Чому вибори в Карпатській Україні 1939 копіювали вибори в нацистській Німеччині й СРСР: Аналіз та протест Ізи
У політичній історії Central Europe існують сюжети, від яких у сучасних поливальників «демократичним єлеєм» стискається горло. Уявіть собі сцену: на дворі початок 1939 року. У Берліні Адольф Алоїзович із полегшенням підбиває підсумки плебісцитів за єдиний список НСДАП, де відсоток підтримки фюрера зазвичай зупиняється на граціозній позначці 99,1%. У Москві Йосип Віссаріонович задоволено пихкає люлькою, споглядаючи незламний «блок комуністів та позапартійних», який стабільно вибиває 98,8%.
І ось у тихій, мальовничій долині Тиси, у столичному Хусті, молода автономна адміністрація під керівництвом о. Августина Волошина вирішує, що вони нічим не гірші за великих європейських «інженерів людських душ». Навіщо вигадувати велосипед з кількома партіями, дискусіями та нудним чехословацьким парламентаризмом, якщо можна зробити одне просте, як калач, Українське національне об’єднання (УНО) і тримати усе під суворим контролем?
Але тут стався конфуз. За кілька кілометрів від урядових кабінетів Хуста розташовувалося запекле село Іза. Його мешканці — корінні карпаторусини (русини) — за два десятиліття перебування у складі Першої Чехословацької республіки встигли скуштувати справжнього хліба свободи, демократії та багатопартійності. Вони знали, що таке вільні вибори, коли за голос селянина змагаються аграрії, соціал-демократи та автономісти, а не напіввійськові патрулі. І коли автократична система спробувала пропхати їм безальтернативний бюлетень, ізянські ґазди показали єдиній партії таке «народне волевиявлення», що відлуння відчутне в архівах і досі.
Міф про «вибори 1938 року» та архітектура однопартійного свята
Розпочати цей аналітичний пасквіль проти бюрократичного глупства варто з виправлення одного фундаментального хронологічного міфу. У популярній публіцистиці часто пишуть про «вибори до Сойму Підкарпатської Русі 1938 року». Дорогі аматори історії, восени 1938 року після Першого Віденського арбітражу та надання автономії краянам було не до виборчих скриньок — край гарячково переносив адміністративний центр із втраченого Ужгорода до Хуста.
Офіційно вибори до Сойму Карпатської України були призначені Міністерством внутрішніх справ автономного уряду лише 12 січня 1939 року, а саме голосування відбулося 12 лютого 1939 року. Тобто ми маємо справу з блискавичним одномісячним виборчим ралі 1939 року в межах складного політичного циклу 1938–1939 років.
Як показують фундаментальні [розвідки Арпада Попелі про вибори до Сойму Підкарпатської Русі, демократичні декорації прибирали зі сцени з грацією професійної катапульти. У другій половині січня (у джерелах фігурують дати 16 та 20 січня) уряд автономії фактично ліквідував або позбавив можливості діяти всі попередні політичні партії. Чехословацьку багатопартійну систему, яку так цінували місцеві русини, просто перекреслили одним адміністративним розчерком пера.
На політичній арені залишилася єдина юридично визнана та легальна сила — Українське національне об’єднання (УНО). Схема була списана з тогочасних тоталітарних методичок Берліна та Москви із філігранною точністю:
Опозиційні партії забороняються або розганяються під приводом «захисту національної єдності».
Офіційні оголошення про порядок висунення альтернативних кандидатів розповсюджуються за кілька днів до дедлайну, позбавляючи опозицію фізичного часу на збір підписів.
Створюється єдиний офіційний список кандидатів, а виборцю пропонується проста форма бінарного вибору: ти «за народ і уряд» чи «зрадник і ворог».
Преса (газета «Нова Свобода») та адміністративний апарат перетворюються на монопольний рупор рупорів.
Карпаторусини, які ще вчора обирали між десятком партійних програм у міжвоєнній Чехословаччині, раптом опинилися перед фактом: їм несуть «демократію» тоталітарного зразка, де рішення вже прийнято у Хусті.
Драма чотирьох хвилин: Як ізянських православних «запізнили» на вибори
Проте автономний уряд недооцінив правову грамотність та впертість карпаторусинського населення. Село Іза, яке ще з початку XX століття було потужним осередком православного відродження та збереження русинської ідентичності, вирішило зіграти з владою за її ж бюрократичними правилами.
Не маючи можливості діяти через заборонені партії, ізянські ґазди сформували опозиційний кандидатський список «Об’єднання карпатських русинів», який у тогочасній урядовій пресі зверхньо охрестили «списком ізянських православних». Збір підписів проходив у умовах жорсткого адміністративного тиску та залякувань, але люди масово ставили свої автографи.
