Прах Євгена Коновальця на НВМК: Герой України чи винуватець падіння УНР та втрати Галичини?

Розділ 1. Пафос на КПП «Ужгород»: радянські рефлекси сучасної бюрократії

Українська бюрократична машина володіє унікальним талантом: вона здатна перетворити будь-яку складну, драматичну та глибоко суперечливу історичну постать на одновимірний плакат для власного піару. Коли чиновникам потрібен черговий інфопривід для демонстрації патріотизму, з історичної шафи дістаються найгостріші артефакти минулого, ретельно очищаються від «незручних» фактів і загортаються у блискучу обгортку державного ритуалу.

Черговим шедевром цього жанру стала офіційна церемонія зустрічі праху засновника УВО та першого голови Проводу ОУН Євгена Коновальця. На офіційній сторінці заступника голови Закарпатської обласної військової адміністрації Юрія Гузинця з’явився допис, написаний із вражаючим відчуттям паркетного пафосу, який мимовільно відкидає читача в епоху урочистих звітів районних комітетів КПРС:

«Сьогодні на Закарпатті відбулася подія, значення якої виходить далеко за межі однієї церемонії. Через майже 90 років Євген Коновалець повернувся в Україну. На КПП «Ужгород» разом із заступницею керівника Офісу Президента України Іриною Верещук, представниками обласної та міської влади, військовими, прикордонниками, дипломатами та пластунами зустріли прах полковника Армії УНР, командира Січових стрільців, одного з провідників українського визвольного руху. З військовими почестями. Коридором пошани. На землі держави, за яку він боровся все своє життя. У такі моменти історія перестає бути лише сторінками у книжках. Євген Коновалець загинув далеко від Батьківщини у 1938 році. Сьогодні його прах перетнув кордон незалежної України, щоб знайти спочинок на рідній землі. Майже дев’ять десятиліть між цими двома датами. І дуже висока ціна, яку покоління українців заплатили за право мати власну державу. Символічно й водночас боляче, що сьогодні Україна знову змушена зі зброєю відстоювати те саме право — бути вільною, незалежною і самій визначати своє майбутнє. Змінюються покоління. Змінюються імена наших захисників. Але боротьба за Україну триває. Сьогодні Закарпаття мало честь першим зустріти Євгена Коновальця на українській землі. Вічна шана тим, хто боровся за Україну тоді.»

Сценарій розіграно бездоганно: високопосадовці у суворих костюмах, Ірина Верещук із журливим виразом обличчя, об’єктиви телекамер, вишикувані прикордонники та обов’язковий «коридор пошани». Кульмінацією цього процесу має стати перепоховання Євгена Коновальця з найвищими державними та військовими почестями на території Національного військового меморіального кладовища.

Проте за цим відполірованим фасадом державницького пафосу ховається незручне запитання, яке посадовці воліють уперто не помічати: а чи дійсно діяльність полковника Коновальця та її стратегічні наслідки для української нації заслуговують на той німб абсолютної непогрішності, який йому так квапливо малюють урядові пресслужби?

Якщо відкинути полум’яні промови й відкрити первинні архівні документи, перед нами постане зовсім інша картина. Це історія про те, як політичний радикалізм, зрада діючого державного устрою, ставка на конспіративний терор та авторитарну ідеологію знищили першу українську незалежність у XX столітті й заклали підвалини для катастрофічних міжетнічних трагедій.

Розділ 2. Чотири фатальні кроки Коновальця: за що саме віддають почесті?

Коли чиновники на кордоні говорили про «державу, за яку він боровся все своє життя», вони, ймовірно, сподівалися, що читач не обізнаний з детальною хронологією подій 1918–1938 років. Адже системний аналіз військово-політичного шляху Євгена Коновальця показує, що його практичні рішення раз у раз приводили саме до руйнування українських державних інституцій.

Аргумент 1. Зрада Гетьмана Скоропадського та руйнування Української Держави

Восени 1918 року Українська Держава під керівництвом Гетьмана Павла Скоропадського володіла всіма атрибутами повноцінного утворення:

• Чинний; функціональною фінансовою системою та стабільною валютою (гривнею);

• Дієздатним державним апаратом і судовою системою;

• Широким міжнародним визнанням (включаючи дипломатичні посольства у десятках країн);

• Сформованою системою освіти, Національною академією наук та регулярними військовими формуваннями, які планомірно розбудовувалися.

