували тремтіти весь західний світ, пішов із життя в абсолютній політичній тиші. Радянські газети повідомили про смерть Микити Хрущова лише одним сухим рядком. Жодної офіційної фотографії, жодного розгорнутого некролога, жодних державних почестей.
Сьогодні, коли минає п’ятдесят п’ять років від дня його смерті, здавалося б, про цього державного діяча написано абсолютно все. Історики розібрали його правління на молекули, політологи проаналізували кожен його крок на міжнародній арені. Проте за фасадом хрестоматійних фактів та карикатурних образів приховується складна, глибоко драматична особистість. Ця стаття є спробою критично-аналітичного осмислення феномена Хрущова, спираючись на маловідомі сторінки його життя, парадокси характеру та глибоку трагедію його фіналу.
Від бідного шахтаря до очільника імперії
Формування особистості Микити Хрущова починалося в умовах крайньої бідності. У юнацькі роки на суворому Донбасі, не маючи коштів, він власноруч зібрав з обрізків старих водопровідних труб справжній велосипед. Цей саморобний транспортний засіб вірою і правдою прослужив йому двадцять років. Для звичайного хлопця з бідної шахтарської родини власний велосипед на той час означав приблизно те ж саме, що для сучасної молоді означає придбання першого власного автомобіля. Цей епізод багато що пояснює в психології майбутнього генсека: його неймовірну впертість, здатність конструювати щось з підручних матеріалів, а також його глибоку, вкорінену неприязнь до рафінованих еліт.
Його шлях на політичний Олімп був всіяний жорсткою боротьбою. Коли розгорнулася запекла внутрішньопартійна криза, Хрущову протистояла так звана «антипартійна група», до якої входив і В’ячеслав Молотов. Хрущов переміг їх не стільки академічним інтелектом, скільки надзвичайною політичною інтуїцією та народною напористістю. Його вплив був настільки глобальним, що торкався кожної сфери і кожного регіону величезної імперії. Навіть Закарпаття, яке пройшло через надзвичайно складні етапи інтеграції, в епоху його реформ відчула певне соціальне та культурне послаблення, яке згодом увійде в історію як «відлига».
Перша леді СРСР: Феномен Ніни Петрівни
У масовій свідомості Ніну Петрівну Кухарчук, його незмінну супутницю, заведено уявляти «простою сільською жінкою поруч із лідером». Цей стереотип активно підтримувався в суспільстві. Але реальність була вражаюче іншою. Насправді дружина Хрущова була глибоко освіченою жінкою. Вона вільно розмовляла п’ятьма мовами: українською, російською, польською, французькою та англійською.
Під час прийому у Вашингтоні Ніна Петрівна невимушено заговорила з мільярдером Девідом Рокфеллером чистою англійською мовою, і той, за свідченнями очевидців, був помітно вражений її рівнем ерудиції. До Хрущова дружини радянських керівників на публіці не з’являлися зовсім — це було суворе табу. Він першим став брати дружину з собою на міжнародні зустрічі.
Парадоксально, але, проживши разом понад сорок років, вони, за низкою джерел, так і не реєстрували свій шлюб. За одними даними, вони розписалися лише у 1965 році, вже після його гучної відставки, коли виникла необхідність в оформленні пенсійних справ. За іншими — так і не розписалися зовсім. Цікавий нюанс: обслуга позаочі називала Ніну Петрівну «Коробочкою» за її неймовірну бережливість. Микола Гоголь однозначно б оцінив таку паралель.
Політика емоцій: Черевик, «кузькіна мать» та складнощі перекладу
Черевик та обіцянка показати «кузькіну мать» — два найвідоміших хрущовських епізоди, які зазвичай розповідають як один. Однак це невірно.
У жовтні 1960 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку Хрущов влаштував справжній шторм: він стукав кулаками по столу, перебивав ораторів і назвав філіппінського делегата «холуєм американського імперіалізму». Знаменита фотографія з черевиком обійшла всі газети, але пізніше була визнана професійним монтажем. Чи знімав він черевик насправді, очевидці розповідають по-різному: одні стверджують, що знімав і бив ним по столу, інші — що черевик просто зіскочив з ноги у натовпі, а треті запевняють, що нічого подібного не було.
А от «кузькіну мать» він пообіцяв показати роком раніше, влітку 1959-го в Москві, на Американській національній виставці у гострій суперечці з віцепрезидентом Ніксоном біля макета американської кухні. Перекладач розгубився і переклав ідіому буквально: «мати Кузьми». Американці всерйоз вирішили, що це кодова назва якоїсь нової радянської зброї.