І ось тут розгортається сюрреалістична драмедія, детально відновлена в статистичних розвідках Арпада Попелі:
Опозиціонери збирають необхідні підписи по селах Хустщини.
22 січня о 11:47 ранку — за 13 хвилин до встановленого законом полуденного дедлайну — список опозиції офіційно та нотаріально засвідчується.
Представники Ізи біжать до крайової виборчої комісії у Хусті.
О 12:04 — рівно через чотири хвилини після полудня — список фізично потрапляє до рук комісії.
Вироком бюрократичних богів стало коротке: «Запізнилися! На чотири хвилини!». Опозиційний список до виборів не допустили.
Чи були ці чотири хвилини результатом випадкових заторів на дорозі з Ізи до Хуста, чи штучно створеною адміністративною пасткою? Прямого документа про навмисне затримання кур’єрів немає, але у ширшому контексті, коли агітаторів арештовували, а списки вилучали в інших округах, ці 4 хвилини виглядають як вершина політичного цинізму. Втім, скасування опозиційного списку не зламало ізян — воно їх розлютило.
Бунт біля виборчих скриньок: Розшифровка результату 427 проти 1 100
12 лютого 1939 року настав день голосування. Влада у Хусті очікувала на тріумфальне підтвердження своєї легітимності. Загалом по Карпатській Україні офіційні цифри виявилися саме такими, про які мріє кожен автократ: із 265 002 поданих голосів за список УНО зарахували 244 922, тобто космічні 92,4%.
Але коли відкрили виборчі скриньки в Ізі, урядові інспектори, мабуть, схопилися за голови. Цифри з Ізи, збережені у повній виборчій таблиці, виглядають як вироку системі:
Зареєстровано виборців у селі: 1 616 осіб.
Взяли участь у голосуванні: 1 536 осіб (явище фантастичної громадянської свідомості — явка 95,0%).
Проголосували ЗА урядовий список УНО: 427 осіб (лише 27,8%).
Проголосували ПРОТИ урядового списку: 1 100 осіб (71,6%).
Недійсні бюлетені: 9.
Це був розгром. Понад дві третини села офіційно та відкрито сказали «НІ» єдиній дозволеній партії. Причому це не був пасивний бойкот чи ухилення від виборів — 95% явка свідчить про те, що карпаторусини Ізи свідомо прийшли на дільницю, щоб використати єдину залишену їм юридичну щілину: кинути бюлетень у кошик «проти».
Цей результат надзвичайно важливий для об’єктивного історика. З одного боку, вибори не були вільними: опозицію зачистили, інформаційне поле монополізували, а формування Карпатської Січі виконували роль силового аргументу. З іншого боку, сам факт офіційного опублікування результату Ізи доводить, що виборчі органи не просто переписали абсолютно всі локальні протоколи «зі стелі». Ізу зафіксували як острів супротиву, що робить її унікальним контрольним випадком у дослідженні тогочасного режиму.
Побиті січовики, чехословацькі офіцери та міфи Майкла Вінча
Формування опозиційного настрою в Ізі супроводжувалося не лише юридичними дебатами, а й цілком фізичними зіткненнями.
У 1942 році чехословацький офіцер А. Боровський, який під час описуваних подій командував батальйоном охорони держави у Підкарпатській Русі, підготував аналітичну записку для уряду Едварда Бенеша у Лондоні (документ зберігається в Národní archiv České republiky, fond MV-L, sign. 2-10-3, karton 114, про що згадується у дослідженні Олега Казака).
Боровський зазначав, що Іза залишалася глибоко лояльною до Чехословацької республіки. Коли напередодні виборів до села прибули агітатори з-поміж Карпатської Січі, аби пояснити селянам «єдино правильний вибір», місцеві русини не стали слухати полум’яні промови. За свідченням офіцера, січовиків просто побили та вигнали із села.
Проте до свідчень Боровського слід ставитися із джерелознавчою обережністю. У своїй записці він також наводив чутки, ніби влада у Хусті після виборів оголосила про «суцільну підтримку УНО в Ізі». Як ми бачимо з офіційної виборчої таблиці (427 за / 1 100 проти), офіційні цифри розгрому УНО все ж були зафіксовані, тому чехословацький офіцер, імовірно, транслював первинні виборчі результати.
