Чи передбачала нацистська ідеологія незалежну Україну: «Mein Kampf» та реальна політика Третього рейху

Передмова

Сьогодні Україна веде виснажливу та жертовну війну за своє існування, право на самовизначення та майбутнє у вільному світі. Героїзм Збройних Сил України, які щодня стримують агресію та захищають суверенітет нашої держави, став взірцем безпрецедентної мужності для всього людства.

Втім, на тлі цієї священної боротьби надзвичайно гостро та цинічно виглядають спроби окремих радикально налаштованих груп маніпулювати історичною пам’яттю. Йдеться про демонстрації на підтримку та героїзацію 14-ї гренадерської дивізії зброї СС «Галичина», а також про штучні намагання прирівняти подвиг сучасних українських воїнів до дій вояків цієї нацистської формування. Подібні порівняння є вершиною історичного цинізму.

Дивізія «СС Галичина» воювала у складі військової машини Третього рейху проти Червоної Армії — армії, у лавах якої мільйони етнічних українців зі зброєю в руках визволяли власну землю від гітлерівської окупації. Спроби сучасних радикалів подати участь у нацистських структурах як «боротьбу проти більшовизму заради незалежної України» є свідомим викривленням фактів. Бажане намагаються видати за дійсне, ігноруючи жорстоку реальність Другої світової війни.

Головне питання, яке ставить крапку в цьому історичному міфі, звучить просто: а чи передбачала взагалі нацистська ідеологія та політика Адольфа Гітлера існування суверенної української держави? Чи були німецькі нацисти зацікавлені у свободі нашого народу?

Відповідь на це — однозначне «ні». Нацистський режим бачив українські території виключно як простір для колонізації, нещадної експлуатації та реалізації концепції «жувальної гумки» (Lebensraum), де для незалежної України просто не існувало місця. У поданій статті на основі ґрунтовного аналізу маніфесту «Mein Kampf», архівних документів Третього рейху та реальних дій окупаційної влади ми вичерпно доводимо цю історичну правду.

*************

Міф про те, нібито нацистська Німеччина розглядала український національний рух як природного союзника, а у своїх стратегічних візіях передбачала створення суверенної української держави після розгрому СРСР, досі виринає в псевдоісторичних дискусіях та політичних маніпуляціях. Для розвінчання подібних тверджень необхідний строгий науковий підхід — текстологічний розбір першоджерел та компаративний аналіз ідеологічних декларацій із реальними адміністративними рішеннями керівництва НСДАП.

Ключовим документом для розуміння фундаментальних цілей німецького націонал-соціалізму є програмна книга Адольфа Гітлера «Mein Kampf» («Моя боротьба»). Детальний аналіз її цифрового науково-критичного видання, підготовленого Інститутом сучасної історії в Мюнхені (Institut für Zeitgeschichte, IfZ), чітко доводить: нацистська ідеологія ніколи не передбачала існування вільної, суверенної та незалежної України. Українські землі розглядалися виключно як об’єкт колонізації, аграрно-сировинний придаток та простір для розширення німецької «життєвої площі» (Lebensraum).

«Mein Kampf» під мікроскопом: що насправді писав Гітлер про Східну Європу

Аналіз мовного корпусу оригінального німецького тексту «Mein Kampf» демонструє вражаючий факт: у книзі взагалі відсутнє прямо подібне вживання назви «Ukraine» або кореневої основи «Ukrain-». Гітлер не називає Україну окремим політичним чи географічним суб’єктом.

Смислова конструкція східної політики Гітлера в «Mein Kampf» складається з чотирьох взаємопов’язаних тез:

1. Німеччина повинна відмовитися від переважно колоніальної та торгівельної експансії за морем і перейти до придбання землі в Європі, насамперед на Сході.

2. Головною територіальною метою оголошуються Росія та залежні від неї «околичні держави» (Randstaaten).

3. Слов’янським народам приписується абсолютна нездатність до самостійного державотворення, а існування російської держави пояснюється расистським міфом про «германський організаційний елемент».

4. Передбачуваний розпад Росії повинен відкрити німцям доступ до її території, а не забезпечити національне самовизначення народів колишньої імперії.

Тому критично важливо розрізняти три значення виразу «Гітлер передбачав незалежну Україну».

По-перше, чи передбачав він розпад Росії, внаслідок якого могли з’явитися окремі територіальні утворення? Частково так, але без прямого згадування України та без визнання її права на суверенітет.

По-друге, чи виступав Гітлер у «Mein Kampf» за національно незалежну українську державу? Однозначна відповідь — ні.

По-третє, чи розглядали деякі нацистські установи пізніше українську адміністративну одиницю? Так, насамперед апарат Альфреда Розенберга, але тільки під суворим німецьким політичним, військовим та економічним контролем. Детальніші матеріали з цього приводу зібрані у наукових публікаціях Меморіального музею Холокосту США (USHMM).

Німецький оригінал та аналіз ключових формулювань

Для перевірки повноти аналізу порівнювалися німецький текст науково-критичного видання IfZ, оцифроване німецьке видання часів Третього рейху, архівна публікація першого українського перекладу другого тому під назвою «Моя боротьба», а також первинні документи Нюрнберзького процесу та Генерального плану Ост (Generalplan Ost).

