Масштабні перевірки ТЦК: 76 підозр керівникам, обшуки на Берегівщині та ревізія Міноборони
Ласкаво просимо до паралельного всесвіту української бюрократії, де звичайний кабінетний стіл та печатка з тризубом наділяють їхнього власника майже божественними повноваженнями. Роками певна категорія посадовців щиро вірила, що воєнний стан — це не величезне випробування для нації, а особистий карт-бланш на будь-яке свавілля. Форма, погони та кабінетна тиша стали для багатьох не обов’язком захищати Батьківщину, а своєрідною індульгенцією від закону, моралі та елементарної людської совісті. Проте часи, коли феодальне свавілля можна було прикрити виключно патріотичними гаслами, видно, добігають кінця.
За даними тимчасового виконувача обов’язків голови Національної поліції України Максима Цуцкірідзе, країною прокотилася хвиля масштабних розслідувань. Реальність виявилася настільки вражаючою, що правоохоронці вже порадували суспільство повідомленням про підозру 76 керівникам органів ТЦК та СП по всій країні. Ба більше, у межах кримінальних проваджень силовики ретельно аналізують підстави надання та скасування відстрочок і бронювань для майже 2,5 тисячі чоловіків. Тільки від початку 2026 року Нацполіція оголосила понад 180 підозр у схемах, де фігурують ТЦК, ВЛК та «інноваційні» методи ухилення або, навпаки, примусового залучення до лав ЗСУ. Особливо в цій “галузі” “прославились” керівники районних та міських ТЦК Закарпатської області. Надіємось, що найближчий час працівники ДБР завітають і до керівника Іршавського ТЦК, який без рішення відповідних державних структур самовільно позбавляє ьронь насильно мобілізованих.
Закарпатський «патріотичний» синдром: обшуки в Берегові та нові стандарти свавілля
Особливо яскравими фарбами ця картина розквітла у мальовничому Закарпатті, де місцеві районні військкомати, здавалося, утворили власну суверенну республіку зі своїми кримінальними законами. Наприклад, 11 серпня у приміщенні Берегівського районного ТЦК та СП розгорталася драма, гідна голлівудського детективу: силовики проводили комплексні слідчі дії, вилучали оберемки документів, особові справи та інші матеріали, які роками слугували джерелом «натхнення» для місцевих кабінетних діячів.
Офіційна підстава для процесуальних дій — кримінальне провадження за ст. 426-1 Кримінального кодексу України (перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень). Слідчі детально з’ясовують, як саме та за які здобутки посадовці «магічним чином» скасовували або безпідставно надавали відстрочки від призову під час мобілізації. Виявляється, що для деяких військкомів закон виявився чимось на зразок гнучкого дишла: захотів — відстрочку надав, захотів — скасував, а якщо виникне бажання — можна й зовсім вдатися до насильства чи незаконного утримання громадян.
Однак найстрашніше в цій системі — це не банальна корупція чи торгівля «документами», а повна втрата відчуття межі між виконанням державного обов’язку та відкритим злочином проти власного народу.
Трагедія під грифом «Службова помилка»: історія студента з Виноградова
Справжнім вироком для діючої системи стала трагічна історія, яку оприлюднила громадська організація «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко». Це не просто приклад бюрократичного черствого чиновництва, це історія про те, як кабінетні рішення можуть у прямому сенсі вбивати.
Молодий студент із міста Виноградів Закарпатської області мав абсолютно законну відстрочку від призову. Проте посадовцям ТЦК закони України виявилися не указ. Відстрочку було незаконно й одноосібно скасовано, а хлопця примусово мобілізували та відправили на навчальний полігон. Там у юнака розвинулася тяжка форма пневмонії. Він кілька днів страждав від високої температури та лихоманки, благаючи про елементарну медичну допомогу. Замість лікування та госпіталізації хлопець зіштовхнувся з цинічною байдужістю. Результат виявився фатальним — студент помер.