А що ж іноземні спостерігачі? У контексті виборів часто згадують ім’я “Michael Vinchi” або “Vinci”. Проте глибокий бібліографічний аналіз показує, що це помилкова транслітерація. Йдеться про британського журналіста Майкла Вінча (Michael Winch), який видав у Лондоні цінну книгу Republic for a Day: An Eye-Witness Account of the Carpatho-Ukraine Incident (1939 рік, 286 сторінок).
Окремі примірники цієї праці зберігаються в [архівах Imperial War Museums], а сама книга зареєстрована в [каталозі Open Library]. Хоча праця Вінча є важливим свідченням очевидця про загальну атмосферу в Хусті, у перевірених фрагментах немає прямих доказів того, що він особисто був присутній в Ізі під час голосування. Тож приписувати йому персональні описи ізянського бунту без суцільного вивчення оригіналу праці є історіографічною натяжкою.
Водночас проурядовий табір сприйняв результат Ізи як справжній удар нижче пояса. Український письменник та діяч Василь Ґренджа-Донський у своєму щоденнику не приховував емоційного розчарування, змальовуючи Ізу майже як «відстале, підкуплене та вороже село». Така емоційність урядового хроніста лише підкреслює, наскільки глибоко ізянський результат уколов автократичні амбіції Хуста.
Конфесійний фактор та спроба нейтралізації Ізи
Чому саме Іза стала епіцентром супротиву? Пояснювати це виключно «прорадянськими» чи «проугорськими» впливами — значить повністю ігнорувати складну соціальну тканину краю.
Іза була релігійним та культурним серцем православного руху. У політичній культурі міжвоєнного Закарпаття конфесійна приналежність тісно перепліталася з національною самоідентифікацією. Більшість ізян ідентифікували себе як карпаторусини (русини) і бачили в чехословацькому демократичному устрої гарантію своїх релігійних та культурних прав. Натомість курс уряду Волошина сприймався багатьма як спроба насильницької українізації.
Влада у Хусті чудово розуміла небезпеку ізянського прецеденту. Як зазначається у розвідці Павела Марека та Юрія Данильця, 6 лютого 1939 року — за шість днів до виборів — у Хусті терміново скликали конференцію православного духовенства, лояльного до архиєпископа Саватія.
За підсумками наради було видано заклик до православних віруючих голосувати за УНО. Щоб нейтралізувати опозиційний запал Ізи, серед підписантів заклику публічно фігурувало ім’я Дмитра Симулика — авторитетного мешканця Ізи та колишнього учасника легендарного Мараморош-Сигетського процесу.
Але навіть залучення такого вагомого авторитету не допомогло: більшість православних громад Підкарпатської Русі дійсно підтримала УНО, але Іза залишилася непохитним винятком. Це доводить, що ізянський протест був не просто результатом церковної вказівки зверху, а визрів як усвідомлений громадянський вибір селян.
Міжнародний контекст та географічна пастка столиці
Географічне положення Ізи додає цій історії особливої гостроти. Село розташоване всього за кілька кілометрів від Хуста — тогочасної столиці автономії. Це не була далека гірська периферія, куди не доходила державна газета. Іза була фактично передмістям Хуста, його політичним задвірком. Бунт в Ізі відбувався прямо під носом у центральної влади, на очах в іноземних журналістів та дипломатів.
А дипломати в той час уважно стежили за кожним кроком Хуста. Ситуація навколо Підкарпатської Русі детально аналізувалася у британському Foreign Office (документи серії FO 371), що відображено в історіографічному огляді Пола Роберта Маґочі та сучасних дослідженнях британського бачення.
Звіти польської розвідки та дипломатії, опубліковані у фундаментальних збірниках і проаналізовані у Науковому віснику Ужгородського університет, акуратно фіксували кожну тріщину в моноліті волошинівського режиму.
Угорські дипломатичні фонди в Будапешті (MNL OL K 63, K 64), представлені на офіційному порталі Угорського національного архіву, також детально накопичували відомості про русинську опозицію, готуючи ґрунт для наступного березневого вторгнення.
Усі ці зовнішні спостерігачі бачили головне: спроба створити тоталітарну однопартійну вітрину в центрі Європи виявилася дірявою. І першу величезну діру в цій вітрині пробили саме карпаторусини села Іза.
Для бажаючих дослідити тогочасну топографію та точні локації підрозділів, незамінним ресурсом є чеський геопортал ČÚZK, де збереглися детальні топографічні карти Чехословаччини 1930-х років.
Чому подвиг ізянських виборців заслуговує на повагу
Подій 12 лютого 1939 року в Ізі не можна спрощувати до примітивного штампа «русофіли проти українців» чи «зрадники проти патріотів».