Що робить у цей критичний момент командир Окремого загону Січових стрільців Євген Коновалець разом зі своїм найближчим соратником Андрієм Мельником? Вони порушують військову присягу, виходять з підпорядкування гетьману й стають головною збройною силою антигетьманського повстання, піднятого Директорією.

Битва під Мотовилівкою у листопаді 1918 року, де Січові стрільці розгромили гетьманські війська, у підручниках часом подається як «патріотичний порив». Проте з погляду державного будівництва це був класичний військово-політичний заколот проти власних державних інституцій.

Знищивши Гетьманат, Коновалець і його спільники відкрили двері анархії, отаманщині та популізму. Замість організованої держави з регулярною армією Україна отримала некеровану Директорію, яка за кілька місяців здала Київ більшовикам і занурила край у кривавий хаос. Поставивши власні політичні вподобання вище за факт існування держави, Коновалець став одним із головних винуватців падіння першої української незалежності.

Аргумент 2. Перехід на бік Директорії та здача Галичини Польщі

Після ліквідації Гетьманату Коновалець стає ключовою силовою опорою уряду Симона Петлюри. Проте воєнно-політична безпорадність Директорії швидко призвела до катастрофи на всіх фронтах. Прагнучи втриматися при владі за будь-яку ціну, Петлюра підписує у квітні 1920 року Варшавський договір із Юзефом Пілсудським.

За цим ганебним договором уряд УНР офіційно передав Другій Речі Посполитій усю Західну Україну — Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину та Підляшшя — в обмін на військову допомогу проти більшовиків.

Євген Коновалець, уродженець Галичини, який привів свій корпус на службу Директорії, виявився прямим інструментом і співучасником цього процесу. Підтримуючи режим Петлюри своїми багнетами, він фактично легітимізував ліквідацію соборності України та передачу мільйонів своїх земляків під владу польської адміністрації.

Аргумент 3. Культ підпільного терору та ставка на інтегральний націоналізм

Усвідомивши поразку регулярної армії, Коновалець робить висновок: якщо державу відновити не вдалося, треба творити підпільну бойову структуру, яка діятиме поза межами будь-якого закону та моралі.

У 1920–1921 роках під його безпосереднім керівництвом створюється Українська військова організація (УВО), а у 1929 році — Організація українських націоналістів (ОУН). Базовою ідеологічною платформою руху стає інтегральний націоналізм Дмитра Донцова та монократична концепція ОУН.

Практикою УВО та ОУН стають не парламентська боротьба чи просвітництво, а:

• Систематичний політичний терор і гучні атентати (вбивства державних діячів, дипломатів, чиновників);

• Збройні напади на поштові установи та банки для здобуття коштів («експропріації»);

• Саботажні акції, підпали маєтків та знищення майна.

Коновалець особисто вибудував систему, в якій насильство було визнано єдиним ефективним інструментом політики.

Аргумент 4. Ескалація насильства та трагедія цивільного населення

Методи конспіративного терору, запроваджені Коновальцем, запустили незворотний процес радикалізації всього суспільно-політичного життя Західної України. На кожен атентат УВО чи ОУН польська держава відповідала жорстокими колективними покараннями — «пацифікацією», масовими арештами української інтелігенції, закриттям шкіл і читалень.

У підсумку заручниками терористичної тактики ОУН стало цивільне українське населення, яке опинилося між молотом підпільного радикалізму та ковадлом державних репресій.

Ба більше, вихована на ідеях монократизму та «національної диктатури» молодь згодом сформувала кадрову основу для бойових структур воєнної доби (зокрема УПА). Ідеологічні та практичні засади, закладені Коновальцем у 1920–1930-х роках, зрештою вилилися у страшні міжетнічні конфлікти, криваві зачистки та сотні тисяч жертв серед мирного населення Галичини, Волині та Польщі в роки Другої світової війни.

Розділ 3. Академічна реконструкція: біографія, факти та документи

Щоб аналіз не здавався упередженим, звернемося до сухих академічних джерел. Наукові дослідження Інституту історії України НАН України та матеріали спеціалізованих видань малюють складний, але абсолютно прагматичний і авторитарний портрет Євгена Коновальця.

Шлях від студента до командира Січових стрільців

Євген Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Зашків біля Львова у родині педагогів. Навчався в Академічній гімназії, а з 1909 року — на юридичному факультеті Львівського університету, де активно долучився до українського студентського руху та діяльності «Просвіти».