У першому томі книги слов’янське питання з’являється переважно в описах Габсбурзької монархії, де «слов’янізація» зображується як загроза німецькому елементу. У другому томі расова ієрархія з’єднується з конкретною східною територіальною програмою:

• „weisen den Blick nach dem Land im Osten“ («спрямовуємо погляд на землю на Сході») — Схід визначається як напрямок придбання території, а не як простір визволення національностей.

• „nur an Rußland und die ihm untertanen Randstaaten denken“ («думати насамперед лише про Росію та підлеглі їй окраїнні держави») — Росія та її периферія представлені сукупним об’єктом німецької земельної політики.

• „staatenbildende Wirksamkeit des germanischen Elements“ («державотворча діяльність германського елементу») — російська державність приписується не слов’янам, а германській еліті.

• „Das Riesenreich im Osten ist reif zum Zusammenbruch“ («величезна імперія на Сході дозріла до розпаду») — передбачається крах імперії, але не виникнення рівноправних національних держав.

• „Ende Rußlands als Staat“ («кінець Росії як держави») — кінцевою точкою є знищення Росії як політичної сили.

• „Bund der unterdrückten Nationen“ («Союз пригноблених націй») — згадано ідею співпраці національних рухів, але лише для того, щоб відкинути її як принцип німецької політики.

Гітлер хотів не просто знесилити радянську державу, а використати її руйнування для отримання німецької землі, продовольства та стратегічного простору. У цьому відношенні Україна мала величезну цінність саме як територія, але не як самостійна держава. У нацистській системі самовизначення було расово асиметричним: німці мали право розширювати свою державу, тоді як слов’янські народи могли лише тимчасово використовуватися проти спільного ворога.

Проєкти Альфреда Розенберга: ілюзія українського автономізму

Найбільш серйозне підґрунтя для тверджень про нацистську підтримку української державності пов’язане не з «Mein Kampf», а з проєктами Альфреда Розенберга — очільника Міністерства окупованих східних територій.

У меморандумі від 2 квітня 1941 року Розенберг виходив із необхідності розчленувати СРСР. Його апарат допускав тимчасову українську адміністрацію, обмежений культурний розвиток, використання української мови та підтримку деяких національних рухів для створення бар’єру проти Росії. Проте все це передбачалося під повним німецьким військовим, політичним та економічним контролем. Дослідники, зокрема видатний історик Андреас Каппелер, характеризують розенбергівську модель як квазінезалежну або сателітну Україну, а не суверенну державу.

Проте навіть цей обмежений проєкт сприймався всередині вищого керівництва Рейху як відхилення від жорсткішої лінії. Сам Гітлер не дозволив сформувати український уряд, а окуповані землі були нещадно розділені.

Нарада 16 липня 1941 року та Райхскомісаріат «Україна»

Запис засідання Гітлера від 16 липня 1941 року, зроблений Мартіном Борманом і представлений серед документів Нюрнберзького трибуналу, максимально чітко розкриває кінцеву мету. Публічно слід було говорити про «визволення», приховуючи намір назавжди утримати загарбані землі. Крим мав стати землею Рейху, Галичина приєднувалася до Генерал-губернаторства, а весь Схід перетворювався на простір німецького панування, управління та експлуатації.

Створений 1 вересня 1941 року Райхскомісаріат «Україна» мав слово «Україна» в назві, але не володів жодними ознаками держави:

• Його керівника (Еріха Коха) призначав особисто Гітлер;

• Українське національне урядування було повністю заборонене;

• Адміністративним центром призначили Рівне, а не Київ;

• Буковина й Трансністрія були передані Румунії, а східні області залишалися під військовою адміністрацією.

Коли 30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери проголосила Акт відновлення Української Держави, німецька влада категорично відкинула його, заарештувавши керівників руху. Як зазначає Інтернет-Енциклопедія України (Internet Encyclopedia of Ukraine), це стало практичною перевіркою намірів режиму: будь-яку спробу самостійного державотворення було жорстко придушено.

Колонізація та Generalplan Ost

Довгострокове перевлаштування Сходу планувалося в рамках Генерального плану Ост (Generalplan Ost). Збережені документи свідчать про курс на масове німецьке заселення, виселення або депопуляцію частини місцевого населення, використання решти як робочої сили та перетворення Східної Європи на колоніальний простір.

Дослідження Венді Лоуер щодо Житомирщини демонструють, що ці ідеї втілювалися на практиці через експерименти з германізації та переселення. Праці Карела Беркгофа підтверджують, що Україна розглядалася насамперед як джерело продовольства, сировини та безплатної робочої сили, де постачання німецького народу ставилося вище за виживання місцевих жителів.

