Виродження влади: Як Зеленський досяг своєї стелі, а система держуправління — дна

1. Точка «Х»: Парламентський день розплати та ілюзія кадрових порятунків

Серпень 2026 року увійшов у новітню історію українського державотворення як момент остаточного зняття ідеологічних та управлінських масок. День 18 серпня був оголошений у кулуарах Верховної Ради справжнім «часом Х»: парламент зібрався на надзвичайне засідання, аби суспільство дізналося ім’я нового очільника Міністерства оборони України. Протім за фасадом офіційних процедур давно ховалася гірка реальність: рішення було ухвалене на Банковій набагато раніше, і це рішення виявилося аж ніяк не на користь Михайла Федорова.

Для колишнього очільника відомства Михайла Федорова ця дата стала фінальним сигналом — моментом, коли для нього пролунав чіткий заклик «діяти інакше». Тривалий час він намагався сидіти на двох стільцях: з одного боку, зберігати репутацію прогресивного цифрового візіонера, з іншого — залишатися слухняним гвинтиком у жорстко централізованій вертикалі Володимира Зеленського. Проте межа компромісу була вичерпана.

Драма нинішнього моменту полягає навіть не у подальших кроках самого Федорова — чи піде він у жорстку опозицію до глави держави під час війни, чи обере делікатне дистанціювання, намагаючись зберегти своїх людей у структурі Міноборони та ілюзію стосунків із президентом. Головна драма полягає у глибокому трансформаційному процесі, який відбувається у свідомості українського суспільства.

Протестувальники з картонними плакатами під стінами державних установ, які ще вчора виходили з персональним гаслом «За Федорова!», повільно, але наполегливо доходять до ключового усвідомлення: жодна одиночна фігура не здатна самотужки змінити систему. Тим більше Федоров — плоть від плоті цієї ж системи, який лише зараз дійшов до власної межі компромісу з нею.

У фокусі проблеми опинилися не просто прізвища, які Офіс Президента гарячково переставляє на зношених ліжках виконавчої влади. Зеленський може нескінченно грати у рокіровання: переміщати Сергія Корецького з крісла прем’єр-міністра назад у «Нафтогаз», перекидати Юлію Свириденко з «Нафтогазу» в Кабмін або, гарненько перемішавши фігури, знову витягнути одвічного Дениса Шмигаля. Причина цих дій банальна — у президента повністю закінчилися люди, яким він особисто довіряє, а щенячої відданості тих, хто залишився поруч, він катастрофічно не цінує.

«Переставляння ліжок у борделі не змінює якості послуг. Суть кризи полягає в тому, що понад сім років каденції чинного президента країну водили нескінченним лабіринтом імітацій і нарешті завели у глухий кут. У вирішальний момент війни за виживання держави».

2. Неосвічена монархія: Стеля компетенції Зеленського та безбаластна катастрофа

Дійсність, яку Банкова намагається замаскувати щоденними зверненнями, закордонними візитами, зборами послів та викраденням інформаційних приводів у Головнокомандувача ЗСУ чи профільних міністрів, залишається невблаганною. Політичний режим в Україні де-факто трансформувався у монархію. Причому в монархію неосвічену та некомпетентну.

Зосередивши у своїх руках абсолютно всі важелі державної влади, Володимир Зеленський досяг своєї персональної психологічної та професійної стелі — межі компетенції. За цей час він не зробив головного, що могло б допомогти Україні уникнути управлінської катастрофи:

1. Відмова від токсичного баласту: Президент виявився неспроможним скинути баласт «своїх» відданих дилетантів на користь компетентних фахівців.

2. Відсутність прямого табу: Система не отримала від першої особи прямого та безкомпромісного сигналу: «Не красти».

Складно сказати, що є більш небезпечним для держави — злочинні дії корупціонерів чи злочинна бездіяльність «своїх» дилетантів. Але коли обидві ці отрути опиняються в одному флаконі, ризик виходить за межі політики. Головний ризик сьогодні — це програти війну.

Детальніший фаховий розбір того, як владна вертикаль втратила зв’язок із реальною економікою та обороною, викладено у статті Виродження влади. Як Зеленський досяг своєї стелі, а система держуправління — дна.

3. Архітектура кадрового абсурду: Від Корецького до Умєрова та Хмари

Помилково вважати, що Зеленський керує хаотично. Він цілком послідовно вирішує завдання збереження власної системи влади. Після офіційної епохи Андрія Єрмака, з підозрюваним Єрмаком та з поки що офіційно не підозрюваним Давидом Арахамією, який зайняв вухо президента в робочий час і переконав його у необхідності змінити уряд.

Проблема полягає в тому, що завдання архітектора цієї системи не збігаються із завданнями держави. Те, що суспільство сприймає як глухий кут, для Банкової — зручна дорога. В результаті у найважчий час на ключових напрямах — обороні, енергетиці та економіці — опинилися вкрай слабкі та несуб’єктні люди.

3.1. Економічний тупик Корецького та «візіонерство» McKinsey

Сергій Корецький був у захваті від отриманого чину прем’єра, проте вміння гучним голосом ставити на місце підлеглих у «Нафтогазі» виявилося абсолютно марним у Кабміні. Не маючи власних людей та експертизи, новий прем’єр покорно повів уперед чужу команду.