Під час Першої світової війни був мобілізований до австро-угорського 19-го полку крайової оборони. У 1915 році під час боїв у Карпатах потрапив у російський полон. Наприкінці 1917 року прибув до Києва, де разом із побратимами сформував Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців.

Згідно з офіційними даними, які наводить Енциклопедія історії української революції, Коновалець у січні 1918 року очолив цей загін. Його підрозділ брав участь у придушенні січневого більшовицького виступу на заводі «Арсенал» та обороні Києва.

Після гетьманського перевороту у квітні 1918 року полк було роззброєно. Однак уже в серпні Гетьман Павло Скоропадський, проявляючи великодушність та прагнучи консолідувати патріотичні сили, дав дозвіл Коновальцю сформувати Окремий загін Січових стрільців у Білій Церкві. Як відповіли стрільці на цю довіру? Вже у листопаді вони стають авангардом заколоту проти гетьмана.

Як фіксують спеціальні дослідження Івана Хоми, опубліковані у працях Львівського національного університету, лише 16 березня 1920 року Коновальцю було офіційно надано звання полковника Армії УНР, коли він очолив Українську стрілецьку бригаду в Німецькому Яблонному (Чехословаччина).

Перехід до конспірації: постання УВО

Опинившись в еміграції після остаточної поразки УНР, Коновалець переосмислює стратегію. 30 грудня 1921 року він публічно виголошує промову, у якій обґрунтовує необхідність відмови від легальних методів боротьби та переходу до конспіративної роботи.

Процес формування УВО охопив 1920–1921 роки. Згідно з матеріалами Encyclopedia of Ukraine, УВО під командуванням Коновальця швидко перетворилася на мережу, що поєднувала військову розвідку з актами прямого насильства. Серед найвідоміших операцій УВО того періоду:

• Невдалий замах Степана Федака на очільника Польської держави Юзефа Пілсудського у Львові (1921 р.);

• Вбивство українського поета та учителя Сидора Твердохліба за участь у виборах до польського сейму (1922 р.);

• Замах на президента Польщі Станіслава Войцеховського (1924 р.);

• Вбивство львівського шкільного куратора Станіслава Собінського (1926 р.).

Для забезпечення організації коштами застосовувалася практика «експропріацій» — збройних нападів на польські поштові диліжанси, каси та залізничні станції (зокрема, резонансний напад під Богородчанами у 1924 році).

Програма ОУН 1929 року: диктатура та монократизм

Наприкінці січня — на початку лютого 1929 року у Відні відбувся установчий Конгрес українських націоналістів, де було проголошено заснування ОУН, а Коновальця обрано головою Проводу.

Первинний текст нормативних постанов Конгресу, збережений в Електронному архіві українського визвольного руху, відкриває чітку авторитарну суть ідеології нової організації.

Програма 1929 року проголошувала:

• Нація є найвищим типом людської спільноти, якому мусять підпорядковуватися всі приватні, класові та партійні інтереси;

• ОУН будується на принципах «всеукраїнства, надпартійності й монократизму» (тобто єдиновладдя);

• На період визвольної боротьби в Україні запроваджується «національна диктатура»;

• Будь-який політичний плюралізм, парламентська демократія та лібералізм відкидаються як шкідливі явища, що розколюють націю.

Економічна частина програми пропонувала корпоративістську модель під жорстким контролем держави, що перегукувалося з тогочасними європейськими ультраправими тенденціями міжвоєнного періоду.

Розмежування позицій: Коновалець та Донцов

У популярній літературі часто викривлено подають взаємини між Євгеном Коновальцем та ідеологом «дієвого націоналізму» Дмитром Донцовим. Для об’єктивного розуміння розставимо крапки над «і» у таблиці порівняння їхніх ролей.

Джерело даних про характер цих стосунків: спеціальне дослідження в Українському історичному журналі.

Дипломатія зі спецслужбами: німецький та литовський слід

У пошуках ресурсів та бази для вишколу кадрів Коновалець не гребував співпрацею з іноземними спецслужбами. Як підтверджують архівні матеріали, опубліковані у фундаментальному дослідженні Harvard Ukrainian Studies, у 1923–1928 роках УВО отримувала систематичну фінансову допомогу та військову підтримку від керівництва німецького Рейхсверу (армії Веймарської Німеччини).

Німецькі військові кола фінансували секретні вишколи для старшин УВО в Данцигу та Мюнхені, передавали зброю та нелегальну літературу. Натомість УВО надавала німецькій розвідці дані про польські військові об’єкти, дислокацію частин та залізничні вузли в Галичині.

