Парадокс тилу та порожні окопи: чому Україні бракує бійців при мільйонній армії?
Кожен, хто бодай раз перетинав блокпости в прифронтових областях України, відчував це ошелешливе враження. У містах і селах за кілька десятків кілометрів від лінії зіткнення вирує військове життя: бійці орендують приватне житло, заповнюють місцеві кав’ярні, масово чергують на перевірочних пунктах. Збоку здається, що військова присутність тут просто колосальна. Проте що ближче ви під’їжджаєте до безпосереднього переднього краю, то рідше трапляються українські захисники.
На цей дивовижний контраст неодноразово звертали увагу західні спостерігачі. Зокрема, відомий німецький оглядач Юліан Рьопке відверто ділився враженнями від поїздок уздовж лінії фронту: спостерігаючи тисячі військовослужбовців у тилу, важко повірити в кадровий голод. Однак на «нулі» піхоти катастрофічно бракує. Думки про те, що це нібито свідома стратегія командування задля збереження життів, розбиваються об сувору реальність — адже саме через порожні окопи ворог отримує змогу просуватися, захоплюючи все нові українські села та міста.
Парадокс двох мільйонів: чому на папері армія величезна, а битися нікому?
Згідно з відкритими даними, лише в лавах Збройних сил України перебуває майже мільйон осіб. Якщо ж додати сюди співробітників МВС, Прикордонної служби, СБУ, митниці та інших силових відомств, виходить вражаюча цифра — під два мільйони озброєних людей під присягою. На цьому тлі гострий дефіцит піхоти ЗСУ виглядає не просто дивно, а кричуще.
За роки війни в Україні неодноразово змінювалися міністри оборони та головнокомандувачі, проте ця кардинальна диспропорція залишається недоторканою. Величезна кількість військовослужбовців перебуває у штатах, виконуючи тилові, адміністративні або патрульні функції, тоді як на передових позиціях жменька виснажених бійців стримує безупинні штурми. Виникає логічне запитання: чому держава шукає нові резерви на вулицях, замість того щоб ефективно перерозподілити вже наявний військовий ресурс?
Спроба реформ чи міф: що насправді сталося з ініціативою аудиту?
Нещодавно у медіапросторі спалахнула надія. З’явилися повідомлення, що генерал Михайло Драпатий вирішив ініціювати масштабний переоблік і перевірку військових частин. Метою цього заходу називали бажання з’ясувати реальну чисельність підрозділів, виявити потенційні «мертві душі» та оцінити, скільки тилових фахівців можна безболісно перенаправити на фронт.
Такий підхід виглядав надзвичайно влучним. Замість того щоб посилювати жорсткі заходи, якими регулярно виділяються представники ТЦК та СП, логічно було б спочатку розібратися з тими, хто вже перебуває в армійській системі. Це дозволило б не лише закрити діри на передовій, а й суттєво зняти соціальну напругу в суспільстві.
Реакція командування та сумні перспективи
Втім, оптимізм виявився передчасним. Вже невдовзі Генеральний штаб ЗСУ випустив гнівне спростування, назвавши чутки про проведення аудиту ворожою дезінформацією та вкидом. Жодних масштабних перевірок тилових частин проводити не збираються.
Це рішення стало чітким сигналом: «мирний режим» для багатьох тилових структур залишається недоторканим. Поки суспільству розповідають про складні мобілізаційні процеси, тисячі силовиків продовжують спокійно нести службу за сотні кілометрів від вибухів. Виходить, що приказка «солдат спить — служба йде» продовжує жити. І хоч як би помилявся експерт Рьопке у висновках, у подібній системі розподілу сил справді проглядається чітка стратегія — шкода тільки, що вона працює проти ефективності власної армії. Суспільству ж залишається чекати, коли реальна оптимізація військового управління стане не чуткою, а невідкладною потребою виживання країни.