Єдиний рекомендований Корецьким у міністри економіки «візіонер» Олександр Кравченко запропонував Стратегію економічного розвитку до 2042 року, розроблену за ключової участі McKinsey. Як розкрила редакторка економіки ZN.UA Юлія Самаєва у своєму розслідуванні Економічного дива в Україні не буде: ZN.UA про урядову Стратегію-2042, цей документ за два мільйони доларів пропонує майбутнє, підозріло схоже на бідне сьогодення. Детальний аналіз наведено також у публікації Нова стратегія економічного розвитку України може виявитися непотребом.

3.2. Дипломатія «тьорочника»: Рустем Умєров у СЗР

Переставлення Рустема Умєрова на Службу зовнішньої розвідки стало відповіддю Банкової суспільству. Умєров — це Туреччина, Штати (де його родина перебуває в заручниках через бізнес та нерухомість), Катар та Емірати. Умєров давно зарекомендував себе не як дипломат чи переговірник, а як «тьорочник» — людина, здатна розв’язувати фінансові питання президента.

3.3. Безсуб’єктне Міністерство оборони та силовий «одобрямс»

Ігор Клименко на посаді Секретаря РНБО покликаний забезпечити абсолютний «одобрямс» і дисципліну на засіданнях, оскільки Володимир Зеленський впевнений, що знає все краще за всіх.

Водночас в.о. міністра оборони Євгеній Хмара опинився у незнайомій цивільній системі закупівлі та управління. Некомпетентний міністр — це несуб’єктний міністр, що дозволяє Банковій безперешкодно контролювати розподіл 90 мільярдів євро партнерської допомоги.

4. Олександр Поклад та контрнаступ на антикорупційний блок

Головним таранним інструментом Банкової є Олександр Поклад. Саме він за особистим дорученням президента їздив до ОАЕ забирати нардепа-держзрадника Федора Христенка і готує «свідчення» проти голови САП Олександра Клименка.

«Розвідки — це мисливські собаки. Вони шпигують на користь країни, вільні у виборі методів і рвуть здобич. А СБУ всередині держави — це службові собаки, які захищають закон і тому не можуть дозволити собі методів мисливських. Проте в нас на чолі СБУ зараз мисливський пес, натравлений на НАБУ, активістів і незалежні ЗМІ».

Прямим підтвердженням силового свавілля став розголошений випадок, коли підрозділи СБУ незаконно затримали детектива НАБУ на блокпосту при въїзді до Сум, що детально висвітлено у статті Затримання детектива НАБУ на блокпості в Сумах: роз’яснення СБУ та позиція Бюро.

5. Осінній розмотувальний клубок НАБУ: Від Єрмака та Арахамії до справи Осіпова

Попри шалений тиск, НАБУ та САП готують гучні реалізації на осінь 2026 року:

1. Друга підозра Єрмаку: Розслідування щодо ексголови ОП Андрія Єрмака стосується незаконного збагачення. Наразі проводяться молекулярно-генетичні експертизи ДНК на предметах, вилучених у квартирі Тімура Міндіча.

2. Конверти Арахамії: У справі про підкуп нардепів проводиться дослідження біологічних слідів на предметах, вилучених у помічника Давида Арахамії — Тараса Мельничука.

3. Офшори Проніна: Голова Держфінмоніторингу Філіп Пронін блокує міжнародні дані для НАБУ. Слідство вийшло на нього через розкрадання на фортифікаціях Полтавської ОВА та вилучення готівки й печаток конвертцентрів у його заступника Корольчука.

4. Справа Осіпова: Викриття Андрія Осіпова (вимагав $1 млн) розкрило його зв’язки з генералами Дукою та Кравчуком, а також тіньові схеми СБУ. НАБУ взялося за кінчик кримінально-кланового клубка, через що керівники Бюро постали перед реальною фізичною загрозою.

6. Шагренева шкіра свободи: Війна Банкової проти медіа та активістів

Влада послідовно виводить у сліпу зону медіа та громадський контроль:

• Заборона називати прізвища підозрюваних до вироку суду (позов Дмитра Борзих проти ZN.UA на 500 тис. грн).

• Законопроєкт №15289 Сергія Власенка про обмеження розголошення обставин справ.

• Збереження «поправок Лозового» для затягування справ у ВАКС.

• Використання ТЦК та мобілізації для тиску на журналістів (кейс «Слідство.Інфо») та безпідставне зняття броні з активістів.

7. Соціологічний злам та неминучість перезавантаження влади

Два з половиною роки тому видання ZN.UA та Інна Ведернікова пропонували створити Уряд технократів або національної довіри. Проте Зеленський через власне ego відмовився ділитися владою, обравши самоізоляцію з Міндічем, Єрмаком, Арахамією та Покладом.

Сьогодні вуличні протести з картонками є результатом інтуїтивного відторгнення дегенеративної системи. Динаміка соціологічних опитувань свідчить про глибокий системний зсув:

Зеленський залишається «голівудським героєм» та зовнішнім символом України, проте внутрішньо цей цвях забитий у ногу держави разом із правцем. Сценарій легітимної передачі влади стає питанням виживання країни у війні. Наші шляхи з цією владою остаточно розійшлися. Тепер головне завдання — розійтися так, щоб Україна вижила й пішла далі.

За матеріалами:

Інна Ведернікова, редактор відділу внутрішньої політики ZN.UA