Крім Німеччини, Коновалець вибудував тісні контакти з урядом Литви, яка перебувала в стані гострого конфлікту з Польщею через Вільнюс. Литва надавала діячам УВО-ОУН паспорти, грошову допомогу та прихисток для видання нелегальної преси (зокрема журналу «Сурма»).

Як свідчать розвідки в East European Historical Bulletin, міжнародна діяльність Коновальця мала суто прагматичний, інструментальний характер. Він прагнув використати геополітичні конфлікти між Веймарською Німеччиною, Литвою, Італією та Польщею для розбудови власної підпільної мережі. Проте така залежність від іноземних центрів робила організацію вразливою для проникнення ворожої агентури.

Ліквідація в Роттердамі: операція НКВС

З початку 1930-х років еміграційний Провід ОУН опинився під прицілом радянських спецслужб. ДПУ–НКВС створило масштабно легендоване «антирадянське підпілля» в УРСР, через яке вивело своїх агентів на найближче оточення Коновальця.

За розсекреченими матеріалами Галузевого державного архіву, які оприлюднила Служба зовнішньої розвідки України, ще у 1933 році до Проводу ОУН під виглядом представника «націоналістичного підпілля з УРСР» було впроваджено агента Василя Хомяка («Лебедя»). Згодом він вивів на Коновальця молодого кадрового співробітника НКВС Павла Судоплатова (оперативний псевдонім «Валюх»).

Судоплатов протягом двох років регулярно зустрічався з Коновальцем у різних містах Європи, завоювавши його повну довіру. 23 травня 1938 року у ресторані готелю «Атланта» в Роттердамі (Нідерланди) Судоплатов передав Коновальцю подарунок — коробку шоколадних цукерок із замаскованим вибуховим пристроєм із годинниковим механізмом. Через кілька хвилин після зустрічі стався вибух, який миттєво вбив голову Проводу ОУН.

Розділ 4. Міфи та реальність: історіографічна ревізія

Для того, щоб читачеві було простіше орієнтуватися у масиві історичних даних та відрізнити міфи від підтверджених фактів, зведемо основні тези у порівняльну таблицю.

Порівняльний аналіз тверджень, подій та джерельної бази

Розділ 5. Пастка «золотого міфу»: чому перепоховання на НВМК викликає питання?

Національне військове меморіальне кладовище (НВМК) задумувалося як пантеон сучасної української звитяги. Це місце, де мають спочивати новітні Герої — воїни, які зі зброєю в руках захищають незалежну, суверенну, демократичну Україну від російської агресії, віддаючи свої життя за право співгромадян жити у вільній державі під верховенством права.

І ось у цей пантеон новітньої звитяги чиновники пропонують помістити прах Євгена Коновальця. Вчинок, який на перший погляд здається відновленням історичної справедливості, при глибокому аналізі виявляється демонстрацією дивовижної сліпоти та подвійних стандартів.

Подумаймо: що саме сакралізує сучасна українська держава, коли віддає найвищі військові почесті полковнику Коновальцю?

1. Сакралізація заколоту проти власної держави. Якщо ми підносимо на п’єдестал людину, яка у 1918 році повалила дієздатну Українську Державу Скоропадського заради партійних гасел Директорії, який сигнал ми посилаємо сучасним військовослужбовцям? Що повалення власної влади під час війни — це нормальний патріотичний крок?

2. Легітимація підпільного тероризму. УВО та ОУН під керівництвом Коновальця зробили ставку на атентати, грабунки та саботаж. Якщо держава офіційно вшановує ці методи, вона фактично заперечує монополію держави на насильство та виправдовує позазаконні розправи.

3. Утвердження авторитарної ідеології. Програма ОУН 1929 року, ухвалена під головуванням Коновальця, прямо відкидала демократію та проголошувала «національну диктатуру». Виходить трагікомічна суперечність: сучасна Україна воює проти тоталітарної російської імперії за демократичні цінності, але на меморіальному рівні прославляє очільника монократичної підпільної структури.

Чи був Коновалець патріотом? Безперечно. Чи був він видатною особистістю свого часу? Так, його організаторський талант та особиста відданість ідеї не викликають сумнівів. Але історія — це не пантеон непогрішних святих. Це професійний аналіз причин і наслідків.