Це була перш за все битва людей, які пізнали смак чехословацької демократії, проти новоспеченого авторитаризму. Карпаторусини села Іза довели, що вони не є безликою масою, яку можна загнати в однопартійне стійло за допомогою сильних гасел та напіввійськових формувань.
Вони пройшли через юридичний марафон, спробувавши зареєструвати власний список. Коли їхній список цинічно «запізнили» на 4 хвилини, вони не опустили руки й не залишилися дома. Вони організовано прийшли на дільниці зі 95-відсотковою явкою і демонстративно вліпили 1 100 голосів «ПРОТИ» єдиного кандидатно-партійного монстра.
Вибори до Сойму 1939 року справді стали калькою однопартійних плебісцитів тоталітарних режимів Німеччини та СРСР за своєю формою, обмеженнями та відсутністю реальної конкуренції. Але завдяки таким селам, як Іза, вони не стали калькою за своїм духом. Протест Ізи залишився в історії як яскравий доказ того, що демократичний гарт, отриманий русинами у міжвоєнній Чехословаччині, виявився міцнішим за адміністративне свавілля та тоталітарні моди тогочасного світу.
Джерела інформації
1. Арпад Попей: Штрихи до історії виборів Сойму Карпатської України в лютому 1939 року – Kárpátalja.ma
2. [PDF] fór umTárSAd AlomTud om án yiSZemle Tartalom – AWS
3. Republic for a day an eye-witness account of the Carpatho …
https://www.iwm.org.uk/collections/item/object/1500044032?utm_source=chatgpt.com
4. Русофилы Подкарпатской Руси в период существования Второй Чехословацкой Республики (1938–1939 гг.) | Nauka Vera Kuljtura
5. (PDF) Contribution to the Knowledge of Archbishop Sawatij’s Activities in Subcarpathian Ruthenia in the First Half of the 20 th Century 1 PAVEL MAREK – JURIJ DANILEC
6.Вторжение Венгрии в Карпатскую Украину (1939)
7. Kárpátalja visszafoglalása – Wikipédia
https://hu.wikipedia.org/wiki/K%C3%A1rp%C3%A1talja_visszafoglal%C3%A1sa?utm_source=chatgpt.com
8. Мадярська прапаґанда. Василь Ґренджа-Донський. Щастя і …
https://litopys.org.ua/grendzha/grendzh16.htm?utm_source=chatgpt.com
9. Republic for a day by Michael Winch | Open Library
https://openlibrary.org/works/OL1165349W/Republic_for_a_day?utm_source=chatgpt.com
10. An Historiographical Guide to Subcarpathian Rus’
11. «Найбільша проблема Європи»: Карпатська Україна у міжнародній грі на зламі 1938-1939 років | АРГУМЕНТ
12. (PDF) Differences in the British Perceptions of the Slovaks and …
13. British Foreign Office files on Ukraine and Ukrainians, 1917-1948 by J. V. Koshiw | Open Library
14. Carpatho-Ukraine in the Documents of the Second Polish …
15. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ МАНЕВРИ УРЯДУ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ УГОРСЬКОЇ АГРЕСІЇ (СЕРЕДИНА БЕРЕЗНЯ 1939 р.) | Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія
https://visnyk-ist.uzhnu.edu.ua/article/view/184288?utm_source=chatgpt.com
16. Polgári kori kormányhatóságok levéltárai – Magyar Nemzeti Levéltár |
https://mnl.gov.hu/mnl/ol/polgari_kori_kormanyhatosagok_leveltarai?utm_source=chatgpt.com
17. PÁZMÁNY PÉTER KATOLIKUS EGYETEM BÖLCSÉSZET
18. [PDF] Tervek a galíciai határ kiigazítására 1941-1942-ben
19. The ukrainian question in the foreign policy of the second …
20. Huszt vára – Trianon-programok – Magyar Cserkészszövetség
https://trianon100.cserkesz.hu/turacelpontok/turak/huszt_vara.html?utm_source=chatgpt.com
21. Old maps of Zakarpattia | OldMapsOnline
https://www.oldmapsonline.org/en/Zakarpattia_Oblast?utm_source=chatgpt.com
22. Geoportal ČÚZK Access to map products and services – Geoportál
23. ilitary topographic maps of the Czech Republic from the first half of …
https://real.mtak.hu/82226/?utm_source=chatgpt.com
Примітка. Стаття не є науковою працею, хоч і написана на підставі детального аналізу поданих джерел інформації. Стаття подана в оповідальній та популярній і призначена для широкого кола читачів, які цікавляться історією Закарпаття.
Станіслав Ганькович, голова ГО “Наохтема в рокаши”
Степан Сікора