Найцинічнішим поворотом у цій трагедії стало те, що наступного дня після смерті хлопця український суд офіційно визнав його мобілізацію незаконною. Державна машина встигла визнати свою помилку й незаконність власного рішення, але не встигла зберегти життя українського громадянина. Це найстрашніший вирок бюрократичному монстру: держава фактично вбила молодого хлопця, якого сама ж незаконно позбавила волі та прав.
Окремої уваги заслуговує «традиційна» реакція системи на подібні випадки. За даними правозахисників, один із ключових фігурантів цієї історії — Віктор Михайлишин, який брав безпосередню участь у незаконному скасуванні відстрочки загиблому студентові, після скандалу зовсім не опинився за ґратами. Система «покарала» його переведенням до ТЦК в Іршаві. І о диво! Правозахисники вже фіксують у новому місці його роботи аналогічні скарги від військовозобов’язаних. Переміщення проблемних посадовців із кабінету в кабінет — це старий бюрократичний фокус, який створює ілюзію дій, але зберігає корупційну матрицю цілісною.
Комісія під керівництвом Драпатого: окопи замість затишних кабінетів?
Ситуація сягнула точки неповернення, коли мовчати та ігнорувати свавілля стало небезпечно для самої держави. За наявною інформацією, з 13 серпня 2026 року в Закарпатському ОТЦК та СП розпочинає роботу масштабна комісія Міністерства оборони України у складі близько 25 осіб. Відповідний наказ підписав Головнокомандувач Збройних Сил України Михайло Драпатий.
Мета цієї перевірки — не просто перекласти папери з місця на місце чи зібрати «службові пояснення», а дати принципову кримінально-правову оцінку кожному факту зловживань. Час безкарності закінчується. Для багатьох кабінетних «стратегів» у погонах ця перевірка має завершитися не черговим ротаційним переведенням до сусіднього району, а врученням підозр та відправкою на передній край фронту.
Логіка тут проста й беззаперечна: якщо військовослужбовець у тилу здоровий, придатний до служби, але не здатен працювати за законами України, принижує громадян, застосовує силу чи займається здирництвом — йому не місце за затишним робочим столом. Справжні захисники зараз виборюють свободу України в окопах на передовій, і кабінетні «порушники закону» повинні на власній шкурі відчути різницю між комфортним кріслом та реальними бойовими умовами.
Анатомія відповідальності: чому погони — це не захист від закону
Україна веде важку, криваву війну за свободу, демократію та правову державу. Ми не можемо декларувати боротьбу з зовнішнім агресором за європейські цінності й одночасно заплющувати очі на феодальне дикунство та свавілля щодо українських громадян у власному тилу.
Кожен випадок незаконного позбавлення відстрочки, знущань, катувань, побиття чи фальсифікації документів повинен мати:
1. Конкретне прізвище, ім’я та по батькові посадовця, який підписав незаконний папір.
2. Чітку посаду та ланцюжок усіх осіб, що віддавали злочинні накази.
3. Безкомпромісну кримінально-правову оцінку без можливості «відкупитися» чи сховатися за посадою.
4. Реальне та невідворотне покарання — від тюремного ув’язнення до позбавлення військових звань.
Мобілізація є критично необхідним процесом для виживання країни в умовах війни. Проте свавілля, корупція, кабінетне насильство та правовий нігілізм — це пряма підривна діяльність проти власної держави. Посада в ТЦК не є індульгенцією від кримінального кодексу, а воєнний стан не дає нікому дозволу ставати над законом.
Суспільство більше не терпітиме переміщення «порушників» із району в район чи корумпованої кругової поруки. Будь-яке незаконне рішення, яке запускає ланцюг подій, що призводять до трагедії чи смерті людини, — це не «службова помилка». Це тяжкий злочин, і кожен, хто причетний до нього, від підписанта до виконавця, повинен понести персональну відповідальність. Недоторканних більше немає і бути не може.