Розділ 6. Першоджерела та рекомендована література

Для тих читачів, які прагнуть самостійно розібратися в деталях біографії Євгена Коновальця, діяльності УВО–ОУН та уникнути популістських штампів, наводимо список ключових архівних документів та академічних праць:

Академічні монографії та дослідження

1. Ковальчук Михайло. На чолі Січових Стрільців. Військово-політична діяльність Євгена Коновальця в 1917–1921 рр. — К., 2010.

   (Фундаментальна військово-історична розвідка про період Першої світової війни та революції).

2. Хома Іван. Євген Коновалець. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016.

   (Сучасна науково-популярна біографія з залученням широкого масиву архівних джерел).

3. Зайцев Олександр. Український інтегральний націоналізм 1920–1930-х років: Нариси інтелектуальної історії. — К.: Критика, 2013.

   (Найкращий академічний аналіз ідеології ОУН та її місця в європейському контексті міжвоєнного періоду).

4. Хома Іван, Романюк Михайло. Євген Коновалець і Дмитро Донцов: від співпраці до непорозуміння. // Український історичний журнал. — 2025.

   (Спеціальне дослідження реальних взаємин між головою Проводу ОУН та ідеологом інтегрального націоналізму).

5. Khoma I., Posivnych M. Yevhen Konovalets and International Activities of the Organization of Ukrainian Nationalists. // East European Historical Bulletin. — 2024.

   (Детальний аналіз дипломатичної та розвідувальної діяльності ОУН у 1929–1938 рр.).

Англомовні праці та джерелознавчі публікації

6. Bolianovskyi Andrii. Cooperation between the German Military of the Weimar Republic and the Ukrainian Military Organization, 1923–1928. // Harvard Ukrainian Studies. — Vol. 30.

   (Публікація документів про фінансування та вишколи УВО німецьким Рейхсвером).

7. Carynnyk Marco. Foes of our rebirth: Ukrainian nationalist discussions about Jews, 1929–1947. // Nationalities Papers. — Cambridge University Press.

   (Критичний аналіз націоналістичного дискурсу на основі документів ЦДАВО та архіву СБУ).

8. Rudling Per Anders. Eugenics and racial anthropology in the Ukrainian radical nationalist tradition. // Science in Context. — Cambridge University Press.

Первинні документи та електронні архіви

9. Коновалець Євген. Причинки до історії української революції. — Прага, 1928. // Електронна бібліотека Інституту історії України НАНУ.

   (Головний авторський текст Коновальця з осмисленнями причин поразки УНР).

10. Постанови Першого Конгресу українських націоналістів (1929 р.). // Електронний архів українського визвольного руху.

    (Первинний програмний документ ОУН з проголошенням принципів монократизму та диктатури).

11. Вбивство Коновальця у розсекречених документах СЗР України. // Офіційний сайт Служби зовнішньої розвідки України. — 2025.

    (Архівні матеріали спецоперації НКВС «Ставка» та впровадження Судоплатова).

12. Кучерук Олександр. Коновалець Євген Михайлович. // Енциклопедія історії України. — К.: Наукова думка.

Розділ 7. Висновки: урок, який ми уперто відмовляємося засвоїти

Повернення праху Євгена Коновальця на рідну землю — це природний гуманітарний та меморіальний акт. Будь-який український діяч, який загинув на чужині від рук ворожих спецслужб, має право знайти спочинок у рідній землі.

Проте перетворення спокійного перепоховання на тріумфальне шоу з військовими почестями та претензією на Національне військове меморіальне кладовище оголює головну проблему сучасної української гуманітарної політики: відсутність критичного мислення та страх перед власною історією.

Замість того щоб чесно аналізувати помилки 1918 року, коли розбрат та повалення Гетьманату знищили українську державність, чиновники відтворюють ті самі популістські ритуали. Вони купують бронзові бюсти замість того, щоб засвоїти головний урок Коновальця:

Держава твориться не підпільним терором і не руйнуванням власних інституцій заради ідеологічних догм, а кропіткою, системною розбудовою армії, економіки, права та національної єдності.

Поки державні посадовці на КПП «Ужгород» виголошують промови у радянському стилі, суспільству варто зробити власні висновки. Шанувати пам’ять про минуле — означає знати його повністю, з усіма трагічними помилками, фатальними рішеннями та суворими уроками. Інакше ми ризикуємо знову й знову ходити по колу тих самих історичних граблів, загорнутих у святкові державні прапори.

Степан Сікора

Станіслав Ганькович