Еволюція поглядів та підсумковий висновок

Союз із СРСР 1939 року був лише тимчасовою тактичною паузою, яка не змінювала расових догм «Mein Kampf». Напад 1941 року повернув зовнішню політику Третього рейху до програмного напряму книги. Дискусії між Розенбергом, Кохом, Гіммлером та Борманом були не вибором між «незалежною Україною» та «колонією», а вибором між жорстким безпосереднім колоніальним режимом і гнучкішим німецьким протекторатом.

Підсумкова оцінка: «Mein Kampf» сам по собі не передбачає існування незалежної України. З тексту випливає не формула «розпад Росії → самовизначення України», а формула «розпад Росії → усунення східного суперника → придбання німецького життєвого простору».

Твердження «нацисти були за незалежну Україну» є історично хибним.

Точне формулювання звучить так: окремі нацистські планувальники допускали тимчасове використання українського національного руху та створення залежної адміністративної одиниці для руйнування СРСР; однак Адольф Гітлер не передбачав суверенної України, а домінуюча політика Третього рейху була спрямована на німецьке панування, експлуатацію, територіальне розчленування та колоніальне перевлаштування українських земель.

Першоджерела та оцифровані архівні матеріали

1. Hitler, Adolf. Mein Kampf. Eine kritische Edition. / Herausgegeben von Christian Hartmann, Thomas Vordermayer, Othmar Plöckinger und Roman Töppel. Im Auftrag des Instituts für Zeitgeschichte München – Berlin. — München: Institut für Zeitgeschichte, 2016. — Band 1 u. 2. — 1966 S.

   (Основне науково-критичне видання німецького тексту, що слугувало контрольним корпусом для аналізу).

2. Hitler, Adolf. Mein Kampf. — München: Zentralverlag der NSDAP., Frz. Eher Nachf., G.m.b.H., 1930/1939.

   (Оцифроване німецьке видання періоду Третього рейху).

3. Гітлер, Адольф. Моя боротьба. — Т. 2: Націонал-соціалістичний рух. — Львів: Українське видавництво, 1942.

   (Історичний архівний український переклад, використаний для лексичного зіставлення).

4. International Military Tribunal. Trial of the Major War Criminals before the International Military Tribunal (Nuremberg, 14 November 1945 – 1 October 1946). — Nuremberg, 1947–1949.

   (Зокрема документи: 1017-PS — Меморандум А. Розенберга від 2 квітня 1941 року; 221-L — Запис совещания А. Гітлера від 16 липня 1941 року, складений М. Борманом).

5. Meyer, Konrad. Generalplan Ost: Правові, економічні та просторові основи розбудови Сходу. — Bundesarchiv (Berlin-Lichterfelde), Bestand R 9361 (Reichskommissar für die Festigung deutschen Volkstums).

Спеціальна наукова та монографічна література

6. Berkhoff, Karel C. Harvest of Despair: Life and Death in Ukraine under Nazi Rule. — Cambridge, MA: Harvard University Press, 2004. — 463 p.

   (Український переклад: Беркгоф, Карел. «Жнива розпуки: Життя і смерть в Україні під нацистською владою». — К.: Критика, 2011).

7. Kappeler, Andreas. Kleine Geschichte der Ukraine. — 6., überarbeitete und aktualisierte Auflage. — München: C.H. Beck, 2019. — 416 S.

   (Праці А. Каппелера щодо геополітичних моделей Східної Європи та статусу України під окупацією).

8. Lower, Wendy. Nazi Empire-Building and the Holocaust in Ukraine. — Chapel Hill: The University of North Carolina Press in association with the United States Holocaust Memorial Museum, 2005. — 328 p.

   (Дослідження практичної колонізації, расової політики та експериментів німецької адміністрації на Житомирщині).

9. Priemel, Kim Christian. The Betrayal: The Nuremberg Trials and German Hegemony. — Oxford: Oxford University Press, 2016. — 512 p.

   (Аналіз економічної експлуатації та правових механізмів управління окупованими територіями СРСР).

10. Töppel, Roman. «Volk und Rasse» in Hitlers «Mein Kampf» // Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte. — 2016. — Jg. 64, Heft 1. — S. 1–35.

    (Аналітична розвідка про расову ієрархію та антислов’янські догми у тексті «Mein Kampf»).

11. Веденєєв, Д. В., Лисенко, О. Є. Окупаційний режим Третього рейху на території України: структура, механізми управління, наслідки // Український історичний журнал. — 2015. — № 3. — С. 42–68.

12. Коваль, М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.). — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. — 336 с. — (Серія «Україна крізь віки», Т. 12).

Енциклопедичні видання та академічні онлайн-бази даних

13. United States Holocaust Memorial Museum (USHMM). Holocaust Encyclopedia: Lebensraum, Generalplan Ost and Nazi Policy in Eastern Europe. — Washington, D.C. — [Електронний ресурс].

14. Encyclopedia of Ukraine (IEU). Reichskommissariat Ukraine; Act of June 30, 1941; Alfred Rosenberg. — Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS), University of Alberta / University of Toronto. — [Електронний ресурс].

15. Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Наукова думка, 2003–2013.

    (Статті: «Рейхскомісаріат Україна», «Акт 30 червня 1941 року», «Генеральний план “Ост”»).

Степан Сікора

Станіслав Ганькович