Перекладачам із Хрущовим взагалі доводилося непереливки. Його особистий перекладач Віктор Суходрев (якого New York Times пізніше назве «королем перекладачів») одного разу переклав хрущовське «ми вас закопаємо» як пряме «we will bury you». Хрущов мав на увазі марксистську тезу про те, що соціалізм історично переживе капіталізм. Проте англійською вийшла пряма, агресивна погроза. Ця фраза миттєво розійшлася по всьому світу, а через двадцять п’ять років музикант Стінг процитував її у своїй пісні.
Мистецтво та політика: Протистояння з Ернстом Нєізвєстним
У грудні 1962 року Хрущов прийшов на виставку художників-авангардистів у Манежі. Побачене привело його у стан неконтрольованої люті. Він кричав, називав картини «мазаниною» та «ослячим мистецтвом». Найбільше з усіх тоді дісталося скульптору, яким був Ернст Нєізвєстний. Однак той не змовчав і відповів першій особі держави при всіх присутніх.
Коли через дев’ять років Хрущов помер — на той час вже давно усунений від влади й забутий, — його син Сергій звернувся з проханням зробити надгробок саме до Нєізвєстного. Скульптор погодився, зазначивши, що колись Хрущов перед ним вибачився. КДБ намагався завадити: митцю відкрито натякали, що будуть серйозні проблеми з Державною премією та замовленнями. Нєізвєстний відповів, що саме після цих погроз прийняв рішення остаточно.
Створений ним пам’ятник був геніальним у своїй простоті: білий мармур та чорний граніт, міцно сплетені між собою. Світле і темне, які стали нероздільними. Коли Сергія Хрущова питали, що це означає, він відповідав: кожен бачить щось своє. До могили на Новодівочому цвинтарі одразу потягнулися люди. Стурбований Московит з подачі Кремля закрив вільний вхід на кладовище — через одну могилу пропускний режим запровадили на всю територію.
Життя після влади: Ізоляція, мемуари та грак на дачі
Останні сім років свого життя Хрущов провів на державній дачі майже в повній ізоляції. Старі соратники перестали дзвонити, колишні висуванці відверталися. Якось на прогулянці він опинився поруч із партійним діячем Кириленком. Той, побачивши жебрака, кинув йому монету, а потім повернувся до Хрущова зі словами: «А от тобі не подадуть, якщо підеш коли-небудь з простягнутою рукою».
Зате поруч завжди залишалися вівчарка Арбат, собака доньки, яка ні на крок не відходила від нього, та ручний грак, якого він підібрав на ділянці і вигодував з руки. Птах ходив за ним по п’ятах, а побачивши їжу, смішно роззявляв дзьоб і квакав, немов жаба.
Хрущов дуже хотів написати мемуари. Попросив стенографістку — йому жорстко відмовили. Тоді він почав наговорювати спогади на магнітофон. Записи якимось чином потрапили за кордон і були видані у США. Його негайно викликали для принизливих пояснень. За свідченнями близьких, саме ця історія остаточно підкосила його здоров’я. Незабаром стався перший інфаркт.
На дачі він потайки слухав «Голос Америки» та Бі-бі-сі, вирощував помідори, возився з гідропонікою, годував грака, гуляв із собакою і без упину наговорював на магнітофон те, що ще тримала його пам’ять.
Забута смерть Микити Хрущова та його неоднозначний спадок
Ховали його 13 вересня. У Політбюро до останнього йшли суперечки щодо місця поховання. Косигін пропонував біля Кремлівської стіни, але без жодної церемонії: тихо привезти і покласти. Брежнєв наполіг на Новодівочому. З самого ранку всі підходи до кладовища оточили міліцією та людьми у цивільному. Сторонній не пустили взагалі. Про смерть газети скупо повідомили лише вранці в день похорону, одним єдиним рядком.
Ніна Петрівна отримала після смерті чоловіка сотні телеграм зі всього світу. А в радянській пресі — незручна і показова тиша. Життя Микити Хрущова стало яскравим свідченням того, як жорстока політична система, яку він сам реформував і створював, здатна викреслити людину з публічного простору. Проте історію неможливо вмістити у газетний рядок: його політична спадщина, так само як і чорно-білий мармур на його могилі, назавжди залишиться нероздільним переплетінням грандіозних реформ та фатальних помилок, які змінили хід світової історії XX століття.
Степан Сікора
